МОНАХ В МИРУ І НА ВІЙНІ ТА ЙОГО КОНИК-ВОЛОНТЕР, АБО НАЙВІДОМІШИЙ УКРАЇНЕЦЬ ЕСТОНІЇ

0
401
views

Ці таємничі двері на одній з вузенький вулиць Старого Таллінна поблизу колишньої буцегарні естонського КДБ відчинились для нас не одразу. Чи могли ми подумати, що за непримітною порівняно зі старезними замковими стінами напроти вивіскою відкриється цілий магічний та загадковий світ?!

Творець цього світу, який порівнюють – і небезпідставно – з культовим Хогвардсом, – особистість неймовірна. До прикладу, чи багато ви знаєте монахів, які нагороджені за заслуги перед народом, ще й чужої (формально) країни? Про якого знімають кіно, який з далекої Балтії їздить на Донбас у супроводі дерев`яного коника – героя власноруч складеної та виготовленої його творцем книги?

Днями, а саме 9 вересня, у прокат вийшов документально-анімаційний фільм Дениса Страшного та Уляни Осовської «Казка про Коника». Головний герой стрічки – Анатолій Лютюк. У Таллінні він живе вже майже півстоліття. У 90-х роках очолював групу «Рух» в Естонії та всіляко сприяв розпаду Союзу. За свою активну діяльність у справі відновлення Республіки українець був удостоєний громадянства Естонії. Також Естонія відзначила його найвищою державною нагородою «Орденом Білої Зірки» – за збереження історичних пам‘яток.

Анатолій Лютюк народився у перші роки після Другої світової війни в Україні. Його дитинство проходило на тлі повоєнної розрухи, коли за дитячу розвагу було висадити в повітря дерево нерозірваними снарядами, які позалишились у лісах. Закінчивши середню школу, Анатолій вступив до Вижницького художнього коледжу, де почалася його мистецька історія.

Після коледжу та армії, у пошуках громадянської і творчої свободи, Анатолій переїхав до естонської столиці, де став студентом Естонської художньої академії. Він був одним з тих, хто у 1990–1991 роках боровся за незалежність Естонії від радянської окупації.

Шукаючи спосіб зберегти українську ідентичність в умовах еміграції, пан Анатолій заснував у Таллінні греко-католицьку парохію і разом з друзями збудував церкву. Біля церкви є унікальний духовно-мистецький простір – Центру української культури, до якого також належать Школа монастирських мистецтв та Музей дерев’яної іграшки. Щодо останнього, то в колекції Анатолія Лютюка є сотні дерев’яних коників. Серед них — як народні іграшки, так і авторські витвори художників з усього світу.

У Новорічну ніч 1997 року церкву підпалили — невдовзі після цього у пана Анатолія стався інфаркт. Аби відновитись після цих потрясінь, він вирішив податися у віддалений норвезький монастир, де прожив майже півроку. Там він прийняв обітницю облата : знаходити щось добре у кожному дні.

Повернувшись до Таллінна, Анатолій відновив церкву, яку присвятив Матері божій Триручиці — захисниці усього живого. Щодня він читає тут молитву за природу та за загиблого на Сході друга Центру – «пластуна» Віктора Гурняка. А ще на його крихітному подвір`ї, куди ми, українські журналісти, потрапили під час гостин на запрошення Естонського центру Східного партнерства, – мініатюрний городик, де він власноруч вирощує екологічно чисті овочі. Є тут і оригінальна конструкція з дерева та заліза, з рухомими елементами, майстерно керуючи якою, пан Анатолій наочно пояснює своїм учням сутність притч про основні грізні людства (за католицькою версією) – це «катехізація іграшками», як він каже сам.

Все наповнення Центру — меблі, перекриття, верстати, ужиткові предмети та декор — є рукотворними і зберігають тепло рук своїх творців. У школі монастирських мистецтв вручну роблять папір і вчаться каліграфії, друкують гравюри і виготовляють єдині у своєму роді книги.

В музеї зберігається величезна колекція саморобних іграшок з різних куточків Європи. Церква спроєктована і збудована Анатолієм та його друзями, а ікони для неї намалювали сучасні львівські художники Андрій та Петро Гуменюки. Центр слугує прихистком не лише для людей, а й для інших живих істот: тут мирно співіснують тварини, птахи, риби та комахи.

