РАДІОАКТИВНИЙ РАДЯНСЬКИЙ СПАДОК НА КІРОВОГРАДЩИНІ: ПРО ЗАХИСТ, НАСЛІДКИ І НАТО

0
3000
views

В надрах на території Кіровоградської області схований пласт урану, який добувають три шахти: Інгульська (місто Кропивницький), Новокостянтинівська (село Олексїївка Маловисківського району) та Смолінська (селище Смоліне). Та не це не єдине джерело радіоактивної небезпеки для мешканців області: як виявилося, на Кіровоградщині існували як мінімум ще два місця радіактивних захоронень різного походження. Де вони розташовані, яка доля цих захоронень і як в цьому допомогло НАТО – розповідає «Народне слово».

Чим шкідливі радіоактивні захоронення?

У побуті (як і в цій статті) радіацією ми називаємо випромінювання від розпаду ядер атомів, яке є потенційно небезпечним – його називають іонізуючим, ядерним чи радіоактивним.

Радіоактивні ізотопи потрапляють всередину організму людини з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі розподіляються рівномірно в організмі (як тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м’язах (калій, рубідій, цезій), деякі зосереджуються у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо. Вплив на організм таких ізотопів і продуктів їхнього розпаду залежить від тривалості та інтенсивності опромінення.

Високі дози радіації, отримані за короткий проміжок часу від контакту з радіоактивними матеріалами, призводять до серйозних наслідків – опіків, гострої променевої хвороби, численних патологій, що можуть проявитися протягом тривалого часу, і навіть смерті. Невеликі дози опромінення протягом тривалого часу так само шкодять клітинам організму, адже вони встигають відновлюватися. Що  вища доза опромінення, то вищий ризик появи хвороб – деяких видів раку (наприклад, лейкемії), генетичних мутацій, проблем з репродуктивною системою. Особливо чутливі до радіації діти, у яких клітини перебувають в активнішій стадії поділу.

Знайдені на Кіровоградщині радіоактивні захоронення переважно містили цезій і стронцій, які опромінюють і ґрунт, і рослини навколо відходів. Особливістю цезію-137 (радіоцезію) є те, що це не просто радіоактивний, але й токсичний елемент. До першого в світі випробування ядерної зброї цезію в природі не існувало.

Контейнери із цезієм-137

Він утворюється переважно при розподілі ядер в ядерних реакторах і ядерній зброї. Цезій-137 – один з головних компонентів радіоактивного забруднення біосфери. На думку вчених, найбільший ризик отримати радіоцезій мають люди, які живуть на забруднених територіях і активно споживають дари лісу – гриби, ягоди, дичину. Період напіввиведення радіоцезію для дорослої людини – 3-4 місяці. Природним шляхом половина отриманих радіонуклідів виводиться через деякий час.

Стронцій-90 (радіостронцій) набагато менш летючий за радіоцезій, і в м’яких тканинах затримується менше ніж на один відсоток. Проте цей нуклід є аналогом кальцію, через що здатний міцно відкладатися в кістках. Тривале опромінення стронцієм і продуктами його розпаду вражує кісткову тканину і кістковий мозок, що зумовлює розвиток хронічної променевої хвороби, пухлин кровотворної тканини й кісток (радіогенна остеосаркома).

Звісно, якщо ви пройдете неподалік іонізуючого «могильника» на кшталт тих, що на Кіровоградщині, то променевої хвороби ви не отримаєте. Водночас часте перебування поруч з радіоактивним захороненням, споживання звідти у їжу рослин може призвести до непоправних наслідків для організму людини. Не кажучи вже про те, щоб розрити такий «могильник» та тримати поруч об’єкт звідти.

– Держава має не лише інформувати людей про такі небезпечні захоронення, а й обмежити до них доступ. Локації, де радіоактивне забруднення перевищує норму, повинні бути промарковані відповідними знаками про радіоактивну небезпеку, – пояснив аналітик місцевої громадської екоорганізації «Флора» Володимир Бочаров-Туз.

