– Володимире Іллічу, а у кого і коли виникла ідея перейменування швейного
підприємства «Спецодяг» на «Зорянку»?
– Ідея виникла у середині 90-х років, під час економічної кризи, коли зникли
централізовані замовлення й підприємство втратило гарантованийзбут продукції. Ми
почали орієнтувати фабрику на співпрацю з новими замовниками, тобто місцевими
підприємцями, торгівельними мережами, а також виходити на міжнародні контракти.
Щоби вижити підприємству у період глобальної руйнації, треба бути конкурентоспроможними, тож ми почали розробляти продукцію, яка відповідала би новим смакам покупців – більше уваги приділяли дизайну, сучасним фасонам та якісним тканинам. Про наш експериментальний цех у місті ходили легенди. У нас був навіть власний подіум, де відбувалася демонстрація моделей. Звичайно, манекенницями виступали наші красуні — працівниці фабрики. У період перебудови ми почали активно співпрацювати з Київським, Дніпропетровським та Львівським будинками моделей, використовуючи їхні оригінальні розробки для пошиття зручних і сучасних виробів. Тобто ми вже виросли зі «Спецодягу» й переросли його, хоча спецодяг у новому, вдосконаленому дизайні становив, як і раніше, левову частину нашої продукції. Враховуючи ці обставини, у 1994-ому році ми оголосили конкурс з перейменування підприємства, незважаючи на те, що на той час це було досить затратно, але ж «як ви човен назвете, так він і пливтиме». Ідей було багато. Я, зокрема, запропонував назву «Ятраночка», були й інші пропозиції. Наприклад, «Степівчанка», але конкурс виграла назва «Зорянка», яку запропонувала конструктор Надія Щітковська. Мені особисто ця назва дуже сподобалася. І вже під новими вітрилами «Зорянка» вирушила у велике виробниче плавання й понині тримається на плаву.
– Пане Володимире, як вам вдавалося поєднувати напружений графік роботи
директора великого підприємства з вашим захопленням марафонським бігом?
– Дійсно, я завжди поєднував своє життя зі спортом і заохочував до цього друзів та колег. А що стосується мого захоплення саме марафоном, то цим видом спорту я почав займатися вже у досить дорослому віці і цілком усвідомлено, спочатку як порятунком від зайвих кілограмів. У 1973 році я очолив швейно-галантерейну фабрику й за перший рік роботи на директорській посаді набрав аж 12 кілограмів. Відчував страшенний дискомфорт і невдоволення собою. Тоді й почав відвідувати групу «Здоров’я», що збиралася о 5-ій ранку на стадіоні «Зірка». У ті роки зазвичай взимку на стадіоні заливали каток й поле для хокеїстів, я залюбки “намотував” там свої кола на ковзанах, а влітку бігав по 10 кілометрів, але відчував, що навантаження м’язам не вистачало, тож відважився на 15-кілометровий забіг Северинка-Кіровоград. Подолавши цю дистанцію, зрозумів, що можу згодом впоратися із марафонською – 42 кілометри 195 метрів. Почав серйозно готуватися до першого забігу, який виявився найскладнішим, адже я вийшов на трасу після легкого сніданку, який під час бігу наче каменюкою лупцював мене під діафрагму й по печінці. Цей дуже повчальний досвід мав свою користь, завдяки ньому я познайомився з
досвідченим тренером Клавдією Скворцовою й розпочав методичні тренування під її
керівництвом. Я завжди уважно дослуховувався до її порад та настанов і був безмежно вдячний їй за професійність та терпіння. За своє життя я пробіг 17 марафонів, тобто 717 кілометрів 264 метри, кожен з них долав швидше, ніж за 3 години 30 хвилин. Ці результати давали мені право брати участь у міжнародних змаганнях, які потребували дуже серйозної й наполегливої підготовки. Як директор підприємства я такого часу не мав. Довелося обмежити себе у своєму захопленні, хоча пишаюся тим, що на одному з марафонів я зустрів свій 50- річний ювілей. Як я вже казав, до тривалого бігу я заохотив своїх друзів, згодом у нас з’явилась традиція – Новий рік зустрічати на дистанції. У новорічну ніч ми зазвичай оббігали навколо тоді Кіровограда по об’їзній дорозі, начебто окреслювали захисне коло для мешканців міста. Впоравшись з місією, яка додавала піднесеності моменту, сідали за святковий стіл. Останній раз я пробіг марафон у 1991 році в Криму. Мені тоді було 53.
– Володимире Іллічу, цікаво, а чи використовували ви у своїй діяльності керівника підприємства правила або уроки з занять марафонським бігом?
– Безумовно. Марафонський біг для мене – це не просто спорт, це стиль життя. Я
переконаний, що саме біг на далекі дистанції допомагає витримувати стрес та знаходити баланс між фізичним і ментальним навантаженням. Коли біжиш марафон, найважче переконати себе не зупинятися, здолати втому й методично продовжувати рухатись вперед. Так само й у роботі керівника – важливо не здаватися перед викликами, не приймати емоційних рішень, діяти стратегічно і вірити в результат. Марафонський біг суттєво впливає на розвиток якостей, які необхідні керівнику. Перш за все це витривалість та терпіння. У бізнесі, як і в марафоні, швидкий результат рідко буває найкращим. Потрібно вміти розподіляти сили, правильно планувати і не піддаватися емоціям на коротких дистанціях. Тривалий біг також допомагає очистити голову від «зайвих» думок. Коли біжиш більше, ніж три години, то за цей час можна знайти відповіді на складні питання або згенерувати нові ідеї розвитку компанії й, що не менш важливо, певний час побути наодинці з самим собою. Я впевнений, що той, хто навчився щодня о 5-ій ранку, незважаючи ні на що, вставати на пробіжку, буде сміливіше, ніж інші, кидати виклики у бізнес- процесах та житті.
