До 100-річчя від дня народження
Народної артистки УРСР Нонни Копержинської
Все життя велика актриса жартувала, що народилася на скрині в перервах між лекціями в роки громадянської війни, тому й воює все життя.
Дійсно, справа в тому, що її мати, будучи вагітною, пішла на курси лікарів і відвідувала заняття до самих пологів. Народилася Нонна Копержинська 1 травня 1920 року в Києві. Батько помер, коли дівчинці було 2 роки. Зовсім крихіткою дівчинка потрапила на Донбас: «Мама лікарем була, – згадувала потім актриса. – Її партія мобілізувала. Треба було робітників лікувати у промислових регіонах. От і лікувала! І я там росла в місті Димитрів. А часи тоді страшні — голодні. Ну що ти хочеш — 33-й. Якось наїлась «камінчиків» від абрикос — думали, помру! А потім, мов цуценя нещасне, тинялася попід тинами поки мама на роботі. Може, саме голод у мені якийсь акторський хист і виявив? Я ж з голоду пішла попід хатами милостиню просить. «Гру» тоді таку вигадала. Знайшли з подружкою дрантя, одягли його і давай жалісно скиглити: «Тітонько, дайте хлібчика!». А в той час бродяг голодних — повсюди було. Бідні люди їхали на Донбас, бо думали, що там ліпше. А я ж так жалібно вила, так уже скавучала, що й мені кусок перепадав. А потім, коли додому поверталася, мама лупцювала: «Як же ти можеш! Іншим гірше, ніж нам!».
Мама була на «хлібній посаді» — лікар! Їм пайки видавалися. Ой, ну які пайки… Консерви прострочені. Вона буравила дірочку в банці. Капала олію на сковорідку — і гнилу картоплину підсмажувала. Ось так і жили…»
У 7 класі Нонна втекла з дому, щоб стати актрисою. Сталося це після того, як школярка побачила спектакль приїжджої трупи. Але «мандрівну лицедійку» повернули додому, сказали, що потрібно спочатку закінчити школу, а вже потім думати про те, як потрапити на сцену. Навчалася добре, але на уроках розігрувала такі сценки, що однокласники нетямилися зі сміху, а вчителі – з люті. Нонна Копержинська зізнавалася, що часто поводилася на уроках по-хуліганськи. Вона ж була артисткою в житті, то й видавала «шоу» на всіх уроках.
Потім матір направили до Києва. Вона дуже старалася заради доньки, навіть змогла переконати дівчину обрати серйозну професію. У 1938році Нонна склала на «відмінно» іспити до університету ім.Т.Шевченка, на хіміко-фармацевтичний факультет. Однак «…лиха година занесла під вікно театрального. І почула переливи ліричні — шекспірівські чи шевченківські?». Недовго думаючи, летить в університет, забирає документи — й успішно складає іспити в театральний.
Вона потрапила на курс до Амвросія Бучми. А згодом її помітив Олександр Довженко, і, студенткою, в 1939 році Нонна дебютувала на екрані, зігравши роль молодої революціонерки у невеликому епізоді фільму «Щорс».
В 20 років Нонна залишилася круглою сиротою. Партія знову маму «кинула» — цього разу на будівництво Дніпровського каналу. Довго вона там не протягнула…
У1941 році навчання Копержинської перервала війна. Закінчила вона його вже після перемоги.
У воєнні роки майбутня акторка знайомиться з інтелігентним парубком — архітектором за фахом. Сподобалися одне одному. Одружилися, не роздумуючи. Це було велике, але недовге кохання.
«Дан приказ ему на запад — ей в другую сторону!»: архітектора відправляють на південний захід проходити прискорений військовий вишкіл. А вона поневіряється воєнними дорогами.
На той час вона вже чекала дитину — свого первістка. Сина назвала Євгеном. Тільки з першим чоловіком життя не склалося. Вони залишилися друзями, зустрічалися іноді.
З того часу з’явилася звичка палити «Біломор» — багато, пачками, і ніхто так і не зміг відучити її від цієї згубної звички.
У 1946-му Нонну Копержинську запросив до трупи Гнат Юра. Вона мала один єдиний запис у трудовій книжці – актриса театру імені Івана Франка. Почала працювати разом з відомими акторами Н.Ужвій, М.Яковченком, М.Задніпровським, М.Крушельницьким, самим Г.Юрою, чудово «вписавшись» у зіркову трупу.
Народна слава до неї прийшла після ролей у фільмах «За двома зайцями» (1961) і «Королева бензоколонки» (1963). Голос видатної акторки впізнавали і любили шанувальники радіовистав «Театр перед мікрофоном».
Нонна Копержинська зіграла на сцені київської драми понад тридцять ролей, перевтілюючись у підпільниць і нянь, баронес і вчительок. Однак найчастіше їй діставалися ролі сварливих дружин і гострих на язик сусідок, які надавали навіть драматичним постановкам нотки комізму.
