« Це справді незламні та сміливі люди, віддані гарній справі. Навіть порахувати неможливо, скільки життів ними врятовано. Якими б не були умови та час, вони завжди виконують свою роботу», – так Президент України Володимир Зеленський наголосив на героїзмі українських медиків, які 19 травня відзначають своє професійне свято.
Зараз форпостом медичного фронту залишається мережа обласних лікарень, де зосереджено досвідчених фахівців хірургічного профілю. Про те, якими є будні хірургів відділення абдомінальної хірургії Кіровоградської обласної лікарні нині – «НС» розпитало у кандидата медичних наук, Заслуженого лікаря України Олександра Миколайовича Шевчука.
– На жаль, нині Україна і ми знаходимося в стані війни з країною-агресором Росією. Дійсно, серед пацієнтів, які знаходяться у нас на лікуванні, чимало тих, хто отримав поранення в ході бойових дій в різних регіонах країни. Є також багато тимчасово переміщених осіб, шляхи яких йдуть через Кіровоградщину. Вони теж звертаються до нас і можуть звертатися й надалі, аби отримати необхідну допомогу, яка їм потрібна в зв’язку з захворюваннями або пораненнями, і отримують у нас цю допомогу.
У цих категоріях трапляються і досить важкі діагнози. Потрібно сказати відверто, що ми до 24 лютого лікували хворих з патологіями, які були нам добре знайомі, з якими ми стикалися кожний день і розуміли, що і як робити. Війна внесла свої корективи. Той характер уражень, ті пошкодження, які є у наших постраждалих воїнів та цивільного населення, не характерні для мирного часу. Це вносить відчутні зміни в нашу роботу, в процес лікування. Травми військового періоду абсолютно не схожі на ті, що були і є в повсякденні. Тому роботу відділення доводиться перелаштовувати. Багато в чому доводиться наздоганяти новітні методики, навчатися у наших колег, закордонних військових медиків, які мали подібну практику в різних країнах, які дають чіткі рекомендації, як лікувати ту чи іншу травму.
До того ж, є досвід лікування таких хворих і у вітчизняних військових медиків, адже конфлікт триває з 2014 року. І вони теж готові за першим же закликом поділитися своїми знаннями, аби наші лікарі могли надавати допомогу пацієнтам постраждалим у війні.
-Можливо, потрібна допомога міста чи волонтерських організацій у цьому напрямку?
-Що стосується медикаментозного забезпечення, то для надання медичної допомоги постраждалим в зоні бойових дій ми забезпечені практично на 100 відсотків. Дуже значною є допомога волонтерських організацій, які надають безкоштовно медикаменти, інші витратні матеріали, щоб адекватно і мобільно лікувати цю категорію пацієнтів.
Стосовно безпосередньо лікувального процесу, знань лікарів щодо ведення хворих, особливості надання медичної допомоги – це вже прерогатива безпосередньо лікарів, які повинні кожен день удосконалювати свої навички, перелаштовуватися на військові рейки. І якщо ти чогось не знаєш, якісь є проблеми, то завжди є з ким порадитися, можливість колегіально прийняти те чи інше рішення і надати допомогу в повному обсязі.
-Чи є психологічні нюанси у спілкуванні з пацієнтами цієї категорії?
-По-перше, у зв’язку з раптовістю цієї війни ми не зовсім були готові, наприклад, до прийому великої кількості постраждалих одночасно. Інтенсивний та затяжний характер війни все змінив. За час ведення бойових дій пройшло суттєве переналаштування всієї Кіровоградської обласної лікарні, її відділень, роботи лікарів, аби можна було комплексно чи локально надати якнайкращу допомогу постраждалим.
По-друге, ми ніколи не жили у стані повномасштабної війни. Я вважаю, що люди, які приймають участь у бойових діях, та мирне населення, яке постраждало від ведення бойових дій та вимушене евакуйовуватися у більш безпечні регіони, мають особливий психологічний стан. Адже вони раніше жили спокійно та мирно, працювали у звичному режимі, мали сім’ї, плани на життя – а тепер вимушені все покинути, терміново тікати, часто без речей, покидати звичну їм територію, втрачати близьких.
І щодо воїнів, які довгий час знаходяться під обстрілами, бачать загибель і поранення своїх товаришів, самі поранені, – все це теж вносить певні корективи у їхній світогляд, психологічний стан. Є такий термін – психологічна травма військового, або поствоєнний психологічний синдром. Вони мають пройти певну психологічну реабілітацію, щоб мати змогу повернутися до своїх військових частин, а після війни – до професійних обов’язків та звичного буття і далі повноцінно існувати в суспільстві. А це дуже важлива, тривала і копітка робота психологів, психіатрів, реабілітологів…
-Мені довелось нещодавно спілкуватись з військовими, що проходять реабілітацію та лікування у кропивницьких медзакладах. Вони оцінили рівень наших медиків-хірургів як особливо високий. Розкажіть, як вдалось сформувати у відділенні абдомінальної хірургії таку високопрофесійну команду хірургів?
