Люди знаходять різні приводи, щоб об’єднатись. Іноді причини бувають досить буденні – хобі, заняття спортом, активне дозвілля. Трапляється, що люди збираються для чогось важливішого: для допомоги іншим, акцій на підтримку або на захист тих, хто опинився в скрутному становищі. Зараз діє всеукраїнська акція «Жовто-блакитний кораблик» на підтримку полонених українських моряків, до якої долучається шкільна й студентська молодь, громадські активісти та ветерани АТО, ООС. Численні флешмоби та тематичні заходи мають не лише нагадувати суспільству про хлопців у неволі агресора, вони повинні підтримати їхні родини й близьких.
Вважається, що необхідність підтримки може осягнути лише людина, яка відчула самотність і зневіру. Існує також думка, що сильна людина може здолати життєві виклики самостійно, а підтримки потребують лише ті, хто більше не здатен боротись самотужки. Так звучить раціональний голос розуму й волі. Натомість, сфера людських почуттів страждає під тиском негативних впливів, іноді страждає тихо й непомітно для самої людини. Подібні ситуації здатні суттєво змінити ставлення людини до життя, ізолювати її відчуття, зробити жорсткою і навіть жорстокою.
Людина – явище соціальне. Так, саме явище, адже в ній зливаються в єдине внутрішній і зовнішній світи. Від цього злиття виникають дружба, кохання, довіра… Без цих почуттів не може відбутись гармонійна особистість. Саме в спільних справах різних людей проходить дуже важливий процес, який психологи називають приєднанням, що є неодмінною умовою успіху спілкування. Це також те, що може подарувати людям щирість та відвертість почуттів.
Звичайно, приєднання відбувається в безпосередньому контакті. Люди мають помітити один одного, зазирнути у вічі, почути й відчути в інших щось подібне до себе, близьке до чогось свого. Іноді це трапляється одразу, буває на це йдуть місяці й навіть роки. Незмінно одне ‒ майже ніхто не здатен сказати, що спрацьовує між людьми врешті, що їх пов’язує і тримає разом.
Відмінністю теперішнього часу є те, що неоціненний дар стосунків виникає набагато швидше й навіть не потребує безпосереднього контакту. Сучасне інформаційне середовище, включаючи соціальні мережі та інші дистанційні інтеракції – чудовий інструмент розвитку співпереживання між людьми. Люди дізнаються один про одного, переглядаючи активність у мережі, слідкують за думками інших, погоджуються з ними або ні. В самому слові «згода» й полягає сутність приєднання, від нього бере початок більшість стосунків і народжуються спільноти.
Флешмоби, як об’єднуюча форма взаємодії людей, увійшла в моду близько десяти років тому. Власне, цей процес виник разом із поширенням інтернету й розвитком його можливостей. Через мережу люди домовлялись про час та місце зустрічі і неочікувано для решти людей починали якийсь завчасно обумовлений процес – танець, спів, побудову символічної фігури. Такі події були розраховані на увагу перехожих, у них було закодовано те, що не завжди можна було сказати словами. Деякі з флешмобів були дуже ефективними, адже дозволили розкрити для суспільства важливі соціальні проблеми.
На теперішньому етапі флешмоби в основному перемістились на мережеві ресурси й навіть не потребують інших майданчиків, але при цьому не втрачають актуальності. Це відбувається тому, що єднання навколо спільного рішення потребує більшість людей.
Сьогодні, коли в Україні триває війна, а суспільство переживає складний етап становлення громадянського суспільства, необхідність єднання людей збільшується. Люди самотужки, подекуди без підтримки офіційних структур, створюють собі контур безпеки і комфорт співпричетності. Не можливо в цьому сенсі переоцінити значення найдрібніших громадських ініціатив, які допоможуть зблизитись однодумцям для допомоги іншим.
Уявіть собі, що відчуває людина, яка опинилась в складних життєвих обставинах, переживає важку хворобу, зітнулась з несправедливістю або просто зневірилась у власних силах і потребує підтримки. Саме для цих людей надважливо відчути себе у захисті, побачити турботу в інших.
Чи можуть у чомусь допомогти саме флешмоби? Так, вони точно мають більшу силу, ніж бездіяльність. Вони поєднують в собі інформаційну складову для суспільства й терапевтичний зміст для усіх, кому близька доля українських полонених моряків. Не завжди можна впливати на події безпосередньо, але чекати повернення героїв-моряків у бездії – ще більше випробування для небайдужих людей.
Від суспільства також залежить те, що для нього є первинним, а що вторинним; що треба вирішувати вже тепер, а з чим можна зачекати. Якщо люди не висловлюватимуть занепокоєння щодо запитів травмованих війною або полонених, ці запити почнуть втрачати актуальність. Але суспільство живе і прагне допоки будуть робитись кораблики, писатимуться листи на підтримку ув’язнених на сході, доти люди казатимуть «Завдяки тобі!» військовому або збиратимуть допомогу на фронт, доки триватимуть благодійні марафони….
Відкритий розум і щире серце здатне на дива, а коли ці серця об’єднуються в щирому бажанні допомогти іншим, зникає тривога й відступає морок невідомості, набирають сили впевненість і віра в майбутнє.
На фото учні 6-Б класу Аджамськоі ЗШ. Класний керівник Ольга Арсієвич
Андрій ФОМЕНКО, психолог центру СМАйЛ (м. Кропивницький)
