ВІЙНА ТА ЗМІНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ

0
167
views

В умовах переламу ходу війни на полі бою дуже важливо замислитись, яким чином варто трансформувати чинний порядок організації економічних відносин України, аби якнайшвидше її відновити – на принципово новому якісному рівні.           Економічна система – у контексті визначеної нами проблематики – це механізм реалізації та взаємоузгодження економічних інтересів різних суб’єктів економічних відносин, спосіб організації економічної взаємодії та різноманітних зв’язків стосовно задоволення різнопорядкових потреб.

Економічні системи більшості країн, що входили до складу СРСР, становлять собою олігархічно-кланову модель економічного порядку, що підпорядковується та слугує інтересам не всього суспільства, а лише панівного класу, який є носієм потреб, що суттєво відрізняються від потреб решти (більшості) частини населення. Державна економічна політика при цьому виконує роль засобу забезпечення інтересів олігархічного прошарку суспільства всупереч інтересам загальної маси суспільства. Результатом цього є суттєве розшарування суспільства за ознаками належності засобів виробництва, рівнем життя, доступності до елементів якісної інфраструктури, деградація бюджетної сфери через системний перерозподіл бюджетних витрат на користь обмеженої кількості населення.

Таблиця 1.

Порівняльна характеристика економічних систем України та російської федерації

з/п

Критерій Еконо-мічна система України Еконо-мічна система рф
1. Ставлення до людини: вибіркове, спрямоване на створення преференцій та переваг, механізм поділу суспільства на класи  

+

 

+

2. Головний елемент: державний управлінський апарат, що здійснює або намагається здійснювати прямий вплив на попит чи пропозицію в інтересах крупних ринкових структур  

+

 

+

3. Головна мета: вплив на рівноважну ціну через зловживання державною владою: або підвищення цін в інтересах монополістів, або зниження цін, якщо йдеться про потребу скуповування (наприклад в умовах приватизації або ринку землі)  

+

 

+

4. Визначальний мотив до праці: екзистенціальний: необхідність сплати комунальних тарифів та інших засобів забезпечення існування «панівного класу»; відмова від цього може становити відкриту небезпеку для людини  

+

 

+

 

5. Домінуючий тип праці: деградація процесу праці, знищення інтелектуаломісткого виробництва та деіндустріалізація економіки, перехід від механізованої, автоматизованої праці до важкої фізичної праці, фактичне знищення розумової праці  

+

 

+

6. Орієнтація на споживача: майже відсутня, економічна система виробляє те, що вона спроможна виробити. При цьому регулювання спрямовується не в ті сектори, де воно є потрібним, а туди, де присутній особистий інтерес окремих представників державного сектору; характерним є зловживання державними закупівлями  

+

 

+

7. Сприяння розвитку конкуренції: відсутнє, навпаки присутній механізм монополізації окремих ринкових секторів, «закріпачення» населення, встановлення додаткових зобов’язань та неофіційних «податків» на бізнес. Викривлення та спотворення дії традиційного ринкового механізму  

+

 

+

8. Вплив на зайнятість: зворотний, сприяє скороченню робочих місць в економіці, падінню рівня життя через перерозподіл доходів на користь найбагатших, стимулює відтік робочої сили та людського капіталу за кордон  

+

 

+

9. Роль профспілок: є потужним гравцем лише на полі освоєння бюджетних коштів, споживання коштів державних підприємств, призначення членів наглядових рад.  

