«Хлопці, удачі!..» Це були останні слова Сергія Канцера перед боєм, звернуті до побратимів. Він загинув того дня на їхніх очах, але його тіло залишилося лежати на полі бою, і забрати його відразу було неможливо. Коли побратими повідомили дружині Юлії про смерть чоловіка, вони обіцяли вивезти його звідти та поховати як героя. Та рашисти не дали їм такої можливості. Сталося це під Новотошківкою на Луганщині 8 квітня цього року. Сергію було тільки 38 років…
Ми зустрілись з Юлією, аби вона розповіла про чоловіка, про свою, ще донедавна щасливу родину, дітей. Вона говорила, ледь стримуючи сльози, тож запитувати її треба було якомога обережніше. Чесно кажучи, слухати її було важко – від почутого наче ком у горлі застрягав. Удова вірила, що тіло її чоловіка усе ж таки зможуть одбити у росіян, але марно. Треба сказати, що його друзі почувалися ніяково через те, що не дотрималися обіцянки, але винні не вони, а війна. Юля це розуміла, але їй так хотілося наостанок побачити Сергія. Не судилося…
Чоловік був на війні ще з 2014 року, він пройшов Дебальцівське пекло, але армію не полишив. Заключаючи новий контракт на службу рівно за місяць до початку війни – 24 січня, він казав дружині: «Я не хочу, аби вони прийшли сюди». Юлі не хотілося відпускати його, тривожне передчуття стискало серце, але втримати чоловіка вона не могла.
Смерть Сергія Канцера засвідчили його командир і побратими, а юристка надіслала свідоцтво про смерть. Але це тільки пів справи, треба було ще й отримати ухвалу суду, що чоловік дійсно загинув у бою, та тут почалося ходіння по муках. Куди б Юля не зверталася – до суддів, адвокатів, складалося враження, що усім їм абсолютно байдуже до неї. Одна із суддів взагалі порадила їй почекати півроку. Врешті, дізнавшись, що є така служба – безоплатна правова допомога, Юля прийшла до Кропивницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Прийнявши від неї документи, його працівники невідкладно узялися за її справу, і вже за кілька днів вона отримала потрібну ухвалу.
Звичайно, біль за втратою коханого ще не скоро вщухне. Діти, які залишилися без батька, щодня нагадуватимуть про втрату. Юля розповіла, що і в неї, і у Сергія їхній шлюб – другий. Обидва мали дітей від першого подружжя. Він – доньку Марію, вона – сина Дмитрика, і вже спільного сина Івана, якому зараз три роки. Після того, як вони одружилися, Діма підійшов до Сергія і заявив:
-Ну, якщо ви вже поженилися, я буду звати тебе батьком!
-Але ж я маю заслужити це звання, – Сергій трохи розгубився. – Я маю на це право?
Діма махнув рукою: – Атож!
Коли батько загинув, малий Іванко спитав, де він, чому довго не приходить. Юля відповіла, що татко пішов на небо і тепер там працює зірочкою, але син заперечив: – Ні, не зірочкою! Пташкою!
Малий усім розказує, що його батько – герой! Сумують за ним і Марійка, і Дмитрик, але вони дорослі, і в казки не вірять, вони все знають і розуміють… Що вже казати про батьків! Для них рана втрати сина ніколи не загоїться. Прикро, що родина не може прийти на могилу до рідної людини. – Мені не хочеться вірити, що його немає, адже я не бачила його мертвим, – говорить Юлія. – Здається іноді, що ось-ось задзвонить телефон, або ж відчиняться двері і він зайде, як завжди – усміхнений, привітний, поцілує мене, дітей. Для мене він завжди живий…
Ну як після такої розповіді можна стримати сльози? Плакали разом…
Щоби вирішувати різного роду правові проблеми в Україні, понад шість років працюють центри та бюро правової допомоги.
– На сьогодні до нас за допомогою встановити факт смерті військового звернулися майже 40 осіб, – коментує ситуацію начальниця відділу Кропивницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Наталія Цуцман. – Усі вони розглядалися терміново і мають позитивний результат. Впевнена, що людей, які мають таку ж проблему, набагато більше, але вони не знають, куди звертатися.
– Нині в Кіровоградській області працює 21 така «точка доступу», куди можна звернутися громадянам. Кожний випадок – неповторний, тож і підходити треба індивідуально. Це не тільки такі справи, як у пані Юлі, а й різного роду цивільні і кримінальні справи, і часом їх тільки більшає- зазначила Олена Шишкарьова, заступниця директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Кіровоградській та Миколаївській областях. – Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Можливо люди мають сумніви, тому хочу запевнити, що саме в центрах та бюро надається на безоплатній основі та правова допомога, в якій у вас є потреба.
Світлана КОСТЕНКО