– В обласній лікарні чимало людей, що отримують допомогу як постраждалі у війні, особливо – пацієнтів з мінно-вибуховими травмами. Переважно вони зосереджуються в опіковому відділенні, у кістково-гнійній хірургії, але є такі хворі й у нашому.
Щодо нашого відділення, то тут зібраний досить професійний колектив, який працює вже тривалий період. У нас п`ять лікарів-хірургів, майже всі – вищої категорії. Ще до війни той об’єм оперативних втручань, який виконувався у відділенні, був досить великим, і це відшліфовувало методику, створювало фахову школу. Треба відмітити, що обласна лікарня завжди надавала ургентну допомогу хворим з політравмами, тобто з різними ураженнями, тож, досвід і можливість працювати є.
Хочу відзначити, що не тільки наше відділення, а практично всі фахівці хірургічного профілю обласної лікарні, які залучені до надання такої медичної допомоги, є професіоналами високого рівня. До речі, якщо подивитись ретроспективно, десь відсотків 30-40 лікарів хірургічного профілю – це ті , що проходили інтернатуру і навчалися на базі саме відділення абдомінальної хірургії, ті, хто зростали та відточували свою майстерність у наших стінах.
Більш того, надбання хірургічної школи, яка працювала у відділенні абдомінальної хірургії обласної лікарні, у медичних колах були широко відомими й у минулі десятиріччя. Прізвища її докторів-фундаторів знають не тільки в Кіровоградщині, а і в інших регіонах України. Це Микола Іванович Есаулов, Юрій Фомич Подворний, Володимир Йосипович Головань, Микола Тодорович Шевчук, Станіслав Іванович Сидоренко (він працює і сьогодні), Валентин Костянтинович Халявко, Григорій Васильович Колечкін та інші – ціла плеяда хірургів, які працювали ще з моменту заснування лікарні, пройшли колосальну хірургічні університети.
І багато тих лікарів, які в обласній лікарні чи інших медзакладах сьогодні надають висококваліфіковану допомогу, є нашими учням, учнями саме абдомінального відділення. Опікове, кістково-гнійна хірургія, проктологічне відділення, торакальна хірургія, нейрохірургія – певно, немає жодного відділення хірургічного профілю, де не було би випускників інтернатури, яку проходили, навчалися у нас. Тобто за цей час обласна лікарня, її відділення абдомінальної хірургії підготувало чимало фахівців, які й нині повноцінно працюють і надають допомогу.
-Тобто, медичний фронт цілком готовий до наступних етапів війни, якщо такі ще триватимуть?
-Надання медичної допомоги у військовий час має певну етапність. Спочатку хворому надається допомога безпосередньо на полі бою, потім його евакуюють по етапам надання медичної допомоги далі. Серед тих хворих, котрі надходятьдо нас, є багато прооперованих на попередніх етапах. І я можу сказати впевнено, що ті лікарі, які безпосередньо наближені до лінії фронту та бойових дій, надають цю допомогу високопрофесійно, не дивлячись на те, що це відбувається в екстремальних умовах та критичних обставинах.
Як завідуючий відділенням обласної лікарні – і я думаю, адміністрація мене підтримає – можу запевнити, що нині ми стовідсотково забезпечені людським ресурсом, медикаментами, медичним обладнанням для того, щоб надавати допомогу людям цієї категорії. Все необхідне для наших воїнів, які проходять реабілітацію або лікування, є. Але бойові дії тривають, тому нам надзвичайно складно. Та, сподіваюсь, можливості якості надання допомоги будуть лише покращуватися, до надання нам допомоги долучаться – поряд з державою та волонтерами – міжнародні організації.
Що стосується можливостей лікарів – ми готові працювати 7 днів по 24 години на добу, є така можливість, підтримка і розуміння всього персоналу. Адже надання медичної допомоги – це не тільки робота самого лікаря, лікар – це десь 30 відсотків успіху. Ми не повинні забувати, що є ще санітарки, молодший медичний персонал. На їхні плечі лягає дуже багато навантажень, як-от транспортування хворих чи безліч інших дрібних повсякденних операцій – підняти, нагодувати, перевдягнути пацієнтів, забезпечити гідні санітарно-гігієнічні умови для них. Це й середній медичний персонал – сестрички, які працюють не тільки у відділенні, а й в операційних, з анестезіологами. Або старші сестри, які координують роботу персоналу. І вже потім йдуть лікарі, на останньому етапі. Є також технічний персонал, який працює в лікарні, тому що має працювати ліфт, має бути вода, світло – все це дасть можливість лікуватись якісно і комфортно. Взагалі, одне відділення не може функціонувати автономно, а лише в комплексі лікарні, коли є розуміння , починаючи від адміністрації лікарні і закінчуючи двірником. У нас все гаразд, ми готові працювати.
Бесідувала Оксана ЧІКАНЧІ
