Олімпіада йде, і Україна вже має перше золото (нарешті!), дві срібні медалі та шість бронзових. Багато це чи мало?
Та нормально як для скромної в усіх сенсах держави (ніде правди діти). Вже є перше, довгоочікуване, золото від Жана Беленюка! А будуть ще – ось і борець Парвіз Насібов приніс нам друге срібло. Може, ще хто з наших здивує.
Так, Україну прославляють Жан і Парвіз, а не Тарас чи Панас. Часи інші, народів намішано, і той самий темношкірий Жан українською шпарить так, що деяким несторам та іванам і не снилося.
Найголовніше – всі хлопці та дівчата виступають за свою країну, Україну. А не як анонімне, безрідне позорисько сусідів, які вважають себе нашими старшими братами. В Олімпіаді у Токіо не бере участі Росія як держава – через допінгові скандали ідентифікувати себе як країну їй заборонили. Бере участь Олімпійський комітет Росії. Уявляєте весь масштаб ганьби – усі ці стрибуни, бігуни, плавці та метальники ядра з молотом навіть під прапором власної країни не можуть виступати…
Що не заважає якомусь Путіну белькотіти про єдиний народ та іншу єресь.
Ой, перепрошую, ми ж про спорт. Звісно, героєм України став Михайло Романчук, який здобув перше срібло для України. З Рівного! Знаєте, в нас центрами плавання завжди були Харків, Дніпро та Сімферополь. Але Рівне! Це круто. Повірте автору – кваліфікованому плавцю з кількома розрядами. І ще – мій сусід по парті у школі колишнього Кіровограда нині є головним тренером жіночої збірної України з плавання.
Знаєте, не все так погано в українському спорті.
Так, на минулій Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро Україна мала дві золоті медалі – гімнастика та гребля, Олег Верняєв та Юрій Чебан, та ще вісім срібних і чотири бронзи. Ну, та ще не вечір, ми вже в цьому переконались. Не було би в нас золота з Токіо – то що? Звісно, профільного міністра можна було звільнити. Та чи допомогло б?
Зрештою, де ми, а де та Олімпіада? Головне, що на Кіровоградщині зі спортом все гаразд. До прикладу – в Україні є кілька областей, у яких геть нема солідного футболу (Житомирська, Сумська і ще кілька) – а в нас «Олександрія», «Інгулець», та й на «Зірці» ще рано хреста ставити.
Про бейсбол нема що казати: команди з обласного центру вже 30 років кращі в країні – просто нема конкуренції.
На жаль, мало хто вже пам’ятає – колись команда Кіровограда з жіночого хокею на траві була однією з найкрутіших в Україні. Може, ще відновиться?
Не перерахувати видатних футболістів, яких дала Кіровоградщина. Валерій Поркуян, Володимир Вєрємєєв, Михайло Михайлов, Андрій Канчельскіс, та багато інших. І ще дасть.
Наш край – реально спортивний. І хоч лижників в нас не додається, але який приріст велосипедистів! Не сотні, вже тисячі пересіли на два колеса. І це класно. Самому б оце…
