«Мені шість років. Тато мріяв про сина, а народилася донька. Попри це, я скрізь з ним: граю у футбол, не пропускаю матчі, разом з ним розбираю й збираю рушницю, відраховую дробинки, відсипаю порох, ходжу на полювання, на риболовлю й звіриними стежками… День літнього сонцестояння я очікувала з нетерпінням! Цього разу ми підвелися вночі, щоб до світанку бути на місці. До скель на Сахаровськім мості (в межах міста Кіровограда) добиралися пішки.
Якщо я буду уважна до компаса, сонця й часу (татків годинник у мене на руці) – скелі заговорять, відкриють свою таємницю! Тобто в певний день і годину, з певного місця, під певним кутом сонячного променя на скелі проявиться малюнок… Який? Визначати мені. Це наш експеримент! Тато всі дії мої перевірив, ми почали очікувати. Несподівано (я не вірила власним очам) все повніше й чіткіше (по мірі руху Сонця) проявлялися лінії й рисочки, в яких угадувались дві людинки з колами, окресленими навколо голів, над ними – великі ніби плоскі мушлі з довгими променями з-під них, а ще якесь колесо зі спицями, наче у велосипеда… Невже це і є інопланетяни? Про фотоапарат ми тільки мріяли… Незабаром тінь від дерева закрила зображення… Малюнок по пам’яті я зробила, настільки дозволило хвилювання, що мене охопило. «Бачиш, скелі відкривають свої таємниці, якщо дуже постаратися! Тепер тільки наступного року!» – сказав тато. Минуло понад півсотні років. На Сахаровському мосту все інакше. Скелі позаростали – не пробратися…»
Наші з татом «експерименти» лишилися в далекому минулому. А звичка досліджувати все серйозно, старанно лишилася. Понад тридцять років я з дітлахами й дорослими у складі групи дослідників унікальності кіровоградського краю «Ексампей-ЕКО» вивчаю Монастирище – заказник загальнодержавного значення в Устинівському районі нашої області, відкритий моїм батьком Ігорем Тихоновичем Бабанським, що отримав заповідність у тому числі з немалою його участю. Заказник привертає увагу величезною архітектурною спорудою з блоків грубо обробленого каменю (мегалітів). Можу стверджувати, що це – місце сили, сакральне місце, де ми знайшли не поодинокі археологічні артефакти, вивчені археологами й геологами, котрі підтверджують присутність тут людини з доби кам’яного віку. Та ще багато чого цікавого, захоплюючого…
Але сьогодні мова про три об’єкти, котрі не дають нам всидіти на місці й спати спокійно. Відомо, що в стародавні часи люди спрямовували свої погляди до зірок. Про це свідчить, в тому числі, рідкісний вид мегалітів – «дольменів, які коливаються». Точку опори було знайдено настільки точно, що дозволяло величезні кам’яні брили пустити в рух легким дотиком руки – рівновагу вони не втрачали! У південно-східній частині «подвір’я» Монастирища знаходиться мегаліт у формі серця в обрамленні шести могутніх блоків. Його не зрушити з місця. Але коли штовхнути – буде коливатися як неваляйка. А візуально продовжені до гори промені амплітуди коливань вкажуть шлях зірки або сузір’я на небі! До «родички» нашої гори, гори Кішки в Криму, ведуть цілих п’ять таких мегалітів, вишикуваних з чіткою послідовністю в ряд.
Авжеж, добре відомо, що в жовтні 1959 року за допомогою 22-метрового радіотелескопа, встановленого саме на Кош-Кая, прийнято перше в історії зображення зворотного боку Місяця! В північно-східній частині поверхні гори Монастирища є камінь Черепаха, що лежить на двох (підтверджено археологами) оброблених людиною каменях. Під каменем – отвір, в який камінчик (за часом) летить ніби з висоти дев’ятого поверху. Ми припускаємо, що це древня обсерваторія під відкритим небом, використовувалася, очевидно, для спостереження за зірками в денний час. Ставлення до таких припущень, природно, неоднозначні. Прихильники цієї версії трималися стійко, продовжуючи пошук. Особливо старанною була група дітей у складі шкіл №№2, 8, 11 та Кіровоградського інженерного коледжу ЦНТУ, котрі нещодавно ввійшли до «Ексампей-ЕКО». 
Нарешті до нашої версії приєднався геолог ГРЕ-37 Микола Анатолійович Ніколаєнко, який співробітничав з нами понад два десятиліття й дуже прискіпливо ставився до віртуальних досліджень. Проте він допоміг юним розібратися з наскельним малюнком – зображенням «цікавої трапеції»! По-перше, він, як і ряд археологів, однозначно визначив, що це рукотворні отвори. Але, головне, порівняння з картою зоряного неба показало (!) – це точне відображення найяскравіших зірок нашого небосхилу: Альдебаран, Капела, Бетельгейзе, Рігель, Сіріус-1, Сіріус-2, Адара.
Крім того, виміряні відстані між «зірками» на карті Монастирища відповідають за пропорцією сучасній мапі зоряного неба. Щоправда, малюнок виконано в дзеркальному відображенні. Але чому? Один з варіантів. Люди, котрі зобразили зірки, не знали ні про сузір’я, ні прийнятих сьогодні їх назв, а виділяли найяскравіші зірки та їх розташування в період літнього сонцестояння й нанесли рисунок дзеркально, так само як діти, які, не вміючи писати, копіюють літери навпаки: Я – R, Э – Є, И – N, тощо. Втім, можливо, у людей, які наносили рисунок, було інше орієнтування за зірками, відмінне від теперішнього.
При дослідженні мегалітів відзначають зв’язок елементів цих споруд із характерними напрямками небесної сфери, а саме полуденною лінією, напрямком на точки сходу Сонця у дні весняного та осіннього рівнодення. До речі, Монастирище має мегаліт, у виїмці якого сонячний диск сідає точнісінько в момент сходу сонця в день літнього сонцестояння. А також є місце, де диск сонця точно лягає в момент зимового сонцестояння. Наше Монастирище – давня обсерваторія? Посівний календар? Чи часовий портал? Це вже окрема тема в наступній порції інформації.
Але те, що Монастирище – місце сили (козаки-характерники вважали його найпотужнішим з п’яти місць в Україні – сили вогню!), сакральне місце – безперечно! Сакральне місце – це геоактивна зона з явним позитивним впливом на людину, місцеву флору й фауну. Вирізняється гарним ландшафтом й навколишніми пейзажами. Прийнято вважати, що сакральні місця викликають у людей здатність дещо передбачати. Термін «сакральний» й означає, власне, «культово-релігійний», «таємний», «досяжний лише для посвячених». Бо сказано: «Не будіть древніх Богів!»… І все ж таки… Монастирище – джерело нашої духовності, наших коренів – доступне для всіх. Це покладає на нас величезну відповідальність за збереження цієї безцінної, унікальної пам’ятки для майбутніх досліджень в галузі геології й археології, а також під час відвідин туристами!
Ніна БАБАНСЬКА, керівник групи вивчення унікальності кіровоградського краю «Ексампей-ЕКО»
