Влітку цього року на Кіровоградщині у музеї Ракетних військ стратегічного призначення відкрили виставку знищеної нашими захисниками російської військової техніки. Мета – інформувати українців та іноземних візітерів про успіхи ЗСУ та протидіяти російській дезінформації. Для неї облаштували майданчик просто неба, на якому розмістили військову техніку та речове майно росіян, привезені з Київської та Миколаївської областей.
Подивитись можна було на російські БТРи, танки, бойові машини піхоти та десанту, башти від них, залишки снарядів реактивних систем залпового вогню «Смерч» та «Ураган», рештки двох гелікоптерів. За словами наукової співробітниці музею Людмили Тарасенко, привезли навіть величезну ракету Х-22, якою окупанти нищать Миколаїв та інші міста України. До виставки додали й ту техніку, яку використовували у часи АТО. Крім бойової техніки, експонувались особисті речі російських солдатів – одяг, посвідчення, паспорти, журнали та інше. Біля кожного експонату містилась табличка з історією та QR-кодом, за яким можна було отримати більше інформації. Ініціатива належала Національному військово-історичному музею України, де вже є така виставка. Аналогічні було вирішено створити в різних містах України та навіть за кордоном.
Експозиція розтрощеної “другої армії світу” у музеї в Побузькому
Звісно, подібні експозиції привернули неабияку увагу як туристів, так і пересічних українців та іноземців, далеких від «професійного» туризму. Втім лунають і непоодинокі думки щодо чергової версії «піару на крові». Спробуємо розібратись.
Першоосновою для роздумів послужила стаття С. Тисячної та Н. Шипко «Військовий туризм у місті Києві», надрукована у журналі «Краєзнавство. Географія. Туризм» в липні 2014 року. Також використовувались матеріали періодики Кіровоградщини та інші джерела.
Насамперед з’ясуємо, що саме є об’єктами «військового туризму». Крім пам’ятних місць, пов’язаних з військовою історією та наукою, та дислокованих на теренах того чи іншого регіону військових частин та інших мілітарних формувань, до об’єктів військового туризму в Україні належать також замки, фортеці, інші фортифікаційні споруди, залишки ліній оборони з ДОТами, ДЗОТами, бункерами. Також до цієї сфери слід віднести відвідування полігонів, музеїв військової техніки та зброї, бойових кораблів, катання на військовій техніці, стрільбу зі зброї у тирах та на полігонах, участь у маневрах та показових виступах військовослужбовців в якості глядачів. Останні декілька складових під час війни, зрозуміло, не відбуватимуться аж до повної Перемоги над загарбником. Тож варіанти в поточних умовах можуть бути наступними:
Екскурсія – передбачає огляд об’єктів в окремому населеному пункті або декількох пунктах, якщо відстань між ними дозволяє подолати її протягом одного світлового дня.
Похід вихідного дня – передбачає відвідини декількох населених пунктів та місць, розташованих на різній відстані від них, але теж обмежується одним світловим днем. Можливий варіант дводенного походу вихідного дня (ПВД) з однією ночівлею (враховуючи комендантську годину, варто ночівлю робити в місцевій школі за погодженням з її адміністрацією та керівництвом громади).
Багатоденний похід доцільно робити в кільцевому форматі, з можливими радіальними відхиленнями. Різновидом багатоденного походу є експедиція, спрямована на пошуки та дослідження певного факту чи події, окремої особистості, військового формування чи цивільного підприємства, організації, установи, але тою чи іншою мірою дотичних до військової історії краю.
Класифікація напрямів військового туризму
1.Відвідування історичних місць та музеїв – військово-історичний туризм (є найпоширенішим в Україні);
2.Стрільба з різних видів зброї, страйкбол або пейнтбол, відвідування зброярських крамниць – зброярський туризм;
3.Життя в армійських умовах та участь у програмах військової підготовки, скаутинг, відвідування полігонів та військових об’єктів, катання на військовій техніці, включаючи польоти на літаках чи гелікоптерах;
4.Мандри «гарячими точками» або місцями недавніх бойових дій – воєнний туризм.
