Ще якихось двадцять років тому мало хто у нас в країні навіть чув це чарівне слово – «Буковель». У лижного спорту України багата історія. Чимало курортів існують більше ста років. На початку минулого століття був навіть свій прообраз федерації лижного спорту – «Карпатський лещетарський клюб» («лещетарство» – такий термін для лиж був). Одним з найвідоміших лижників того часу був син Івана Франка Петро. Чому до принад гори Буковель та її перспектив ніхто не придивився раніше? Хто його знає. Одна з причин – місцевість тут була зовсім глуха, не кожен гуцул піднімався на Буковель і сусідні гори. А тепер сюди приїжджають мільйони.
Український журналістський фонд вже традиційно дарує медійній братії чудову можливість побувати в лижній Мецці України.
Назву «Буковель» можна трактувати як багато буків повалених. Хоча зараз на модному курорті не побачиш повалених дерев і хмизу – за станом навколишніх лісів тут ретельно стежать. Насправді в гуцульському діалекті закінчення «вель» означає багато, безліч, дуже багато буків. Хоча здебільшого бачиш навколо могутні ялини, шишки яких падають під ноги, а на місцевому базарчику продають навіть варення з ялинових шишок.
І серед цих величних дерев прокладені 68 кілометрів лижних трас, 16 підйомників піднімають вас до вершин, звідки з вітерцем летиш вниз.
Людині незвичній тут важко. Навіть до того моменту, коли станеш на лижі, кілька разів на день доводиться долати незліченну кількість сходинок – це ж гори, тут, щоб кудись дістатися, треба весь час спускатися – підніматися сотнями сходинок. Щоб дійти до кафе, спа-центру, магазину. Перед тим, як стати на лижі.
«Буковель» та околиці, напевно, найбільше лижосховище в Східній Європі. Тут працюють сотні пунктів прокату лиж, спорядження, сервісні центри, де ваші лижі приведуть до ладу – почистять, вирівняють нерівності на підошві, підріжуть канти, запарафінять. Все за ваші гроші. Гірські лижі категорично відрізняються від тих, на яких бігають по трасах, змагаються біатлоністи і навіть стрибають з трамплінів найбезстрашніші чоловіки і жінки. На гірських лижах, на відміну від бігових, постійне жорстке кріплення ваших ніг у дебелих черевиках – щоб кататися крутими схилами, нога повинна бути жорстко закріплена. Для цього і черевики спеціальні, і кріплення, і самі лижі особливі.
Для журналістів, за домовленістю між адміністрацією курорту і Українським журналістським фондом, лижі і супутнє спорядження безкоштовні – крім лиж це палиці, черевики, каска. Звичайно, можна взяти напрокат і лижний костюм, окуляри, рукавички – щоб був повний комплект аксесуарів модного лижника. І ось ти чудернацькою ходою йдеш до свого першого підйомника. (Дивна хода через особливості лижних черевиків – вони намертво фіксують стопу, звично, з п’яти на носок, на них неможливо ходити, тільки «місячною» ходою). І ось вона, перша гора, перший спуск. Зрозуміло, новачки починають з так званих синіх трас – вони якраз для дітей і новачків призначені. «Червоні» траси вже складніші. А для справжніх відчайдухів є «чорні» траси – але вони призначені в основному для професіоналів. До речі, «Буковель» є базовим місцем для підготовки українських спортсменів, олімпійським центром з усією інфраструктурою, навіть спеціальна клініка для спортсменів-професіоналів там працює.
Журналістам курорт «Буковель» люб’язно безкоштовно надає лижних інструкторів-професіоналів, для звичайних відвідувачів їхні послуги коштують від 500 гривень за годину!
Який же прекрасний перший твій в житті спуск на лижах, нехай і скромною «синьою» трасою! Вітер в обличчя, кожен мікроскопічний горбок здається непереборною перешкодою, сусідні лижники, що пролітають на втричі більшій швидкості повз тебе, лякають до смерті… Все це лише до другого, третього, четвертого спуску. Звикаєш швидко. І втягуєшся на повну – гірські лижі це свого роду наркотик. Заради якого сюди і їдуть мільйони.
Так, мільйони. За минулий рік «Буковель» відвідало близько двох мільйонів туристів. Звичайно, варто розуміти, що багато хто з них – це жителі Івано-Франківщини, які протягом зими приїздять сюди на вихідні. Але скільки ж тут іноземців! Просто грандіозна кількість туристів з Білорусії та Молдови – у них безвізового режиму ще немає, їм вигідно їздити на «Буковель», незважаючи на досить серйозні ціни на все, плюс мовного бар’єра немає. Але їдуть не тільки вони. Тут можна зустріти безліч німців, австрійців, італійців. У них, звичайно, є свої Куршавель, Інсбрук, Кортіна- д’Ампеццо, але наш український «Буковель» значно дешевше, хоча за рівнем трас, сервісу, комфорту, погодою не поступається кращим європейським гірськолижним курортам. І навіть у чомусь перевершує їх – «Буковель» вважається одним з найбільш тихих курортів Європи – гори перекривають дорогу вітрам. Хоча, коли ми гостювали в «Буковелі» на запрошення Українського журналістського фонду, в горах неподалік замерзли два досвідчених лижники. А в самому «Буковелі» закривали кілька підйомників через занадто сильний вітер, який розгойдував крісла витягів.
А чого тільки не відбувається щодня дивовижного тут, у найприємнішому місці країни! В день заїзду чергової групи журналістів тут проходив чемпіонат з гірських лиж… серед священиків! Так, батюшки, звичайно, не в рясах, змагалися, хто швидше подолає спуск. А через кілька днів був чемпіонат з носіння чоловіками дружин на спині. Такі і подібні заходи в «Буковелі» проходять щодня. Життя тут настільки насичене, настільки б’є ключем, що після повернення в своє тихе місто кілька днів ще відходиш, звикаєшся з цим ритмом життя.
На місці колись богом забутого села Поляниця сьогодні виросло ціле місто задоволення, розваг, послуг найвищого класу. Навіть не віриться, що всього двадцять років тому Поляниця була деградуючим селом, куди раз на тиждень приїжджав автобус з Яремче. Сьогодні це село живе нічим не гірше, ніж Конча-Заспа або Пуща-Водиця під Києвом. Кругом красиві готелі, садиби, вілли, прокати лиж, лазні, легендарні прикарпатські чани, кафе, ресторани і бог знає що ще. Це місце любить гроші, і гроші люблять це місце. Так, тут практично все і скрізь досить дорого. Але тут і розумієш, за що платиш. Багато які з перерахованих об’єктів належать іноземцям. І тут неймовірно добре. Тут хочеться жити, а не приїжджати в гості. Все це «Буковель» – серце Карпат. Їдьте сюди, не пошкодуєте!
Геннадій РИБЧЕНКОВ
Фото автора
