Сьогодні в багатьох українських сім’ях діти з нетерпінням чекають повернення батька із зони АТО. Вони пишуть листи підтримки воїнам, пишаються героїзмом та мужністю тих, хто захищає Україну. Але, на жаль, не всі діти чітко усвідомлюють, де саме перебуває їхній батько і як швидко він зможе повернутись у рідну домівку.
Інколи діти не знають, чому тата так довго немає вдома. Дружини бійців не завжди пояснюють дочці або сину ці важкі та важливі для усвідомлення речі. Бо так, на їхню думку, вони захищають психіку дитини від того, що може викликати душевний біль.
Психотерапевт, координатор центру психологічної допомоги «Крок назустріч» Любов Медведь пояснює: попри військовий обов’язок, чоловіки ідуть в зону АТО через особисті життєві обставини. «У когось в сім’ї спокійно: любов, кохання, взаєморозуміння, – каже психотерапевт. – Батька чекають, діти пишуть листи. Дружина справляється з тим, із чим може, а з чим не може – просить допомоги. І чоловік повертається у таку хорошу, затишну атмосферу. Навіть якщо щось з ним не так (чи поранення, чи, можливо, щось він не може робити так, як раніше), то його розуміють і підтримують. Таких ідеальних сімей у нас – одиниці».
Жодних замовчувань, жодних відмовок
Кризові психологи вважають, що дитині варто пояснити про можливі або діючі зміни у характері батька, котрий повернувся додому із зони АТО. Це пояснення відбувається відповідно до віку. З кожною дитиною треба поговорити, залежно від того, що вона може зрозуміти. Мати повинна розповісти про те, що тато був на війні і упродовж якогось періоду він згадуватиме про те, що там бачив. Треба сказати про правила безпеки, які стосуються поведінки. Наприклад, до батька нишком не підходити, підкрадаючись з-за спини. Перш ніж його запитати про щось, подивитись, у якому він стані. Під час сну різко не будити, не кричати. Це дозволить уникнути непорозумінь та прикрих випадків.
Знайомство заново
Не виключено, що під час перебування в зоні АТО у чоловіка відбулися зміни переконань, цінностей, поглядів. Змінилася і жінка. Певні справи вона навчилась робити самотужки. З чимось, можливо, їй було важко, і вона ображена на чоловіка. А тут ще й можуть додатися соціальні конфлікти. До прикладу, розмаїття думок: одні сприймають бажання і волю чоловіка іти в зону АТО позитивно, інші цього не сприймають і засуджують. Бійцю варто (наскільки це можливо) максимально відверто розповісти дружині про свій стан після повернення і про ті потреби, які в нього з’явилися. Досить часто він сам не усвідомлює зміни власного характеру, які відбулися, не навчився сприймати себе нового.
Флеш-беки та особистий простір
Найчастіше згадані зміни можуть проявлятись вночі, під час сну. Тому, щоб уникнути неприємностей, коли чоловік спить, добре, аби певний час після повернення у мирне середовище він був окремо. Не треба класти з ним у ліжко маленьких діток, тому що тато ненароком може вдарити.
У поведінці колишніх бійців АТО інколи трапляються прояви надмірного «героїзму» («я солдат») — зокрема агресія щодо рідних, побиття діток, нахабна поведінка, алкоголізм, знущання над дружиною, сварки. У цих випадках потрібно встановити межі дозволеного. Треба дати зрозуміти чоловіку, що така його поведінка неприпустима, вона лякає дитину, яка починає плакати, навіть заїкатись, погано вчитись у школі. Також треба негайно звертатись до фахівців, зокрема до психологів.
Мінімум дитячих веселощів
«Не варто після повернення бійця додому активно залучати його у свій звичний, динамічний ритм життя, — зазначає Любов Медведь. — Це можуть бути гучні святкування днів народжень, концерти, вистави, виступи в дитсадку або школі, весілля, сімейні свята. Через деякий час ваш чоловік поступово зможе увійти у нормальний, звичний раніше для нього стан і сам почне проявляти активність. Якщо ж нехтувати порадами, то до отриманих постстресових травм додасться додаткова психологічна травма від рідних людей».
Надмірна емоційна сповідь
Подружжю не треба з’ясовувати відносини у присутності дитини: цим батьки необережно занурюють дитину у свої проблеми, страхи, тривоги. Цілковите мовчання теж шкідливе. Це спричиняє наростання тривоги у дитини. Вона починає погано спати, стає тривожною, можливо, конфліктною. Розуміє, що вдома відбувається щось складне, але не знає що. Тоді з нею варто говорити, роз’яснюючи, де був тато і чим можна йому допомогти.
Як у дитини зняти стрес
Щоб запобігти виникненню стресу, дітей треба зайняти ручною роботою. Аплікації, малюнки, вишивка – це те, що знижує рівень тривоги і знімає напругу. Донька може вишивати батькові оберіг, допомагати складати передачу або ж просто написати листа тату. Усе це неабияк сприяє зняттю тривоги. Чудово, коли дитина знає, що тато на війні і йому не можна телефонувати так часто, як раніше. Вона знає, що мамі потрібно допомагати у домашніх справах в міру і залежно від віку. Не треба перевантажувати малечу дорослими справами, забираючи в неї дитинство. До того ж дитині треба пояснити, що таке війна, але не вдаватися до жахливих подробиць.
Свої успіхи — таткові
Почуття любові й гордості за успіхи дитини зігріватиме серце бійця. Тому слід дати зрозуміти дитині, що її успіхи підтримують батька, і це може бути перемога на змаганнях, відмінна оцінка, краща робота, похвальна грамота. Тим самим дорослі будуть стимулювати дитину до нових досягнень.
Смерть… Що сказати?
«Оминути біль, страждання і знизити можливий дискомфорт нереально, – каже Любов Медведь. – Що можливо зробити, так це допомогти дитині в горі: плакати разом із нею, створити таке середовище, де вона зможе проявляти свої емоції. Дуже важливе значення має прощання. Це може бути місце, куди батько часто ходив із дитиною, символічний куток із портретом зі стрічкою, річка, де любили ловити рибу, дерево, що посадили разом. І дорослі можуть цей процес підтримати або ж навпаки – не втручатись. Це те, до чого ми не звикли,– увага до почуттів. Якщо ж притлумлювати їх, то згодом вони можуть проявлятись або у хворобах, або в стресах. Якщо сам факт смерті замовчують – дитина отримає подвійну травму, бо вона може не пробачити мамі, іншим рідним людям зраду, ображатися, що не повідомили про смерть рідної людини. Боляче буде завжди…».
