КІРОВОГРАДЩИНА – ТО ЦЕНТР ВИСОКОЇ КУЛЬТУРИ. Ч.2.

0
1649
views

Інформація та документи щодо колосального успіху кіровоградських митців на столичних Звітах 1999 – 2009 років залишилась у фондах обласного краєзнавчого музею (і ми знову висловлюємо їм вдячність за допомогу у створенні цієї публікації). Але ті славні події також чудово збереглись у пам’яті всіх причетних – організаторів, артистів, сотень учасників. 

Особливо цікавими серед них є спогади Заслуженого працівника культури України Наталії Агапєєвої, яка була серед головних організаторів того яскравого мистецького вибуху. Отже: як все було – хроніки мега-успіху в рамках проєкту обласної філармонії «30 років – 30 мистецьких кроків».

«На першому етапі фестивалю народної творчості це був формат попередніх мистецьких підсумків по кожній області, проведення всеукраїнського фестивалю народної творчості, і тривав він в масштабах країни цілий рік.

Ще до того, як пройшли столичні творчі звіти, було створено потужну експертну групу з кращих фахівців провідних творчих національних колективів України, заслужених і народних артистів в тому числі. Вони приїздили до нас на чолі з представниками Міністерства культури і переглядали підсумковий концерт нашого обласного огляду народної творчості в рамках Всеукраїнського фестивалю. Очолювала цю високостатусну бригаду Людмила Кононенко, яка керувала управлінням регіональної культурної політики Міністерства культури України. Разом із нею у нас працювали викладачі національного університету культури (керівник ансамблю «Дарничанка» Петро Андрійчук, фахівці з декоративно-ужиткового мистецтва, була й Леся Дичко, відома композиторка, членкиня Національної спілки композиторів України).

То була масштабна акція не лише для всієї області, а й для всієї України. Адже таких масштабів оглядів народної творчості як професійного, так і самодіяльного мистецтва давно не було. Принаймні, років 10-15 точно.

Підготовка цих культурно-мистецьких акцій була  настільки серйозною, що створювалися окремі адміністративні  групи, які забезпечували підготовку, перевезення, оформлення документів, перевезення реквізиту, костюмів, інструментів, виставок. Крім того, окремі групи займались проведенням репетицій та іншими оргтемами. Наприклад, тільки у складі організаційно-монтажної групи, що створювала виставку образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва у фойє Національного палацу «Україна», було аж 30 осіб! Уявіть собі, наскільки непросто було розселити по готелях одразу тисячу учасників Звіту, особливо у той час. Щоб спростити цю процедуру, адмінгрупи з питань поселення їхали до столиці раніше. Складалися повні списки делегацій; розписувалось, коли, хто і чим їде, де розміщається для проживання; формувались реєстри реквізиту з проведенням суворих протипожежних заходів з його спецпропиткою.

Створювались описи костюмів, призначалися відповідальні за дітей особи – щоразу близько 300 дітей без присутності їхніх батьків. Делегації супроводжували дві групи медичного персоналу та машина швидкої допомоги, автоколону супроводжували машини ДАІ увесь шлях до Києва. 

Якщо йшлося про залізницю, то ми замовляли – повністю! – поїзд в Одеської залізниці. У столиці він чекав на нас у вокзальному депо три доби, а потім віз додому.

Зрозуміло, що це колосальна організаційна робота, яка щоразу проводилась під патронатом ОДА та обласної ради. Залучались до цього і благодійники, які допомагали фінансово, в першу чергу – на харчування, забезпечення водою тощо. Одним словом, йдеться про грандіозну закадрову роботу, яка, безумовно, теж забезпечила потім високий рівень концерту, як і раціональне використання часу, який нам виділявся. Адже треба було провести репетицію, розмістити виставки, вказати всім, кому та коли виходити на сцену, дати артистам можливість відчути головну сцену країни. Чого варті хоча б оті стрічки, які рухаються по сцені і на яких виїжджали на сцену хорові та музичні колективи. І це все треба було опанувати…

Зрозуміло, що величезна робота та відповідальність лежали на Управлінні культури КОДА, обласному центрі народної творчості, на обласній філармонії та музичному училищі, на всіх учасниках. Тому кожна окрема творча одиниця, в тому числі з районів, мала свого адміністратора. 

Колосальне навантаження лежало на головному режисерові. Це був Анатолій Коротков – народний артист України, видатний організатор і балетмейстер, художній керівник «Проліска». Це та людина, яка власне і створювала акценти дійства в палаці «Україна», разом із народним артистом України, професором Віктором Похиленком, головним балетмейстером-постановником, автором сценарію звітів. 

А от у 2004 році був унікальний подвійний формат  – «Мистецтво золотого поля». Тобто  два наші проєкти відбувались одночасно на кількох локаціях: у Жовтневому палаці та на Майдані Незалежності  було представлено наш фестиваль «Калиновий спів», автором проєкту якого була Валентина Пращур, заслужений працівник культури України, а інший концерт проходив тоді в театрі оперети, де презентувала свою майстерність Кіровоградська обласна філармонія. 

Звичайно, було багато консультантів, які з нами тоді працювали. Це і автори текстів (наприклад, Заслужений працівник культури України Олег Попов), і ведучі, і редактори, і художники, які створювали друковану рекламну продукцію. Працювали й організатори із забезпечення та реалізації квитків і глядацької аудиторії у столиці. Багато з таких наших помічників було чимало вихідців з Кіровограда, які жили у Києві. Консультанткою і хормейстером була й народна артистка України, художній керівник «Зорян» Антоніна Червінська. З нами також працювали керівники самодіяльних колективів –  Наталя Медведєва, Євгенія Мельниченко, Володимир Скляр, Надія Лісник, Наталія Олєфірова, Валерій Федчишин та інші. Працювали ще й актори театру – як ведучі або окремі виконавські одиниці. Тобто, це Дійство (саме з великої літери), яке починалося ще від  сходинок палацу «Україна», де грали наш духовий оркестр та інші творчі колективи.

А далі, у фойє, розміщалися виставки нашої обласної організації  Національної спілки художників України. На першому поверсі палацу  «Україна»  були представлені ще й  деякі знакові підприємства Кіровоградщини зі своєю продукцією. На другому поверсі  презентувались виставки декоративно-ужиткового мистецтва і Спілки художників. Загалом це була така велика і  красива палітра, що люди просто  зупинялися там і не могли збагнути, як можна цю красу перевезти, змонтувати, а найголовніше – створити. Виставки супроводжувались ще з виступами колективів народної творчості Кіровоградщини. 

До речі, тоді головним режисером-постановником палацу «Україна» був народний артист Борис Шарварко – беззастережний  у культурній царині авторитет. І він казав про нашу  делегацію: «Яка ж організована Кіровоградщина! Все у них чітко, швидко, ніякого хаосу, час та простір використані максимально раціонально».

Тож і я пишаюсь тим, що все нам тоді вдалося, область виступила динамічно та потужно».

(Закінчення у наступному номері)

Бесідувала Оксана ЧІКАНЧІ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here