Він додав, що на території захоронення радіоактивних відходів не варто збирати гриби та ягоди. «Краще взагалі відмовитись від перебування у безпосередній близькості до місць захоронення РАВ», – порадив Володимир Бочаров-Туз.

Завідувач обласної радіологічної лабораторії Іван Бабірад уточнив, що на місці радіоактивного забруднення також не можна випасати худобу і займатися сільськогосподарськими роботами.

Екологиня Людмила Шестакова говорить, що підвищений радіаційний фон, який фіксують над радіоактивними «могильниками», призводить до підвищення ризику онкохвороб. «Крім онкозахворювань, це хвороби, які викликають важкі метали – захворювання нирок, шкіри, очей», – уточнила вона.

Тому поки ані Кіровоградщина зокрема, ані Україна загалом не здатні за власні бюджети охопити проєкти з перезахоронення радіактивних відходів і забруднювачів, нам в цьому допомагають іноземні донори. Це дозволяє покращити загальну екологічну ситуацію в країні та уникнути ризиків, пов’язаних із неналежним захороненням таких видів відходів.

Радіоактивні відходи: звідки беруться і хто відповідальний?

Приблизно 95 відсотків радіоактивних відходів (РАВ) в Україні продукують атомні електростанції (АЕС) України. Ще РАВ продукують ті ж наукові реактори, які є в Києві та Харкові, а також промислові підприємства, медичні заклади.

А що роблять з цими відходами? Відповідь на це запитання дав аналітик Володимир Бочаров-Туз:

– Законом закріплено дві основні форми розміщення таких речовин – це захоронення та зберігання. Головним пріоритетом при захороненні і при зберіганні РАВ є захист життя та здоров’я персоналу, населення та навколишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів.

Хто ж відповідальний за утримання і ліквідацію радіоактивних захоронень? Це пояснив голова Державного агентства з управління зоною відчуження (ДАЗВ) Віталій Петрук:

– В країні діє принцип: той, хто створює радіоактивні відходи, не має права здійснювати їхнє захоронення. Тобто одні юридичні особи створюють РАВ, а інші займаються їх зберіганням і захороненням. У нашому законодавстві прописано, що РАВ – це власність держави, тож саме держава має створювати систему для безпечного поводження з ними.

Варто зазначити: в Україні є багато об’єктів для поводження з РАВ, але вони всі будуються за донорські кошти. За бюджетні не побудовано жодного подібного об’єкта в країні.

І хоч зараз в незалежній Україні діє регулювання щодо поводження з РАВ, та в радянські часи з цим не панькалися. Тож на Кіровоградщині з тих часів залишилися декілька радіоактивних «спадків». Йдеться про радіоактивний «могильник» від військової програми радянського Союзу біля села Цибулеве в Кропивницькому районі та радіоактивні відходи від виробництва тресту «Кіровоградбуд» на території Веселівського родовища глиняних руд під Кропивницьким.

Цибулеве – як НАТО мешканців Кіровоградщини захистило

Від радянських часів нам залишилися не лише проблеми русифікації, а й радіоактивні захоронення на територіях військових частин в Україні. Успішним прикладом убезпечення українців від згубної дії радіоактивних захоронень є співпраця України з Північноатлантичним альянсом. Ще 18 вересня 2013 року в Брюсселі підписали Імплементаційну угоду між урядом України та Організацією НАТО з підтримки і постачання (NSPA) про перезахоронення радіоактивних відходів, що утворилися внаслідок виконання військових програм колишнього СРСР, а також створено Трастовий фонд НАТО.

Подібних захоронень, залишених радянськими військами, на території незалежної України було п’ять: два з них розташовані в Криму, ще по одному – в Донецькій, Житомирській, Івано-Франківській та Кіровоградській областях.