Найбільше воєнний туризм розвинений у США, Ізраїлі, Франції, Чехії, Німеччині та, звісно ж, на росії. Не стала виключенням і Україна. Втім, на поточний час відвідування місць нещодавніх боїв чи деокупованих територій без дозволу військових адміністрацій чи командування Сил оборони України загрожує як мінімум попередженням або штрафом, а максимум – втратою здоров’я та навіть життя внаслідок підриву на різних вибухових пристроях. І, боронь, Боже, збирати зброю, боєприпаси, спорядження чи намагатись заволодіти вцілілими автівками чи бойовою технікою…
Іншим варіантом туристичних походів з мілітарним компонентом є збір інформації про різні пам’ятки рідного краю під умовною назвою «ТОП див нашого краю» (як один з варіантів). Але при формуванні маршрутів та підготовці таких заходів варто робити акцент на максимальній автономності та обході більшої частини населених пунктів (крім тих, що мають об’єкти для відвідування). Під час походу таборівка має бути максимально замаскованою. Але це вже точно після скасування комендантської години та інших обмежень режиму воєнного стану.
Тож на сьогодні єдиним безпечним варіантом військового туризму є відвідування діючих в тому чи іншому регіоні військових музеїв, про один з яких ми згадали на початку.
Військові музеї нашого краю
На теренах нашого регіону розташована низка музеїв, пов’язаних саме з військовою історією. Зокрема, у Кропивницькому такими є музей 3-го окремого полку спецпризначення імені князя Святослава Хороброго, музей ІІ Світової війни у гімназії № 5 ім.Т.Шевченка. У музеї авіації під відкритим небом на території Державної льотної академії України Національного авіаційного університету розташовані два бойові літаки та містяться інформаційні стенди з історії військової авіації на Кіровоградщині. Біля обласного центру, у селі Велика Северинка, колишніми моряками Станіславом Пролуненком та Василем Гребенюком створений Музей морського флоту. А у місті Побузьке знаходиться відомий на всю Україну музей ракетних військ стратегічного призначення – один з трьох «ракетних» музеїв світу, проте єдиний, створений на базі донедавна діючої військової частини РВСП. Саме в останньому й відкрилась виставка затрофеєної ворожої техніки й екіпірування окупантів.
Музей авіації під відкритим небом, м. Кропивницький
Музей 3-го полку розпочинався з кімнати бойової слави, що містила історію частини з моменту її створення як 10-ї окремої бригади спецпризначення. Основною експозицією була «афганська» епопея, де брали участь різні групи спецпризначенців у складі зведеного підрозділу. В процесі реформування частини її будні теж висвітлювались в музейній кімнаті. З початком війни з Росією кімната поступово перетворилась у музей, де відображений бойовий шлях частини. Окремий зал присвячений пам’яті всіх полеглих бійців та командирів полку (на момент великомасштабного вторгнення їх було 48). Згодом окремі зали присвятились Визвольним змаганням 1917-21 років та діяльності ОУН-УПА на теренах нашого краю. Екскурсії проводяться діючими військовослужбовцями частини – учасниками новітньої російсько-української війни. З причини воєнного стану музей, що знаходиться в діючій військовій частині, тимчасово зачинений для відвідування.
Експозиції музею в розташуванні 3-го окремого полку ССО ім. князя Святослава Хороброго, м. Кропивницький
Музей ракетних військ стратегічного призначення був створений у 2001 році на базі бойової позиції ракетного полку 46-ї ракетної дивізії Ракетних військ стратегічного призначення. Експозиція музею відображає історію радянських РВСП в цілому, а також власне полку, особовий склад якого виконував бойові завдання. Засновники музею залишили в первісному вигляді підземний командний пункт і одну з ракетних шахт, також у музеї представлені техніка та засоби, що використовувались при обслуговуванні ракетних комплексів, системи космічного зв’язку та ракетні двигуни. У колишніх казармах та штабі розміщені експозиційні зали. В цілому музей містить майже три тисячі експонатів, кількість яких постійно зростає.