У 33 роки доля послала їй щасливий службовий роман. Нонна вийшла заміж удруге – за режисера Павла Шкрьобу. У 40 народила синочка Дмитрика.
Коли акторку питали, чим саме підкорив її серце Павло, то вона відповідала у своїй жартівливо-саркастичній манері: “Своїми великими достоїнствами”. Причиною того став курйоз, який одного разу трапився у театрі. На репетиції Павло зображав персонажа, який повинен стрибнути зі сцени в імпровізований котлован. Готувався-готувався до стрибка і тільки зігнувся, як раптом обидві резинки, на штанях і трусах, тріснули. І хоча чоловік швидко зорієнтувався і, підхопивши одяг, помчав геть, присутні на репетиції сміялися до сліз. А ось Нонна взяла і вийшла за нього заміж.
Павло Шкрьоба, ніколи не був провідним режисером у театрі. Але за можливості давав ролі дружині в тих виставах, які ставив. Готував «Безталанну» у 1965-му. Копержинська грала Ганну — язикату свекруху, яка поїдом їсть невістку Софію. Взагалі, в образах класичної української драматургії Копержинська була неперевершена.
Її називали українською Фаїною Раневською за гострий язик та іскрометний гумор. Вона була дуже неординарною особистістю. Любила анекдоти, могла в розмові видати соковиту нецензурщину. Але це не сприймалося як брудна лайка. Швидше, додавало необхідного в деяких ситуаціях перцю.
Так само, як і у Раневської, у Нонни Копержинської не було головних ролей у кіно. Але епізоди з її участю стали справжньою класикою кінематографу.
Грати на одній сцені з Копержинською було дуже цікаво і водночас складно. З нею не можна було фальшувати. Траплялося, доводилося репетирувати доти, поки Нонні не сподобається, поки вона не відчує, що ти викладаєшся на всі сто.
За піввіку творчого життя головних ролей у Копержинської в кіно не було взагалі – епізоди, фрагменти. Але ж обожнювали її всім світом і всім народом саме за невгамовних матусь. За сварливих тіток. За заміських буфетниць. За відстаючих «буряківниць».
Пам’ятали глядачі буфетницю Рогнеду Карпівну зі стрічки “Королева бензоколонки”, яка ревнувала Панаса Петровича до кожного стовпа і смішно намагалася крутити іржаве кільце від бочки, аби стати стрункішою. Або її яскраве втілення Секлети Лимерихи із фільму “За двома зайцями”. У «Візиті старої дами», спектаклі Сергія Данченка, Копержинська грала, мабуть, єдину головну роль — за всю свою кар’єру «народної». І нікому ні на що не скаржилася. Грала те, що пропонували. І самою своєю присутністю оживляла будь-яку драматургічну мертвечину.
Нонні Копержинській часто доводилося грати в кіно і театрі ролі матерів. Тому у театрі ім.І.Франка Нонну Кронідівну лагідно називали мамою – за вміння дати пораду і допомогти в скрутну хвилину, а глядачі дали їй звання «Мама всієї України – мама Нонна».
Звання народної артистки Копержинська отримала в 1967році. Але справді народною вона, напевне, була завжди, відколи з’явилася вперше на сцені театру ім.І.Франка.
Її впізнавали скрізь — на вулиці, на стадіоні, де вона була завзятою футбольною вболівальницею: «О – наша пішла! Наша Нонна!» Актриса була фанаткою “Динамо” і не пропускала жодного матчу.
А ще Нонна Кронідівна була відчайдушним водієм. Коли захворів чоловік, а в нього стався інсульт іще в 1976 -му, щоб возити його на дачу в Осокірки, де вони побудували дачний будинок, посадили дерева, актриса придбала дивовижний витвір радянської технічної думки — апельсиновий “Запорожець 968-М”. Нонна ставилася до нього з материнською ніжністю. Пестила, по капоту гладила. А ганяла на своєму помаранчевому “Запорожці”, як божевільна, і славилася своєю дотепністю, гумором і зухвалістю. Оскільки натура вона була дійова, вибухова й емоційна, то тиснула на гальма не завжди вчасно. І частенько таранила на бульварі Лесі Українки то горді «Волги», то «Жигулі». І коли даїшники кидалися їй під колеса з криком «стій, навіжена!», вона прокуреним голосом із наївністю Джульєтти відповідала: «Ти ба… А я в цей час на гарного хлопця задивилася!»