Проєкти передбачали не тільки вивезення РАВ, заховані колись радянськими військами, а й відновлення місця захоронення.

– Принципово важливим є те, що НАТО допомагає нам очистити ті території, які були забруднені внаслідок недалекоглядної політики Радянського Союзу, коли влада не дбала ані про здоров`я населення, ані про екологічну ситуацію і не турбувалася про те, що відбуватиметься з прийдешніми поколіннями, – сказала тодішня віцепрем`єрка-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе (наразі вона очолює Комітет Верховної Ради з питань інтеграції України до Євросоюзу).

Ліквідація радіоактивних відходів у біля селища Вакуленчук в Житомирській області

Спершу за цією програмою НАТО ліквідували захоронення поблизу селища Вакуленчук в Житомирській області. Тоді, у лютому 2017 року, силами НАТО вивезли з Житомирщини 30 тонн радіоактивних відходів.

Другим пунктом у проєкті Північноатлантичного альянсу став «могильник» поблизу села Цибулеве на Кіровоградщині. Тут на території військової частини А0981 розташовувалися три бетонних колодязі глибиною близько шести метрів. Саме в цих колодязях знаходились радіоактивні відходи, які накопичили за відповідними програмами Радянського союзу у період з 1960 до 1990 років.

Та вже з 1990 року радянський неприємний спадок доводилося охороняти армії України.

– Так не могло продовжуватися постійно: це витрати ресурсів як людських, так і фінансових, щоб утримувати і охороняти цей могильник, – зазначив заступник міністра оборони з питань євроінтеграції Анатолій Петренко.

Що саме знаходилося у тих колодязях, тоді достеменно не знали. Адже в радянські часи такі об’єкти контролювалися з Москви, і лише там можна знайти документацію щодо небезпечних відходів. За інформацією Міністерства оборони України, в колодязях сховали стронцій і цезій. Тому щоб прибрати небезпечне захоронення подалі від людей, вміст колодязів треба було вивчити, дістати, запакувати, вивезти і перезахоронити.

В травні 2019 року Україна та NSPA підписали контрактні документи щодо ліквідації РАВ на об’єкті «Цибулеве».

– Впродовж 18 місяців спільно працюватимемо над звільненням об’єкта «Цибулеве» від радіоактивних відходів, щоб мінімізувати його негативний вплив на навколишнє середовище. Я впевнений, що цей проект буде успішним, – наголосив тоді менеджер програм загальних послуг та співробітництва Агенції НАТО з підтримки і постачання Джон Босманс.

NSPA виступив виконавчим агентом проєкту, а бенефіціаром – Державне агентство України з управління зоною відчуження та Міноборони.

На перезахоронення і відновлення території, згідно з підрахунками ДАЗВ, витратили 1,5 мільйона євро. Фінансово допомогти у втіленні проєкту зголосилися країни-члени НАТО Німеччина і Норвегія.

Огороджена зона радіоактивного захоронення. Цибулеве, Кіровоградська область. Фото: ДАЗВ

Проєкт «Цибулеве» передбачав багато етапів роботи – від прорахування наслідків до відновлення території.

– По-перше, це радіаційне обстеження об’єкта, вивчення історичних даних про майданчик, радіологічні та екологічні дослідження. По-друге, це технологічна підготовка, попередня обробка радіоактивних відходів, їхнє вилучення, кондиціювання, упаковка у відповідні контейнери і транспортування до місць поховання, – пояснив Віталій Петрук.

Готовність робочого майданчику до початку вилучення РАВ перевірили спеціальною інспекційною комісією у складі представників Держатомрегулювання, ДАЗВ, Міністерства оборони України та державного спеціалізованого підприємства «Об’єднання «Радон» у лютому 2020 року.

