Щороку 2-го лютого світ відзначає День бабака. Це жартівливе свято щоразу охоплює тисячі мешканців нашої планети, має чіткий протокол, йому навіть популярний фільм присвятили. Кілька років тому до загальної бабакової пошесті долучилася й Україна – завівши власну звіринку-провісника – бабака Тимка. Взагалі, цей день та, власне, поведінка самого бабака має прогнозувати, чи скоро настане весна. І не більше того. Але для України це дещо більше – ну не можемо ми безтурботно легковажити разом з усіма, обходячись без болісних уроків та необхідності робити важливі висновки.
Трохи про історію свята. Вона бере своє коріння ще з часів Римської імперії. Тоді люди довіряли прогноз погоди їжаку. Поступово ця традиція перебралася до Європи, тільки для передбачення використовували борсука. Пізніше була відкрита Америка і вважається, що саме переселенці з Європи, зокрема німці, і привезли це свято в США. А оскільки американці не змогли знайти там їжака або борсука, роль метеоролога дісталася бабака. З 1886 року День Бабака в Америці – офіційне свято. 2 лютого вранці, рівно о 7:25, виймають звірка з його нірки і спостерігають за його поведінкою. Вважається, що поведінка звіринки розповість, коли варто очікувати весну. Якщо звір бачить свою тінь, лякається і тікає назад до нірки – це значить, що весна настане пізніше, і можна чекати ще кілька холодних тижнів. Якщо ж бабак не бачить своєї тіні і спокійно вилазить зі своєї норки – то це означає, що зима скоро закінчиться і весна буде рання. У США і Канаді є сім відомих бабаків-метеорологів, але перший, Філ з Панксатону, є найвідомішим і популярним. Про нього навіть знятий фільм – “День бабака”. 
В Україні серед бабаків теж є свої знаменитості: Тимко Другий з Харкова, який замінив на посаді бабака Тимка в 2012 році, і Маруся зі Львова.
Але ми зараз – не про наших Тимка та Марусю. До речі, цьогоріч до цих двох вітчизняних провісників доєднався ще один. Та аж у званні начебто полковника, який має не кілька випадків висовування носа з нори, а – принаймні, за його словами – кільканадцять “бойових виходів”. А тепер, як то кажуть, “Скажите, как его зовут! – Бу-ра-ті-но!”. Саме він так солодко-заспокійливо обнадіював розгублених людей, що “війна закінчиться за 3-4 місяці”. 
Це він млосно мурчав (та в багатьох ще й досі) з наших смартфонів про “відбій тривоги, повертайтесь у домівки”. Це він тамував – не гірше за валеріанку – наш неспокій показовою впевненістю та такими бажаними для згорьованих українців оптимістичними прогнозами…Та життя довело – навіть Тимкові та Марусі віри більше…
А тепер, власне, про справжні нинішні сенси. Головна ідея стрічки “День бабака” така: якщо нічого не змінювати, діяти за звичним алгоритмом, не ухвалювати відповідальних рішень, не виходити зі звичної зони комфорту, то жодних змін не відбудеться, а зачароване коло так і не вдасться розірвати. А отже, доведеться й далі наступати на ті ж граблі – без жодних прогресивних змін та руху вперед. Здогадуєтесь, про що це в Україні?
Так, саме про це. Про невивчені уроки минулого – давнього й не дуже. Про небажання відкрити очі на справжнє “братське” обличчя. Про “какаяразніцанакакомязикєгаваріть”. Про неподолані сторіччями комплекси меншовартості та звички слідувати завітам “руководящєй і направляющєй”. Про, про, про… Як один з гірких, трагічних наслідків – 11 місяців восьмирічної війни, яка триває триста років.
Важкий нині в нас День бабака. Кривавий. Але, зрештою, українська весна все ж таки настане. Неодмінно. Але це вже інший бабак обіцяє (і не тільки обіцяє, а й робить усе для цього). Той, якому ми усі віримо, як нікому й ніколи раніше.
Оксана ГУЦАЛЮК
