Як не крути, але ті, хто не бачив красу осіннього лісу та не відчув його подих – той втратив дуже багато. Тож, маючи нагоду та хоч трохи теплих днів, «НС» знову подорожує – цього разу до Чорного лісу. Звісно, охопити за один чи два дні весь лісовий масив неможливо – не вистачить ані сил, ані часу, адже це трохи менше за сто тисяч гектарів. Тож нашу увагу привернула одна, доволі розрекламована, ділянка – озеро Берестувате, або Чорне озеро, як його ще називають. Захотілося глянути на нього іншим поглядом – тим більше, що воно є одним з «туристичних магнітів», нового проєкту обласної влади та науковців.
Власне озеро, частина якого заболочена, розташоване на відрізку автотраси Київ -Дніпро, між селами Водяне та Цибулеве. Загадкове за своїм походженням, озеро-болото є гідрологічною пам’яткою природи державного значення. Його терена вкриті мохом, хвощами, папороттю та тонкими березами. За даними науковців, більшість видів рослин характерна для Полісся, Кавказу та навіть Тибету, але аж ніяк не для центральної України. Зокрема, граб звичайний та дуб череватий, біля самого озера – береза пухнаста, вільха клейка, верба попельнаста, різні папороті та осоки. Трапляються й реліктові рослини: осока парвська, в’язіль стрункий, бруслина карликова. Зустрічаються шість видів орхідей: любка дволиста, коручка морозниковидна, коручка темно-червона, гніздівка звичайна, зозулинець болотний та коручка болотна. Серед інших цікавих рослин – живокіст Бессера, росянка та мускарин. Тваринний світ складається лише з одного виду – земляного карася, що має кольорову гаму від золотистого до чорного.
Більшість поверхні озера покрита лататтям, яке утворює своєрідні плавучі острови, на яких ростуть дерева та чагарники. На деякі можна потрапити зі спритністю циркача по деревах, що впали та стали своєрідними містками. Проте під ногами все коливається, тож довго не протриматись.
Озеро та його околиці почали вивчати ще в далекому ХVIII-му столітті. Одним з перших був німець Йоган Ганденштадт (1745-1781), що досліджував околиці озера в 1774 році та багато написав про нього. Про озеро й сьогодні розповідають у різноманітній літературі, але, на жаль, нічого нового не зустрічається.
Серед таємниць озера найпоширенішою є його глибина – кажуть, ніби воно бездонне. Жодна зі спроб виміряти глибину не принесла успіху. Однією з причин вбачається нашарування гілок та опалого листя, що створюють «подвійне дно». Температура у водоймі однакова в усі пори року, а взимку воно ніколи не замерзає – за винятком зими 2014-15 років, коли крига на озері витримувала вагу десятка дорослих чоловіків. В спеку вода прогрівається максимум на один метр. Іншою таємницею є ймовірне його сполучення з Інгулом через підземні канали, але жодного підтвердження ця теза наразі не має.
Офіційна назва озера – «Болото Чорний ліс», і в 1975 році воно було оголошено пам’яткою природи, але з 14-16-ти гектарів, що займає поверхня, заповідними оголошено чомусь лише два гектари.
Неподалік озера знаходиться городище чорноліської культури, що складається з трьох рядів валів, ровів та налічує навколо 265 курганів. За віком городище є ровесником стародавнього Риму. В ті часи тут існувало місто-фортеця з трьома лініями оборонних валів. Останні великі організовані розкопки велися на городищі ще в 1949-му році під керівництвом академіка Олексія Тереножкіна.
З траси є заїзд протяжністю трохи менше за пів кілометра, частково вкритий асфальтом. На березі озера є двоповерхова восьмикімнатна будівля (за деякими даними – колишня номенклатурна дача, що після розпаду СРСР неодноразово міняла власників), будиночок обслуги, льох та кілька господарських будівель. Все це знаходиться у вкрай незадовільному стані, тож ймовірні відпочивальники чи мандрівники зможуть лише отаборитися поряд в наметах. Втім, поїсти зможуть за столиками на лавках – як «білі люди».
Чи мають влада та громадськість певні проєкти реальної реклами та облаштування цієї локації -важко відповісти. Як пересічному мандрівникові мені вбачається відновлення «номенклатурки» під міні-готель для туристів-«далекобійників», льоху – для зберігання продуктів та напоїв, облаштування невеликого автопаркінгу на пів десятка автівок та побудова міні-лазні. Все це ззовні оздоблюється природним матеріалом або його імітацією. Неабияким плюсом є майже повна відсутність інтернет-мережі – тож туристи можуть зосередитись на милуванні природою, не відволікаючись на гаджети.
До вільної від рослинності водойми з берега веде місток з невеликим майданчиком та місцем для сидіння. Комусь захочеться вполювати земляного карася, а комусь просто помедитувати. Головне – це вихід з зони комфорту та насолода від спокійної води, шелесту листя від вітру чи під ногами. Кожен в змозі знайти своє, а ми мандруємо далі – бо шляхів, як відомо, вистачить на всіх.
Максим ГУЦАЛЮК, фото автора