Фахівці під час перезахоронення радіоактивних відходів поблизу Цибулевого. Фото: ДАЗВ

Після основну частину «історичних» радіоактивних відходів упакували в спеціалізовані контейнери та перевезли на спецмайданчик, що знаходиться на території пункту захоронення радіоактивних відходів (ПЗРВ) «Буряківка», що на околицях Чорнобиля. Відстійник «Буряківка» – це велике поле, огороджене парканом. Там розміщується приблизно 30 траншей із закопаними радіоактивними матеріалами. До речі, там же розташований майданчик з «брудною» технікою, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Окрім того, із об’єкта «Цибулеве» вилучили й низькоактивні радіоактивні відходи, які передали на захоронення у ті самі траншеї в «Буряківці».

Вже у квітні 2020 року проєкт підійшов до фінального, але дуже важливого етапу – відновлення ділянки колишнього «могильника» до її первинного природнього стану. Для цього на місці вже колишнього захоронення РАВ дослідили ґрунт та повітря на випромінення. Якби ґрунт «фонив», то його також вивезли би, а замість нього привезли інший. Та, на щастя, бетон колодязів достатньо захистив середовище від випромінювання.

– Співпраця з НАТО у сфері перезахоронення «історичних» РАВ є необхідною, адже радіаційна безпека є важливою складовою системи національної безпеки України та головним пріоритетом ДАЗВ. Підтримка цього проєкту країнами-донорами Німеччиною та Норвегією дозволила успішну ліквідацію могильника «Цибулеве» та реабілітації території сховищ, – додав Віталій Петрук.

Цікаво, що НАТО потурбувалося не тільки про місцевості, звідки ліквідували РАВ, а й про місце захоронення в Чорнобильській зоні. Так, у 2020 році задля безпечного зберігання радянських радіоактивних відходів на ПЗРВ «Буряківка» створили спеціальний майданчик. Виконання цих робіт відбувається за сприяння Трастового фонду НАТО та у рамках державної комплексної програми поводження з радіоактивними відходами і забезпечення екологічної безпеки.

Тож поки Крим та деякі території Донецької області перебувають під тимчасовою окупацією Росії, НАТО готується прибрати наступний радянське радіоактивне захоронення поруч із селищем Делятин на Івано-Франківщині. Ці прагнення знайшли відображення у Річній національній програмі, згідно з якою до 2023 року «продовжено реалізацію проектів у рамках Трастового фонду НАТО щодо перезахоронення радіоактивних відходів, що утворилися внаслідок виконання військових програм колишнього СРСР».

Реалізація таких проєктів – це не лише мінімізація негативного впливу на навколишнє середовище, а й значний внесок у розвиток сучасної науки.

Розритий «могильник» під Кропивницьким: які плани?

Тоді як радіоактивний «могильник» біля Цибулевого охороняли військові, то ось могильник під Кропивницьким на території Веселівського родовища глиняних руд весь час залишався у загальному доступі.

Так, у радянські часи місцевий будівельний завод використовував прилади ГР-6 і ГР-7, які контролюють рівень заповнення бункера цементом піском, щебнем тощо. Термін їхньої експлуатації закінчився, і прилади викинули на металобрухт – попри те, що вони містять радіоактивні датчики із цезієм-137. Радіоцезій забруднив територію навкруги та металобрухт на тому ж звалищі. Якось робітник, який проходив повз звалище щодня по дорозі на завод, підняв із землі колбочку з білим порошком – як виявилося, радіоцезієм. Він поклав його до кишені та приніс додому. Після того, як цей працівник потрапив у лікарню з радіологічними опіками, радіоактивний брухт вирішили закопати за містом на території Веселівського родовища, яке загалом простягається на тисячу квадратних метрів. За інформацією обласного лабораторного центру, на цій дільниці було захоронено понад 1500 тонн радіоактивно забрудненого майна.

– Це захоронення проводилося у 1988 році. Тоді було вилучено дві партії «забруднених» матеріалів. Ті, які підпадали під категорію «радіоактивні відходи», вивезли у Чорнобильську зону. Решта, які не підпадали під цю категорію, за рекомендацію тоді московського інституту «Радон» було захоронено у глиняному родовищі, – розповів завідувач радіологічного відділення обласного лабораторного центру Іван Бабірад.