Духовний наставник Анатолія Лютюка — отець Роберт Андерсон, що був настоятелем Цистерціанського монастиря в маленькому містечку Атра в горах Норвегії, куди, нагадаємо, пан Анатолій поїхав відновлюватись після душевних потрясінь. Саме завдяки знайомству з цим монахом Анатолій свого часу дав обітницю щодня знаходити щось добре й саме отець Роберт благословив його намір їхати на Донбас з гуманітарною місією. Адже і як облат Святого Бенедикта, і як громадський діяч, але передовсім як українець наш співвітчизник не міг залишитися осторонь війни на Сході України. Тож від самого початку і донині він регулярно їздить на Донбас із волонтерськими місіями, передаючи допомогу від Естонії пораненим та постраждалим від бойових дій мешканцям «сірої зони»…

Дотримуючись обітниці шукати добро в кожному дні, пан Анатолій також шукає добрі історії. В цьому йому допомагає саморобний дерев’яний Коник, який став героєм казок про тварин на війні, написаних за мотивами реальних подій. Дерев’яний Коник — мовчазний, але незамінний супутник Анатолія у подорожах на Схід України. Художник зробив іграшку в Карпатах з гілки місцевого дерева, побувавши у Вижницькому художньому училищі, де він вчився у молоді роки.

«29 жовтня 2017 року о 10 годині ранку Сич, який жив на даху, почав битися у вікна школи, наче попереджаючи про біду. Директор школи послухав Сича, відмінив уроки і в 11 годині відпустив усіх дітей та вчителів додому. І добре зробив – того ж дня о 13:30 снаряди від «Граду» потрапили у дах і розвалили з пів-школи” – таку історію Анатолій Лютюк записав в своєму записнику під час чергового візиту з гуманітарною допомогою в прифронтові школи Донбасу.

Пізніше історія про Сича з Тошківки стала однією з казок, які пан Анатолій знову привіз дітям на “затвердження” – вже з Коником в головній ролі…

«Казка про Коника» – унікальна рукотворна книга, виготовлена її автором та його учнями власноруч. До речі, папір для неї – теж унікальний, адже у його складі є часточки одягу бійців, загиблих на Сході, який надали пану Анатолію їхні родини…


Збірка присвячена пам`яті волонтерів та друзів Українського культурного центру. Це Віктор Гурняк –  волонтер, журналіст, фотограф, вихованець «Пласту». Загинув, вивозивши поранених з-під обстрілу. Це Михайло Стасів – лікар, який врятував сотні поранених, операції проводив в окопах та бліндажах поблизу м. Дебальцеве. Помер від інфаркту, повернувшись з війни. Це Олена та Володимир Куліш – волонтери, які у 2014 році були розстріляні за те, що привозили людям їжу у зону бойових дій. Разом з ними були розстріляні сім собак, яким вони дали притулок у своєму домі…

Прочитати книгу можна за посиланням: https://www.toyhorse.art/

І ось тепер «Казка про Коника» стала кінострічкою – першим документально-анімаційним фільмом про війну для сімейного перегляду. Режисерами та продюсерами стрічки стали Денис Страшний  та Уляна Осовська. Вони познайомились на хвилі Революції гідності й відтоді створюють документальні фільми разом. Фільм знімали протягом 7 років у прифронтових містах Донецької області – Авдіївці, Пісках, Бахмуті та інших, а також в Центрі української культури в Таллінні.

Світова прем’єра фільму відбулася на найбільшому документальному шоукейсі Балтійського регіону DocPoint Tallinn в Естонії. В Україні фільм був представлений на кінофестивалях Docudays UA та «Молодість», а також в межах Х Книжкового Арсеналу. Проєкт реалізується за підтримки ДержКіно України. Чекайте його показу у кінотеатрах і обов`язково приходьте на прем`єру!

Оксана РИБЧЕНКОВА, фото авторки

 Матеріал створено

у рамках спільного проєкту

Українського кризового медіацентру

 та Естонського центру Східного партнерства

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here