Цьогоріч виповнюється двадцять шість років кінологічній службі МВС. Про це і не тільки ми поспілкувалися з майором поліції, начальником кінологічної служби головного управління Національної поліції в Кіровоградській області Артемом Матвєєвим.
– Як це – бути наймолодшим начальником кінологічної служби в Україні та як Ви прийшли на цю посаду?
– Я просто виконую свою роботу, без якої не уявляю свого життя, і не рахую років. А починалося все з того, що, коли мені було шістнадцять років, батьки завели німецьку вівчарку і тоді я зацікавився цією справою, почав ходити в клуб дресирування…
У 2006 році я став курсантом Харківського університету МВД і всі чотири роки прослужив зі своєю собакою. Коли я заступав в наряди, теж брав свого вихованця. Паралельно з навчанням я чотири роки проходив стажування у центрі головного управління (тоді ще міліції) під керівництвом мого наставника, полковника Ігоря Олександровича Стасюка. В 2010 році після закінчення університету, отримавши погони лейтенанта, я був призначений на посаду старшого інспектора –кінолога. Так розпочалась моя служба. Тим паче, у мене батько був військовим, який проходив службу в Афганістані. В них там були кінологи та сапери, він був одним із них. Взагалі я люблю все живе: тварин, рибок, котів, собак – усіх люблю.
– Ви згадали про батька. Це була його настанова щоб ви пішли цим шляхом?
– Мій дід та батько були прапорщиками. А коли я вже став лейтенантом, батько сказав, що я їх вже переслужив. Потім я отримав звання старшого лейтенанта, капітана, нещодавно майора. Я просто намагаюся не підводити їх із мамою.
– Чи є у Вас діти і чи хочете, щоб вони продовжили вашу справу?
– Ні, дітей наразі немає. Дуже цікаво спостерігати за чемпіонатом «Юний кінолог», коли мої колеги з інших областей привозять своїх діток. Я вважаю, що треба виховувати дітей, показуючи їм власний приклад. Діти дивляться на своїх батьків. І коли дитина в чотири роки бере собаку на повідок і йде з нею працювати – це добре, це чудово, це шикарно! Я вважаю, що такі діти будуть добрішими, кращими. Якщо в моїх дітей буде хист і буде бажання, я буду тільки радий і підтримувати їх, і допомагати їм в цьому.
– А скільки працівників працює у центрі та де він знаходиться?
– У нас працюють дев’ять атестованих кінологів і троє цивільних.(ветеринарний лікар та прибиральники). Кінологічний центр знаходиться за три кілометра від міста за селищем Соколівське.
– Що змінилося з того часу, як ви тільки прийшли до центру, і зараз, коли ви вже ним керуєте безпосередньо?
– За цей час значно покращилося фінансове забезпечення, стало значно якіснішим ветеринарне обслуговування. Наші собаки повністю забезпечені німецькими сухими кормами «преміум» класу. У нас є власні ветеринари. Також плануємо збудувати спецкухню для приготування їжі службовим собакам.
-А скільки зараз собак у центрі? Скільки потрібно часу для того, щоб підготувати собаку? За яким критерієм ви відбираєте собак до центру і взагалі як ви їх знаходите?
– Загалом у нас двадцять одна службова собака, серед яких є німецька вівчарка, бельгійська вівчарка менуа, ротвейлер, лабрадор, чорний тер’єр, ретривер. У процесі навчання вони опановують розшук людей, пошук вибухівки і зброї, пошук наркотичних речовин, є вартова собака і одна собака з пошуку трупів і людських залишків. На мою думку, собака тренується постійно, протягом життя, і поруч з нею росте і підвищує свій рівень кінолог. В місті Ірпінь поблизу Києва є кінологічній центр «Племінний». Там є розплідник, звідки беруть собак на службу Нацгвардія, військові, Національна поліція. Саме там беремо собак і ми. Нещодавно з цього центру передали нам цуценя породи бельгійська вівчарка-малінуа.
– А які методики тренування собак ви застосовуєте?
– Є смакозаохочувальний метод. Якщо пояснювати простими словами, то собачка щось зробила добре, ти їй даєш шматочок м’яса. Собаку, яку я треную, звати Джой. Це німецька вівчарка Її не цікавить їжа. Натомість улюбленою її іграшкою є апорт, і вона знає – якщо зробить правильно, то я даю апорт.
– Що потрібно людині, аби стати кінологом?