Зразки бойових ракет та вигляд пускової шахти у музеї РВСП, м. Побузьке
Приватний музей ВМФ у Великій Северинці був створений у 2008 році. Складається з двох приміщень, одне з яких нагадує корабельну кают-компанію, де збираються на свої заходи колишні моряки, а інше є власне музеєм, де зібрані як рідкісні фото з морської тематики кінця ХІХ – середини ХХ століття, ремінні бляхи морських одностроїв різних часів та кортик, якому понад 150 років, так і моделі бойових кораблів та морської авіації різних часів . Суттєву підтримку надає обласний осередок Всеукраїнської асоціації ветеранів-підводників на чолі з Василем Гребенюком. Біля входу міститься стенд з контактним телефоном власників,за яким можна домовитись про день та час відвідування.
Вказівник та експозиції приватного музею ВМФ у с. Велика Северинка
Шкільний музей гімназії №5 виник як Народний музей визволення Кіровоградщини від нацистських загарбників ще у 80-х роках минулого століття, тож силами ентузіастів реалізувався у місцевій школі № 22. Десь у 2012 році музей осучаснили і перенесли його до гімназії № 5, в якій довгий час вчителювала учасниця кіровоградського підпільного руху Олена Бур’янова. Нині там присутні як експонати та документи часів Другої світової війни, так і новітніх часів, пов’язані з російською агресією проти нашої держави. Основу музею складають оригінальні матеріали, які протягом кількох десятків років років збирались шкільними пошуковими загонами на території нашої області. Керівником пошукових робіт був незмінний директор музею, краєзнавець і педагог Віктор Присяжнюк. Експозиції містять безліч листів, фотографій, документів, а окрема зала музею присвячена пам’яті учасників АТО, які полягли, боронячи країну вже в ХХІ столітті. Світлини, прапори, листи та інші речі передають до стін музею і волонтери, і самі бійці військових частин кіровоградського гарнізону. На жаль, відповідальна за музей співробітниця нині знаходиться за межами України. Доведеться вичікувати до Перемоги…
Експозиції музею гімназії №5 ім.Т.Шевченка, м.Кропивницький
Особливим місцем є також військово-меморіальний цвинтар німецького вермахту у Карлівці Кропивницького району, де поховані рештки вояків гітлерівської Німеччини, знайдені на Кіровоградщині та в шести навколишніх областях. Цим комплексом опікується місцева німецька громада за підтримки урядових та громадських структур Німеччини. Вхід вільний, доїхати можна власним транспортом по «бетонці» в напрямку Помічної.
Німецький цвинтар у Карлівці
Окремим напрямом є знайомство з військовою технікою, що присутня на теренах області як пам’ятники (див. таблицю)
Військова техніка як пам’ятники на теренах Кіровоградської області
| Найменування | Кількість | Розташування |
| Середній танк Т-34-85 | 8 | Помічна, Новоукраїнка,
Кропивницький, Знам’янка, села Дівоче поле, Зелене, Петрове, Петрозагір’я Олександрійського р-ну |
| Протитанкова гармата ЗіС-3 | 6 | Підлісне, Кропивницький,
Карлівка, Світловодськ, Суботці, Побузьке |
| Реактивна система залпового вогню БМ-13 на шасі ЗІС-6 | 1 | Кропивницький |
| Фронтовий бомбардувальник Іл-28 | 1 | Кропивницький |
| Винищувач МіГ-21 | 1 | Кропивницький,
Побузьке |
| Важкий танк ІС-3 | 4 | Новомиргород,Устинівка,
Долинська, Побузьке |
| Бронетранспортер
БТР-80 |
1 | Світловодськ |
| Середній танк Т-34-76 | 1 | Олександрія |
| Важка самохідна артилерійська установка ІСУ-152 | 1 | Хащувате |
| Важкий танк Т-10 | 1 | Червона Кам’янка Олександрійського р-ну |
| Вантажівка ЗІС-5 | 1 | Бобринець |
| Винищувач МіГ-15 | 1 | Долинська |
| Винищувач МіГ-19 | 1 | Світловодськ |
| Ракетні тягачі та автівки обслуговування МАЗ-535 та МАЗ-537 | н.д. | Побузьке |
