Від історичної усипальниці до «прокачаного» (навіть для обласного рівня) навчального закладу. Від занедбаної ферми до елітного господарства. Від чумацької криниці до «меню у смартфоні»… І це – далеко не усі виміри життя Олександрівщини, де дивовижним чином переплелися стежки героїв минувшини (отамана Чорного Ворона, маршала Конєва, авіатора Мацієвича, родини Раєвських) та сучасні маршрути. А ще край гончарів та героїв, батьківщина театрального класика Гната Юри і навіть місце падіння знаменитого Бовтиського метеорита – все це теж про сучасний Олександрівський район.
Медійники звикли: якщо, повертаючись зі столичного відрядження, вже проминули вказівник «Олександрівський район» – можна вважати, вже дома. Саме тут цьогоріч нас зібрав щорічний обласний журналістський фестиваль “Осінні зерна”. За ліком він вже восьмий, та незмінно його зорганізовує обласний осередок НСЖУ, який зараз очолює Петро Мельник. Участь беруть редактори обласних та районних засобів масової інформації, приймають гостей місцеві колеги (цього разу – окрема подяка редакторці газети «Вперед» Галині Шевченко).
Як завжди, за мету мали не лише ознайомитися з історичною спадщиною певного регіону, а й побачити, як і чим живе нині край. На щастя, карантин не завадив подорожі, але усіх відповідних вимог наша делегація, як і господарі, дотримувалася неухильно.
Після гостинної зустрічі на межі району, де зараз встановлений сучасний та яскравий вказівник туристичного маршруту Олександрівщиною, подалися…до винного льоху. Так, саме сиром і вином ласували під час дегустації у відомому нині господарстві «Лісова коза», що у Підлісному. Нині сюди приїздять сотні туристів, у тому числі й з-поза меж Кіровоградщини. А колись, як розповіла нам наша провідниця по господарству Валентина Колісник, тут були рештки занедбаної ферми, на яких – хоча й не з першого разу – постало зараз успішне підприємство з елітними породами кіз та бездоганної якості й смаку продукцією…
Звідти вирушили до сусідньої Бовтишки. Тут історія переплелася взагалі чудернацьким чином – сільський голова Василь Скляренко привів до старовинної, але діючої криниці, яка має кілька назв (Козацька, Бовтиська, Чумацька, Пушкінська) та за своє довге життя, кажуть, давала воду і російському поетові-класику Пушкіну, і радянському маршалу Конєву… Щодо останнього, то на подвір’я хатини, яка у роки війни служила маршальським штабом, нас привела онука колишніх господарів оселі Терентія та Килини Токаренків Алла Новіцька. Вона й досі доглядає закинуту господу, до якої, каже, Конєву телефонував сам Сталін – маршал квартирував тут взимку 1944 року, коли керував штабом Другого Українського фронту та готував Корсунь-Шевченківську та Умансько-Ботошанську операції.
Біля криниці ж, кажуть,Пушкін, гостюючи у Раєвських, вигадував сюжети своїх майбутніх творів. Марія Петренко (по сільському Яшенчиха), родині якої на початку ХХ століття належала криниця, згадувала, що у 1920-х роках, під час української революції, біля криниці часто зупинялися українські повстанці, пили самі воду і напували коней.
А от про кратер та метеорит цього разу не згадували. Хоча, як свідчать науковці, Бовтиський кратер є найбільшим серед подібних в Україні та входить до переліку найбільших у світі.
Згідно з початковими дослідженнями, вік кратера було визначено в межах від 55 до 170 мільйонів років.
Уперше на Бовтиську западину звернули увагу у 1933 році, через 20 років тут було закладено перші свердловини, в яких було виявлено горючі сланці. В 1963 році під час розвідки горючих сланців під осадовими породами було виявлено вулканічні туфи. Було висловлено припущення, що мільйони років тому тут діяв вулкан із кратером понад 20 кілометрів у діаметрі. Пізніше була запропонована гіпотеза, що Бовтиська западина утворилася внаслідок падіння на Землю метеорита. Структура має всі ознаки вибухового метеоритного кратера: правильна кругла форма, кільцевий вал, центральна гірка, у межах кратера наявне плавлене скло та інші речовини вибухового походження. Остаточне визнання метеоритна гіпотеза здобула наприкінці 1990-х…
Далі подалися у Розумівку, де дізналися про історію створення усипальниці родини Раєвських і Свято-Хрестовоздвиженської церкви – цьогоріч виповнилося 165 років із дня завершення будівництва храму. 
