Нещодавно болгарська газета «Роден край» повідомила про результати творчого конкурсу, присвяченого Дню визволення Болгарії. Першим у номінації «Образотворче мистецтво» став наш земляк Ростислав Климишин.
Люблю бувати в рідних пенатах: у науковій бібліотеці ім. Д. Чижевського, де й крізь карантин зрідка б’є гейзер життя, де щасливо працювала кращих у кар’єрі 18 літ. Запрошують, слава Богу, і колеги, і друзі. Серед відвідин пам’ятна персональна виставка художника-аматора Ростислава Климишина, чиї роботи бачу не вперше, та й з ним добре знайома, бо ми з ним – болгаролюби, дружимо з общиною болгар «Нашите хора».
Але п’ята його персональна виставка була особлива: пережив операцію, залишився без правої руки, але не втрачає оптимізму, вчиться малювати вже лівою. А підтримку йому – і моральну, і матеріальну – виявив на тій виставці гурт творчих, із теж багатьма талантами, друзів, адже він не лише малює, а давно й чудово співає і в хорі, і сольно, і з дружиною. Тож п’ята презентація виставки, відкритої у краєзнавчому відділі «чижевки», перетворилась тоді у справжнє свято, до якого дехто готував і промови, і квіти й художні номери, які об’єднала імпровізовано в сценарій і вела т.в.о. керівника клубу народних ремесел «Ниточка», відома майстриня, членкиня Національної спілки народних майстрів України Зінаїда Андреяшевська. Я теж у той сценарій експромтом втислася з віршем, написаним прямо на святі.
Ростиславу Климишину
Дощик накрапує – кажуть, на щастя.
Тридцять полотен радують зір.
Поки що виставок п’ять – це не часто, –
там вся Вкраїна – від моря до гір.
Вірші тобі і пісні тобі, й танці,
Ростик Климишин, малюй і співай!
Будь же здоров і в житті не здавайся,
і прославляй кропивницький наш край!
Публіка на виставці була дуже розмаїта, але вся талановита. Колеги по роботі в Обленерго: Микола Янішевський і Василь Дігтяр, члени творчого об’єднання «Парус», яке дружить з «Ниточкою» (куди належить всі 14 років і Ростислав), сімейний дует «Лебедина вірність» – Борис і Валентина Притули; члени не лише «Паруса», а й клубу авторської поезії та пісні – барди Віктор Холявко, Ірина Ніколаєвська, Михайло Радкевич, Сергій Соколенко дарували йому і соло, і дуети, і тріо, й квартети. На ходу утворився й ансамбль на чолі із Ростиславом, де злагоджено зазвучали голоси друзів – українців і болгар: Галини Димури, дружини художника Олени Саленко, Надії Романюк (яка разом з Галиною Митько ще й меценатські внески зробили на розвиток його мистецтва). Вітала його дебютною українською народною піснею і юна бібліотекарка Владислава Онищенко, і добрим словом завідуюча краєзнавчим відділом Тетяна Колечкіна, і керівник болгарської общини Сергій Осадчий, який разом з Ростиславом побував у Болгарії. Там художник зробив цілий альбом етюдів, які ще мають стати картинами. Роздивляюсь і радію, бо там є пейзажі і архітектурні композиції, знайомі й мені з уже трьох подорожей до Болгарії.
Ще 10 малюнків, на яких: знаменитий собор Олександра Невського, морські береги і «Боянський водоспад», куточки парків і дворики Софії, зокрема, Софійський університет ім. Св. К. Охридського (підвищення творчої кваліфікації саме там пройшов Ростислав, вивчаючи болгарську мову, історію й культуру Болгарії, а також показуючи і свої роботи).
Всі, виступаючи, давали щирі позитивні оцінки його мистецтву, відзначаючи в ньому красу й елегійність природи, патріотизм тернопільця, який прижився в наших степах, любов до родини, втілену в портретах: мами, бабусі, дружини, доньок. Про це сказали і красуня-дружина, і доньки, і однокурсниця Надія Соломченко, і вишивальниці Алла Соловйова та Галина Костюк, і поетеси та журналістки Тетяна Маркова і Світлана Ніколаєвська, художниця Ірина Шестакова.
…Поспілкувавшись з художником після свята і прочитавши все, що не раз писали про різні хобі будівельника інші журналісти в пресі, дізналась і дещо нове для себе. Наприклад, що біля двору збудував «піраміду здоров’я», а в його будинку є краєзнавчий куточок, де змалював рідне село Ходаки. Його картини вже є і в колекціях любителів не лише в Україні, а й у Росії, Польщі, Болгарії, де про його творчість залишились в альбомі гарні відгуки, в т.ч. від відомої сім’ї болгар Тетяни і Николи Караіванових, від українських знаменитих болгар – Івана Цуркана, художника й видавця з Києва та від Степана Величка, доктора педагогічних наук, професора з Кропивницького педуніверситету (обидва родом з Вільшанки). Недаремно цінують його творчість, адже він і художню школу закінчив, і професію плиточника-мозаїста має.
А цього року знов зустрілась у бібліотеці ім. Д. Чижевського з Ростиславом і його колегами – майстрами народних ремесел, які відзначали розкішною виставкою 14-річчя клубу «Ниточка». І знов бачили ми і його картини, і чули його спів. Сподобався і дует, який він створив із солісткою оркестру, де грає, Іриною Кіншею, директоркою СБ культури в с. Високі Байраки. Там вони вдвох із Ростиславом на його ж авто побували на гастролях. Дізнавшись про це, багато хто з нас теж загорівся відродити творчу акцію мого клубу «Євшан»: поїздки в село одного з митців під девізом «Вклонімось рідному селу». Вірю, це вийде після карантину.
За ці два свята, де були ще дві поетеси: Олена Надутенко й Тетяна Березняк, хочу подякувати їх організатору – Зінаїді Андреяшевській, чиї 13 рушників були окрасою нової виставки. Тож я нерішуче показала і свої салфетки з рубаями Омара Хайяма та поетичний рушник з моїми віршами, вишитий дітьми Долинщини, де так багато талантів, що створила про них книгу «Долинська галактика». А в «Ниточку» я кинула дві ідеї: виготовляти не лише на ляльках-мотанках, а й власний український народний одяг та ширше поєднувати вишивку з поезією. І доповнила наочно Зінину вишиванку червоною з «позолотою» корсеткою…
Я люблю сільські пейзажі. І хоч не люблю зиму, на картинах Ростислава Климишина я її полюбила. Особливо ж запала в душу зображена ним стара хата І.Тобілевича на хуторі Надія.
Мрію, що колись і в літературному музеї відбудеться його виставка, а ця картина, можливо, стане й музейним експонатом…
Антоніна КОРІНЬ
