У не такі вже й далекі часи восени було дві сакральні дати. Це 7 листопада, день огидної, хоча для когось й досі Великої революції, яка зробила пеклом життя десятків мільйонів людей, а ще десятки мільйонів вбила. Інша дата – 15 жовтня. Цього дня у радянські, а потім й у післярадянські часи завжди вмикали центральне опалення. А у Радянській армії міняли форму одягу з літньої на зимову. А тепер усе інакше.
Ось вже місяць, як за тими старими традиціями мали б увімкнути центральне опалення. Комусь ще це досі цікаво. І не тільки тому, що середньодобова температура вже складає менше 8 градусів за Цельсієм (теж свого роду сакральна цифра). Ми все більше автономні від цього комунального тепла. В обласному центрі дві третини помешкань, колись приєднаних до головної теплової труби, наразі мають автономне опалення. У Кіровоградській області є цілі міста, які давно попрощались з центральним опаленням – Помічна та Гайворон, до прикладу. А багато міст та містечок ніколи й не знали, що опалення може бути централізованим – розкажіть комусь у Бобринці про таке.
Це нормальний процес. І міська влада Кропивницького й особисто голова Андрій Райкович налаштовані на автономізацію міста. У різних формах. Міні-котельні будуть обладнані для опалення шкіл, дитячих садочків, лікарень, інших соціальних закладів. А багатоповерхівкам це взагалі не потрібно – занадто вартісно опалювати кілька квартир у будівлі, де близько сотні окремих помешкань.
Відхід від радянщини, коли все максимально мало бути узагальнене, централізоване, неминучий у випадку теплопостачання. Звісно, стосовно, скажімо, водопостачання це інша історія, щось не дуже хочеться з восьмого поверху ходити з відрами до колодязя по воду. Так само з газом та електрикою.
І щодо газу, який спалюють у наших котельнях, аби добути те тепло. Майже щоденні новини стосовно цін на газ від «братських» країн шокують, вражають, вибачте, вже більше, ніж раніше зведення зі сходу країни і навіть звістки про загиблих наших героїв. Ще раз вибачте, але за сім років для багатьох новини з Донбасу стали буденністю, як колись щоденні донесення з Іраку про черговий щоденний теракт… А новини про газ і ціни на нього, про тепло ще досі є гарячими (у прямому і переносному розумінні).
Пережити цю зиму – наразі головна мета багатьох, на жаль. Не підготувати дитину до вступу у вуз, не спланувати відпустку у гарному місці, не придбати щось масштабне. Ні. Перезимувати. Як ми дійшли до такого жалюгідного стану? Та мабуть не дійшли, а довели нас. Не тільки наші місцеві «мудрі» керівники, тут ще й руку доклав «братній» народ, той, що на півночі від нас. Але хіба від розуміння ситуації легше?
Виживатимемо, браття, і виживемо. Іншого вибору в нас немає. Хоча на майбутніх виборах вибір буде, але не факт, що буде з кого вибирати того, хто нам зробить недороге тепло в оселях, з нормальними градусами на термометрах. Це Україна, 2021 рік…
Геннадій РИБЧЕНКОВ