До речі, на відміну від дуже скромного святкування, 15 років тому сюди приїздила пишна російська делегація на чолі з послом РФ в Україні одіозним Віктором Чорномирдіним. Про те бучне святкування досі згадують і місцеві мешканці, й ми, журналісти…
Не дивлячись на те, що усипальниця та храм є традиційним місцем паломництва туристів, асфальтова дорога через Розумівку з`явилась лише зовсім нещодавно, коли на обласному рівні почали планувати створення історико-меморіального заповідника „Чорний Ворон”.
Адже саме на лісовому узбіччі неподалік збереглася могила одного з отаманів Холодноярської республіки, що мав псевдо „Чорний ворон”. В історії України отаманів з таким псевдо було п’ять. Найбільш відомі з них – командир Лебединського полку Холодноярської республіки Іван Чорноусенко та Микола Скляр, який разом з усіма трьомастами побратимами загинув під Розумівкою у запеклому бою з кіннотою Будьонного.
Віддавши шану отаманові та увічненому тут же українському військовому і громадському діячеві, старшині Армії УНР, розвіднику, письменнику Юрію Горлісу-Горському, повернулися до Олександрівки.
Тут мали зустріч із очільниками району та громади. Цікаво, що голова РДА Андрій Лапа працює на цій посаді менше року – він був призначений на початку лютого. А от голова Олександрівської громади Олександр Безпечний посів крісло очільника вже вдруге, здобувши беззаперечну перемогу на виборах 25 жовтня серед інших десяти кандидатів-суперників. Але, здається, обидва керманичі мають спільне, цілком конкретне бачення розвитку території та спільно працюють над його втіленням. Тим більше, що на цій території діє схема «один район-одна громада», а керувати територією, яка є однією з найбільших в області, самотужки досить складно.
А проєктів тут чимало. Серед тих, які особливо відзначив голова РДА – перший (!) маршрут громадського транспорту вулицями Олександрівки, наразі його дотує бюджет. Прижився тут і буккросинг, який колись був і у Кропивницькому, але чомусь «не зайшов» мешканцям обласного центру. А олександрівці охоче користуються книжковими «будиночками», встановленими у найбільш жвавих місцях селища. Як і послугами, передбаченими проєктом «бебі-гувернер», який теж про читання, але вже у бібліотеці, де обладнані спеціальні дитячі кімнати. Тут можна залишити малюка на пару годин та теж побути у книгозбірні або навіть податися у своїх справах, поки малюку читатимуть книжечки співробітники бібліотеки…
«Мої діти мають гірші умови, навчаючись у Кропивницькому, ніж школярі в Олександрівці!» – про це щиро та емоційно заявив Андрій Лапа, розповідаючи про рівень модернізації місцевих шкіл. Інклюзивні кімнати, мультимедійні комплекси, інтерактивний тир, «харчування у смартфоні», суперсучасний стадіон – все це дійсно вражає. Особливо цікавою є ідея, коли напередодні увечері батьки школярів через смартфон можуть…замовити один з трьох розроблених варіантів меню – у відповідності до смаків своєї дитини. До речі, вони змінюються щодватижні, тож учням не набридають.
Встигли ми завітати і до Бірківського лісництва ДП “Олександрівський лісгосп”. Воно має площу більше 3 тисяч гектарів та п’ять майстерських дільниць. Щороку тут проводять заготівлю трьох-чотирьох тонн лісового насіння, протягом останніх трьох років кількість вирощених сіянців перевищує п’ятсот тисяч штук: головним чином це дуб звичайний, сосна звичайна, сосна кримська, липа дрібнолиста, дуб червоний . Щорічно лісівники висаджують 60-80 гектарів лісу, у теплиці вирощують декоративний садивний матеріал, а потім, весною, висаджують у відкритий грунт з крапельним поливом на дорощування…
Звичайно, хотілося би ще потрапити й у гончарську столицю Кіровоградщини – відоме на всю країну село Цвітне, батьківщину отамана УНР Пилипа Хмари. Завітати до кімнати-музею Левка Мацієвича – українського корабельного інженера, суднобудівника, автора проєктів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів, морських аеропланів тощо; першого українського авіатора, громадського і політичного діяча та одного із засновників Революційної української партії (РУП). Побувати у колишньому Федварі (нині Підлісне), де народився легендарний український театральний режисер, актор театру і кіно Гнат Юра, чия родина заснувала Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, який цього року вже відсвяткував свій сотий день народження…
На жаль, навіть два фестивальні дні не змогли вмістити усі родзинки непересічного та шляхетного краю, який взяв на знамено гасло «Гуртом до загального добра». Але гостям тут завжди раді – є що показати, є чим пишатися.
Оксана ГУЦАЛЮК, фото авторки та Ганни ГАВРИЛЕНКО
