Уже 30 березня австралійський гурт Tempest Rising буде брати штурмом кропивницьку метал-сцену. Ці хлопці виступатимуть у нашому місті вперше, але вони мають вже значний список досягнень: виступали в саппорті у таких легендарних гуртів, як Arch Enemy, Sevendust, Drowning Pool, Apocalyptica, Trapt, Saliva. Організатор концерту Едуард Гева зізнається: виступ цього гурту – це принципово новий напрям для нашої міської сцени. Нам вдалося поспілкуватися з гітаристом гурту та «відповідальним за всіх» Джеймсом Уорд-Армстронгом.
– Чи можете ви зарахувати себе до якогось одного чітко визначеного жанру?
– Думаю, єдине правдоподібне визначення для нас – альтернативний метал. У нас є багато пісень, на які вплинули одразу кілька напрямів. Ці композиції зазвичай складно прив’язати до одного піджанру. Нам подобається, коли слухач сам вирішує.
– У вас великий список гуртів, з яким ви працювали на концертах як сап порту. З ким більше сподобалось працювати і чому?
– Особисто мені найбільше сподобалося працювати з Drowning Pool. Мені вони здалися найбільш приземленими, було приємно розмовляти, просто базікати, з усіма ними. Хтось із музикантів взагалі залишався у себе в номері, коли була не його черга грати на сцені, або відразу поверталися туди після виступу. Як я розумію, вони просто хотіли відпочити на самоті, тому що подорож Австралією потребує частих перельотів. У компанії Drowning Pool ми відчували себе як вдома.
– Що найбільше вразило в турі Японією?
– Це був наш перший гастрольний тур іншою країною. Все для нас – місця, запахи, їжа, мова – стало захоплюючим відкриттям
– Наскільки відрізняється тур Європою від японського?
– Тур Японією організували менеджери хедлайнерів. Нам потрібно було тільки знайти місце для ночівлі і вчасно прийти на свій автобус.
Європейський тур переважно підготували концертні агентства Black Roos і Metallurg, а ми вже займалися переїздами в рамках туру, проживанням. Виходить, цього разу ми набагато більше залучені до всіх процесів. Ну, і для більшості шоу вже ми хедлайнери. Хоча насправді відмінностей не так і багато. Напевно, тур Японією був більше «розкручуючим» в тому плані, що хедлайнери отримували гонорари і заробляли, а їхній задній план – ми, які все робили з власної кишені. Але все одно весело.
– До речі, як у вас проходила перша репетиція? Як ви зібралися і визначилися з тим, що грати і як грати?
– Сучасному складу ‒ лише кілька років, але ми пишемо, відштовхуючись від того, що нас надихнуло. Все просто: якщо це звучить – ок, будемо з цим працювати.
– Чи можете ви сказати, що результат (наприклад, останній альбом), схожий на той, що ви собі уявляли спочатку?
– На сьогодні ‒ так. Ми дописали альбом №2, який, сподіваємося, представимо наступного місяця. Звучання порівняно з першим значно поліпшилося. Ми принципово хотіли записати більш важкий альбом, у якого буде наш саунд, а не чийсь.
– Ви вважаєте свою музику простою і доступною чи все ж таки складною для пересічного слухача?
– Думаю, ми адаптуємо важкий звук для ширшої аудиторії. У Віна чудовий голос, ми використовуємо багато чистого вокалу, а він завжди розрахований на звичайного слухача, не поціновувача гроула або скріму. До того ж, ми підготували круте атмосферне живе шоу, яке, можливо, теж включимо в виступ.
– Зможете визначити межу своїх можливостей в музиці? Чи є вона взагалі?
– Небо – це межа. Старанно працюй заради своєї мрії – і вона збудеться. Працюй багато, але з розумом.
– Топ-5 гуртів, на котрі ви орієнтуєтесь?
– Особисто для мене: 1) Slayer; 2) AC/DC; 3) Trivium; 4) Machine Head; 5) Sydonia.
Юлія Топонар Переклад з англ. ‒ Богдана Гева