+

 

+

10. Витрати на утримання державного апарату: є величезними, вимагають постійного збільшення, незважаючи на їх тотальну неефективність. Характерна властивість – паразитарність та існування за рахунок населення, приватного підприємництва,  сировинного експорту, зловживання ціновою політикою природних монополій, населення та приватного підприємництва  

+

 

+

11. Терпимість до зловживань: залежить від наближеності до «вищої касти», якщо вона має місце – зникають ті структури, що заважають працювати непорядним компаніям  

+

 

+

12. Співвідношення з політичним процесом: сприяє абсолютизації політичної влади, що ховається за лаштунками «атрибутивної демократії»; формування абсолютної політичної влади олігархату  

+

 

+

13. Ставлення до НТП: не розуміє його ролі в економіці, намагається зберегти сировинну структуру економіки, прагне скорочувати витрати бюджету на освіту та науку  

+

 

+

14. Орієнтація на розвиток: крупного бізнесу, державних корпорацій, викачування ресурсів державного бюджету. Ігнорування малого бізнесу та приватного підприємництва на засадах конкуренції, використання їх у якості «кормової бази»  

+

 

+

15. Головна рушійна сила: не особистий егоїстичний інтерес підприємця, а мімікрія чиновницького та/або олігархічного економічного інтересу під національний чи державний економічний інтерес; прагнення до особистого збагачення має патологічний характер  

+

 

+

16. Роль у наповненні бюджету: олігархічна економіка не створює доданої вартості, уникає сплати податків, є постійним споживачем бюджетних коштів, прагне поглинути весь бюджет. У разі нормального функціонування створює штучні кризи для збільшення обсягів фінансування, імітуючи свою важливість для національної економіки  

+

 

+

17. Роль та місце у економічній кризі: структура та інституції державного регулювання свідомо призводять до погіршення економічної ситуації, оскільки розмір їх реального (а не декларованого) доходу являє собою відсоток від «перерозподіленого» бюджету, обсягу привласненого національного багатства, здійсненого шахрайства та махінацій  

+

 

+

18. Головна сфера створення доходу: сфера державного управління через створення схем перерозподілу доходів в усіх сферах та призначення на керівні посади лише потрібних осіб, сировинний експорт та зловживання службовим становищем  

+

 

+

19. Дія об’єктивних економічних законів: не діють або спотворюються через вплив на попит і пропозицію адміністративних, владних важелів, застосування силових структур і судів  

+

 

+

20. Наявність та кількість посередників: присутня, максимальна, збільшується через прагнення отримання надприбутків прошарками, що не мають відношення до процесу (наприклад чиновництва)  

+

 

+

21. Наявність нематеріального чинника: в умовах ринкової економіки присутній у вигляді економічних інтересів виробників та споживачів, «невидима рука» ринку. В умовах олігархічної економіки відсутнє навіть припущення можливості його існування; мета економічного існування – нагромадження матеріальних цінностей з боку «вищої касти»  

+

 

+

22. Кінцева мета: викачування грошей з державного бюджету, формування величезного державного боргу, привласнення національного багатства, економічне закріпачення населення (тарифи на ЖКГ)  

+

 

+

23. Частковий захист національних інтересів через олігархічний господарський механізм  

 

+

24. Збереження національного багатства, в тому числі природних ресурсів  

 

+

25. Системна бюджетна політика на основі нагромадження зовнішнього державного боргу та, як наслідок, покрокова втрата державного суверенітету  

+

 

26. Прагнення до експансії в економічні системи інших країн, в тому числі й до їх систем державного управління  

 

+

27. Масове залучення іноземців до наглядових рад державних корпорацій  

+

 

 

Як можна побачити з таблиці 1, економічні системи рф та України мають абсолютну більшість спільних рис, тому можна уявити, що агресія проти нашої держави здійснюється саме задля збереження спільних принципів організації економічних відносин. У той же час трансформація економічної системи України та суспільних відносин всередині держави взагалі здійснюється не з метою зміни визначальних характеристик, наведених у таблиці 1, а шляхом формування зовнішніх відмінностей, зокрема, у культурному вимірі. При цьому, навіть у період відкритої військової агресії, Україна продовжує здійснювати організацію своїх економічних відносин на засадах та принципах, визначених економікою та системою державного управління рф.