Чітко визначеної ділянки «могильнику» ніхто не знав. Також його не що не охороняли – навіть не огородили.

На «могильнику» поставили хіба попереджувальні таблички. Ще у 2017 році таких знаків тут нараховувалося 25, а вже через пару років їх залишилося всього шість.

Знак попередження на Веселівському родовищі.

Така безпечність і халатність привела до того, що на території іноді випасали худобу, люди проходили просто через радіоактивний «могильник», іноді викопуючи небезпечний метал. Та вже у 2017 році кропивничани були шоковані звісткою про масштабне викопування металу з «могильника». На місці захоронення РАВ виявили екскаватори, які виривали заражені цезієм об’єкти, щоб потім здати на металобрухт.

За фактом несанкціонованого розкриття могильників радіоактивних відходів під Кропивницьким розпочали кримінальне провадження, а копачів затримали. Проте частина небезпечних відходів залишилися лежати і «фонити» просто неба. Заступник начальника міського управління з питань надзвичайних ситуацій Олексій Гненний виміряв на місці «могильника» радіаційний фон.

– За 50 метрів від родовища 12 мікрорентген на годину, він тут нормальний. Якщо перевірити над металевими контейнерами з цезієм, які виглядають з-під землі, то тут на ґрунті 84 мікрорентгена при нормі в 30 мікрорентген на годину. Це майже втричі перевищує норму, – озвучив Олексій Гненний.

Але що робити із РАВ на межі міста із населенням у 230 тисяч людей – довго не могли вирішити. Адже захоронення таких відходів – справа дороговартісна, на це немає коштів в бюджеті країни, не кажучи вже в бюджеті обласного центру. Такий могильник не підпадає під дію програми Трастового фонду НАТО, адже хоч і є радянським «спадком», але не військовим. Та наприкінці жовтня 2021 року міська рада Кропивницького знайшла донорів і ухвалила рішення про розробку проєкту реабілітації захоронення. Партнерами проєкту виступили спеціалісти Швеції і Норвегії, фахівці ДАЗВ, ТОВ «Агрофірма Україна».

– Мета проєкту – зробити родовище радіологічно безпечним. Ми розуміємо, що міській владі Кропивницького не вистачає ресурсів, необхідних для виконання такої роботи, тому й пропонуємо співпрацю, – повідомив Родольфо Авіла, представник AFRY Group (Швеція).

Проєкт розраховано на два роки і його кінцевою метою є ремедіація – відновлення початкових показників ґрунту, води або повітря при ліквідації наслідків забруднення або ослабленні впливу на довкілля. Наразі в рамках проєкту спеціалісти за допомогою гамма-зйомки ґрунту визначають, чи є розповсюдження радіонуклідів територією Веселівського родовища та в яких межах.

Вже 12 листопада фахівці державного спеціалізованого підприємства «Радoн» прoмаркували на місці захоронення так звані «гарячі тoчки» – місця перевищення норм радіаційного фoну, а також відмітили місця вихoду захoрoнених матеріалів на пoверхню.

Маркування гарячих точок на радіактивному захороненні біля Кропивницького

Після проаналізують місцевий ґрунт та систематизують отримані результати. Вже на другий рік проєкту фахівці оберуть найоптимальніший варіант реабілітації місцевості та розроблять технічне рішення для перезахоронення. Ну і вже потім – ліквідація небезпечного «родовища».

А поки проєкт втілюється, за кошти міського ж бюджету планують на території радіоактивного «могильника» біля Кропивницького встановити чотири камери відеоспостереження. Камери підключать до системи «Безпечне місто», щоб вчасно реагувати на спроби викопати чи вивезти небезпечний металобрухт – якщо таке повториться.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «НАТО – це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії («FCDO»).

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here