Актриса любила пожартувати, та в житті їй бувало не до жартів. 1985-го помирає коханий чоловік. Це був перший сильний удар для неї. Діти на той час виросли і роз’їхалися, а в театрі змінилося керівництво, яке відмовлялося давати актрисі ролі. Так і жила на копійчану зарплату, до якої пізніше додалася така ж пенсія. «Коли «вибухнув» Чорнобиль, був іще один удар… – згадував син Дмитро. – Євген вирішив разом із родиною виїхати в Чехословаччину. Вона цього не розуміла…»
Потім її єдина онука зустріла заможного чоловіка, і він допоміг українській студентці здобути освіту за океаном. Дівчина виїхала до Америки. Нонна Кронідівна ввесь час тужила за сином, за онукою. Але й це був не останній удар…
Через п’ять років після смерті чоловіка Копержинська — велика українська актриса — втратила й театр. Коли панувала політика “економної економіки”, нове керівництво вирішило відправити старих на пенсію – мовляв, нема чого за просто так гроші отримувати. На профспілкових зборах пролунала нищівна фраза про «нахлібництво» акторів пенсійного віку.
Коли з цього приводу здійнялася хвиля протестів серед акторів, то дирекція пішла на відступну. Але характер Нонни не дозволив після такого приниження лишитися на роботі. Грюкнувши з силою по столу нового директора, викрикнула в обличчя: “Якщо так, значить я сама йду!”. І зачинила за собою двері назавжди. Хоча готова була і безкоштовно виходити на сцену через безмежну любов до глядача.
До Копержинської навідувалися актори, говорили, що без неї театрові важко. А як було їй, для котрої театр був цілим світом, самим життям?.. Зустрічаючи Нонну на Майдані, де вона жила з 1981 року, колишні колеги цікавилися, як у неї справи. Копержинська задумливо витягала сигарету з рота і відповідала: «Хіба це життя?».
У 1995 році Нонна Копержинська зіграла свою останню роль в кіно, з’явившись у фільмі-серіалі «Острів любові». Це десять фільмів, в основі яких — любовно-еротичні твори українських письменників ХІХ—ХХ століття. І на роль загадкової літньої пані режисер Олег Бійма запрошує Нонну Копержинську. Це містична роль Няні, в якої навіть в очах написано: “Важко”. Зморшки скорботи, печалі та гіркої мудрості ніби розорали її обличчя. Вона в якійсь постійній напрузі, передчутті трагічного фатуму.
Стара жінка ніби приставлена вищою силою на таємний острів, аби пильнувати за Панночкою, її цнотою та неврівноваженою душею, що може миттю потрапити в лабети першого-ліпшого зрадника.
«У фільмі прекрасні сцени її мовчання, тому так точно грають її втомлені вологі очі. І, як мені видається, – згадує режисер, – саме в “Острові любові” з’являється абсолютно “інша” Копержинська, яку мало хто знав і навіть уявляв».
Про норов Нонни Кронідівни в театральному Києві ходили легенди, тож режисер боявся її як вогню, та цей вибір виявився бездоганним. Нонна Кронідівна настільки глибоко занурилася в образ своєї героїні, настільки злилася з нею, що сам Бійма не міг відрізнити — де одна, а де інша. І так, до речі, було в кожному образі, який творила велика актриса на театральній сцені чи на екрані. У неї завжди була висока самооцінка, надзвичайний професіоналізм.
1997 року ховали Ольгу Кусенко, подругу Копержинської. Вона сиділа біля труни невпізнанна: приголомшена, знічена, висохла. В останні роки її голова стала білою як сніг. За кілька днів усі цитували її сумний жарт: «Наступна станція… «Копержинська»…
Смертельні метастази вже роз’їдали її зсередини. Вони ж мучили і її старшого сина Євгена (він помре через рік після матері)… Ніхто про це вголос у сім’ї не говорив. А їй і не треба було нічого розповідати — сама розуміла.
А коли вона померла 10 червня 1999 року, посивів від горя і її улюблений песик, дуже відданий своїй хазяйці.
На похорон прийшло небагато людей. Театр був у відпустці. Спека нестерпна. До того ж, вже мало хто пам’ятав актрису «літ минулих».
Похована поруч зі своїм чоловіком, театральним режисером Павлом Шкрьобою на Байковому цвинтарі Києва.
2009 року на Михайлівській вулиці у Києві було встановлено меморіальну дошку на честь Нонни Копержинської.
1980 року, коли театр ім.І.Франка завітав на Хутір Надія, була серед акторів і Нонна Копержинська. Слухала монологи Валентини Тобілевич у ролі Софії з «Безталанної», Риндички с «По ревізії». Її похвала і дружня підтримка запам’ятались надовго. А Хутір Надія відвідувала актриса ще не раз.
Коли був посаджений дуб «Франківець», кожен актор кинув під саджанець свою жменьку землі. Впала в лунку до дуба і грудочка з рук Нонни Копержинської, талановитої актриси, яка залишається в пам’яті вдячних глядачів і шанувальників.
Наукова співробітниця заповідника-музею
І.Карпенка-Карого (Тобілевича) Хутір Надія
Валентина ТОБІЛЕВИЧ