– Потрібно мати шалене бажання, жагу і пристрасть. Без бажання не буде нічого. Курсантом першого курсу я прийшов до кінологічного центру і попросився на стажування. Там я і виріс… У нас специфічна робота. Якщо на інших роботах ти відповідаєш лише за себе, то тут ти повинен відповідати також і за собаку. Якщо будь-який офісний працівник може піти додому чи у відпустку, то навіть у відпустці ти маєш приїжджати до центру, гуляти з собакою. Якщо собака хворіє, то потрібно навіть жити в кінологічному центрі.
– А безпритульних собак чому не берете і як особисто ви до них ставитеся?
– Є чіткий перелік службових собак. Ми беремо тільки тих, які за своїми природними властивостями, нервовою системою, здоров’ям можуть відповідати вимогам, які на сьогоднішній день ставляться службовим собакам. Якщо в мене є змога, я періодично надаю допомогу центрам «Бім» та «Щасливий пес».
– Зрозуміло, що ваша робота займає багато часу. Минулого року приблизно півтисячі разів виїжджали на виклики. Чи є у вас час на відпочинок і як ваша дружина до цього ставиться, чи є у вас вдома собака?
– У нас організовано подобове чергування. Тобто працівник добу працює, дві доби – відпочиває вдома. Моя дружина це розуміє і абсолютно адекватно до цього ставиться. Вона теж любить собак та інколи приїжджає до мене на роботу. Власної собаки немає, хоча періодично вдома у нас буває собака породи лабрадор-чері, з яким я вже десять років служу і який був зі мною на міжнародному чемпіонаті з футболу «Евро-2012» у Харкові. Також є чорний тер’єр Алтин, він – частий гість на вихідних. Якби у мене був приватний будинок, можливо я б і завів собаку. Але наразі у мене не завжди вистачає на це часу.
– Чи гідну маєте оплату праці?
– Так. Спеціалісти кінологічного центру разом зі службовими собаками постійно залучаються до заходів з пошуку людей, здатні відшукати зброю, наркотичні речовини, беруть участь у затриманні небезпечних злочинців, а також несуть службу в зоні ООС за направленням «Розшукова діяльність». Заплата у нас гідна для того, щоб працювати, але я сюди прийшов не за грошима. Десять років тому, коли я починав службу, такої високої зарплати в міліції ще не було. Забезпечення збільшилося лише тоді, коли з’явилася Нацполіція.
– На базі вашого центру є гурток «Юний кінолог». Як з’явилася ідея його відкриття?
– Можу щиро сказати, що пишаюсь дітьми, які його відвідують. Запозичив я цю ідею у колег з Чернівців. Суть гуртка полягає в тому, що дітки в суботу зранку будять батьків, беруть своїх собак і їдуть до кінологічного центру, де абсолютно безкоштовно я проводжу заняття: навчаю їх дружити зі своєю собачкою, елементарним азам дресирування, загальному курсу дресирування: смуга перешкод, вибірка речі, складні елементи. Щорічно в місті Суми проходить Всеукраїнський чемпіонат з багатоборства кінологів, куди з’їжджаються дітки зі своїми вихованцями, Останні три роки діти, які займаються в гуртку, привозять кубки і медалі. У нас було і третє загальнокомандне місце, і друге, і перше місце в особистій першості серед дітей. Ми даємо дітям те, від чого в них палають очі.
– Чи допомагаєте ви хворим діткам, наприклад, собакотерапією?
– Так, з минулого року ми започаткували таку практику, співпрацюємо з центром реабілітації для дітей з особливими потребами. Ми приїжджаємо до них у гості, робимо мінімальні показові виступи, загальний курс дресирування., наприклад: заховати апорт в ящик – собачка знаходить, і потім дітки граються з цими собачками. Вони їх пестять. Це собаки породи лабрадор. І, як кажуть працівники цього центру, діти розкриваються, відволікаються від своїх проблем, хвороб, тобто є контакт.
– Що у кар’єрній службі ви хочете змінити?
– Нічого. Я хочу залишитися начальником кінологічної служби і надалі. Я досяг того, чого хотів, про що я мріяв. Зараз я хочу зробити кінологічний центр європейським. Покращити матеріальне забезпечення. Щоб знали наших собак по всій Україні і за кордоном, хочу перемог на чемпіонатах, поїздок на чемпіонати за кордон. Хочу, щоб про наш центр дізналися якомога більше людей.
Світлана Ніколаєвська