– Володимире Іллічу, ну і ще раз про кохання, адже без цього не обходиться жодне моє інтерв’ю. Скажіть, що для вас означає любити жінку?
– Несподіване питання. (Замислюється). Я вважаю, що для чоловіка будь-якого віку, і для мене особисто, любити жінку – це поважати її, слухати і чути, розуміти її потреби і мрії. Це коли ти готовий працювати над собою, аби бути кращим для неї. З моєю дружиною Вірою Іванівною ми разом 64 роки. Вона зараз дуже хворіє. Я доглядаю за нею, готую їжу, виконую деяку хатню роботу, залюбки працюю на присадібній ділянці – вирощую помідори, зелень та троянди. Стосовно жінок взагалі, то скажу відверто – я все своє життя пропрацював у справжньому квітнику (маю на увазі жіночий колектив швейної фабрики), і ви вважаєте, що мій блакитний погляд не зупинявся у захваті на тій красі? Звичайно, зупинявся, адже я нормальний, здоровий чоловік і маю не кам’яне серце, та все життя кохав тільки одну жінку – свою дружину Вірочку й своєму єдиному коханню ніколи не зраджував. Я щиро вірю, вірніше, твердо знаю, що успішний чоловік – це той, хто має поруч мудру і сильну жінку. У цьому мені пощастило, адже Віра Іванівна саме така. Дружина – це дзеркало твого внутрішнього світу, адже саме вона бачить тебе справжнього. Якщо вона щаслива, значить ти молодець! Продовжуй у тому ж русі.
– А які б поради ви могли дати молоді, аби зберегти кохання протягом усього життя?
– Кохати. Кохати по-справжньому. А це означає – вміти віддавати більше, ніж отримуєш, і цінувати кожен день, коли ви разом.
– Пане Володимире, розкажіть про свої захоплення у житті, крім марафонського бігу (музика, театр, література). Чим зараз живете?
– У мене зараз не так багато захоплень, як раніше, але щоранку роблю фізичні вправи, без руханки день не починаю. Правда, марафон давно вже не бігаю. Як я вже зауважив, зараз,як і немало років поспіль, моя дружина за станом здоров’я потребує постійної сторонньої допомоги, тож мені є чим займатися. Моє хобі зараз – це робота на присадибній дільниці. Якщо є земля, до неї треба докласти рук. Так вважала моя мама, так вважаю і я. 
Найбільше задоволення мені приносить вирощування троянд. За мою каденцію директором у нас на фабриці їх було до шести сотень кущів. І в моєму дворі їх також вдосталь. А ще я люблю, щоби зі своєї грядки можна було з’їсти і помідор, і огірок, і зелень. У вільний час із задоволенням можу послухати музику, іноді переглядаю фільми 60-80-х років минулого століття — добрі, глибокі, змістовні. Майже щодня спілкуюся з онуками, правнуками, родичами – по мобільному і безпосередньо. Я не втрачаю контакту з колективом швейної фабрики, цікавлюсь їхнім життям і проблемами. Якщо звертаються за порадою, залюбки допомагаю, чим можу.
– У Андре Моруа є книга під назвою “Відкритий лист молодій людині про науку життя”. Це ніби такий духовний заповіт автора, завдяки якому він ділиться з наступним поколінням накопиченими знаннями, життєвою мудрістю та досвідом. А які б ви дали настанови нашій молоді?
– Моя головна настанова – ніколи не зупиняйтесь у розвитку. Життя – це дистанція, яку достойно подолає той, хто не зупиняється у своєму русі. Той, хто готовий щодня вчитися, завжди знайде шлях до успіху. Дозволю і я, на кшталт Андре Моруа, дати декілька порад молоді: Ставте цілі – чітко розумійте, чого хочете, і рухайтесь до цього. Не бійтеся помилок – вони ваші найкращі вчителі. Будьте чесними та порядними. Репутація – це ваш найцінніший капітал. Шукайте натхнення в книжках, людях, подорожах.
– Яка глибока й виважен думка! Дійсно, як писав Андре Моруа: “Щастя – це не кінцева мета, а спосіб руху вперед”; Дякую вам, шановний Володимире Іллічу, за можливість поспілкуватися з вами та дуже цікаву й змістовну бесіду. Сподіваюсь, що ваші щирі відповіді й ексклюзивні факти біографії, які свідчать про вашу відданість справі та прагненню до досконалості, стануть чудовим прикладом для багатьох.
Олена БАРАНОВА
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Мої шановні друзі, колеги! Не втомлююсь знову і знову звертатися до теми молодих,
перспективних кадрів, яку вважаю однією з головних у моїй професійній діяльності як
керівника. Адже ними я завжди опікувався персонально, і згодом ці люди стали
висококласними спеціалістами й ефективними керівниками. І – не лише на “Зорянці”!
Зазначу тут саме тих, хто, на мою думку, проявив себе якнайкраще. Це – Віра Пустовіт, яка змінила мене біля керма “Зорянки”; Вікторія Волкова – очільниця профкому “Зорянки”; Інна Чижик – очільниця провідних швейних підприємств, була обрана до складу Ради ТПП України як представниця Кіровоградщини; Любов Надєїна, яка нині керує “Зорянкою”. А ще – Світлана Сокуренко, Валентина Ткаченко, Олександр Гребенюк, Валентина Олексієнко, Ростислав Блажко… І, звичайно, я вдячний усім щирим, розумним,
професійним, небайдужим людям, які зустрілись на моєму життєвому шляху.
Щиро ваш – Володимир Курбатов.