Початок новітньої історії України характеризувався формуванням потужних фінансово-промислових груп, наближених до найвищих осіб держави та бюджетного розподілу коштів, замість розвитку повноцінної конкурентної ринкової економіки. На місцях (у регіонах) економічна система України характеризувалась феодальним устроєм та домінуванням звичаїв у якості господарського механізму. Тривалий час весь розвиток української економіки визначався протистоянням регіональних фінансових груп, найпотужнішими з яких були донецька, дніпропетровська та київська. Від них безпосередньо й залежав розвиток української економіки, тоді його можна було визначити таким чином:

E = f (FPG1 + FPG2 +…FPGn)                    (1),

де Е – рівень економічного розвитку країни,

FPG1, FPG2, FPGn      – інтереси фінансово-промислових груп (першої, другої, n-ної).

Наявність значної кількості фінансово-промислових груп (ФПГ) дозволяло балансувати між економічними зловживаннями в сфері економічної політики, їхнє поступове зменшення призвело до погіршення економічної ситуації, але спростило контроль над управлінням економічною системою. Останнє стало причиною подальшого ускладнення економічної ситуації.

Слід зазначити, що наявні ФПГ були суттєво інтегровані в економіку рф і навпаки, саме тому існують думки стосовно того, що агресію проти України розпочала не росія як держава, а чинний олігархічний уклад, межі дії якого розповсюджуються на багато країн колишнього СРСР. Це обумовлено, в тому числі тим, що між економічними системами України та РФ існують 22 спільних характеристики та лише 5 відмінних (див. табл. 1).

Тотальне залучення до системи державного управління сучасної України представників іноземних кредитних кіл мало на меті обмеження контролю  олігархів. В ідеалі, стан економіки мав би визначатись конкуренцією між внутрішніми олігархічними та зовнішніми кредитними кланами, які мали б  обмежувати один одного. За таких умов це мало б таку функціональну залежність:

     E = f (FPG1 + FPG2 + …FPGnZKK1ZKK2 – …ZKKn)      (2),

де ZKK1, ZKK2, ZKKn – інтереси закордонних кредитних кланів.

За таких умов негативний вплив внутрішніх і зовнішніх споживачів української економіки був би спроможний до зменшення своєї питомої ваги. Та їхня паразитарна сутність призвела до інтеграції та формування небаченого механізму виведення з України коштів та ресурсів. Наведемо цю систему покроково:

  • через включення до системи управління державними підприємствами іноземних громадян утворюються шалені борги, що вимагають від держави їх покриття за рахунок державного кошту (при цьому це відбувається абсолютно безкарно);
  • для покриття боргу держава залучає зовнішні позики під певні специфічні гарантії, що призводять до втрати частки суверенітету;
  • необхідність повернення боргів змушує підвищувати збори з населення (в першу чергу комунальні тарифи та податки);
  • неспроможність населення сплачувати нові тарифи призводить до чергового нагромадження боргів та кризи неплатежів, це знову вимагає залучення чергових кредитів…

За умов формування єдиної інтегрованої мережі викачування коштів та ресурсів з держави, залежність державного економічного розвитку має такий вигляд: 

E = f (FPGn + ZKKn)                  (3).

Сформована економічна система та принцип реалізації державної економічної політики за наявних, визначених умов приречені на тотальне знищення української держави саме через механізм державної економічної політики, для чого не є обов’язковими прямі бойові дії та витрати на їх ведення. Для цього треба лише зберігати або посилювати чинні тенденції в сфері регулювання економічної системи України, ігноруючи світові досягнення в сфері управління та нагромаджене теоретичне знання.

Для повернення до цілей державного прогресу, варто звернутись до фундаментальних цілей державного регулювання економіки та загально відомих механізмів та важелів їх реалізації. Ці завдання багаторазово описані як у закордонній, так і у вітчизняній літературі, головними з яких є обмеження монополізації, сприяння економічній свободі, підвищення рівня життя населення та збільшення його тривалості.

Роман ЯКОВЕНКО,

кандидат економічних наук,

м. Кропивницький

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here