Але тут є дивні цікавинки. Так, винищувач МіГ-19, що у Світловодську, чомусь розташований на постаменті-пам’ятнику загиблим десантникам, танк Т-10, що у Червоній Кам’янці, взагалі не має стосунку до Другої світової війни, новомиргородський ІС-3 не брав участі у жодному з боїв Другої світової, лише прогуркотівши парадною колоною у Берліні після капітуляції Німеччини. Танки Т-34-85 почав надходити до війська в лютому-березні 1944 року, зокрема на озброєння 2-го, 6-го, 10-го та 11-го гвардійських танкових корпусів. Тож масове використання цих танків відбулося лише на завершальному періоді війни, і у визволенні Кіровоградщини від нацистів
головна танкова заслуга належить Т-34-76, які з повним правом мають стояти на постаментах на теренах нашого краю. Але, як бачимо, такий танк лише один…
Єдиний в області пам’ятник легендарній «Катюші» певний час мав вигляд двовісного шасі ЗіС -5 з пусковою установкою, що викликало обурення фахівців з військової історії – мовляв, це історично недостовірно. Тому кілька років тому «історичну справедливість» було відновлено -до шасі додали другу задню вісь. Але РСЗВ на шасі двовісного ЗіС-5 все ж існували – станом на 1 вересня 1941 року їх було виготовлено 15 одиниць. Тож основним шасі до 1943 року був тривісний ЗіС-6, який і прикрашає один з в’їздів до обласного центру.
Тематичні локації нашого краю
– Фортечні вали Фортеця св. Єлисавети є унікальною фортифікаційною пам’яткою XVIII століття. Сучасне використання фортечного комплексу не відповідає його історико-культурному значенню. Проте й за згадки про «велич» її російського минулого можна отримати на горіхи доволі боляче – особливо сьогодні. Втім саме там розташовані меморіальний комплекс полеглим в роки Другої світової землякам – як фронтовикам, так і страченим місцевим мешканцям та в’язням концтабору, Алея Слави полеглим захисникам України від російської агресії (яка, на жаль, після Перемоги збільшиться доволі суттєво), Меморіал жертвам Голодоморів 20 – 40-х років минулого століття. Фортецю внесено до переліку пам’яток культурної спадщини України, а її контури лежать в основі герба Кропивницького (принаймні, поки що).
Комплекси Фортечних Валів, м. Кропивницький
-Алея слави Рівнянського цвинтаря створена волонтерами у 2014-15 роках, пізніше облаштована силами громади обласного центру та міської влади. З початком великої війни та зростанням кількості полеглих земляків поховання загиблих продовжилось у «секторі почесних поховань» Далекосхідного цвинтаря. Облаштування другої частини Рівнянського та сектору Далекосхідного цвинтарів відбудеться вже після Перемоги над загарбником.
Могили полеглих у 2014-21 роках захисників України на Рівнянському цвинтарі, м. Кропивницький
-Урочище «Чорний ворон» (попередня назва Пальчикове) – місце останнього бою повстанського підрозділу отамана Миколи Скляра з кіннотниками Cемена Будьонного періоду Визвольних змагань 1917-1921 років. Нині на цьому місці поряд з могилою отамана та його побратимів встановлено пам’ятник Юрію Горлісу-Горському – учаснику повстанського руху, ведуться роботи з перетворення цієї локації на меморіальний комплекс всеукраїнського рівня. Прокладено краєзнавчий маршрут «Холодноярські стежки Чорнолісся».
Схема маршруту та вид на могилу отамана Чорного Ворона та пам’ятник Юрієві Горлісу-Горському біля с. Розумівка
Отже, як бачите, жодного «піару на крові» та інших подібних речей. Більше того, після Перемоги та фізично-психологічної реабілітації наші захисники обов’язково будуть відвідувати місця своїх маленьких перемог, місця загибелі своїх побратимів та водити дітей й онуків до вищезгаданих історичних локацій. Ті ж, хто пережив окупацію, сподіваємось, почнуть ще більше шанувати свою армію та інші військові формування, що боронили Україну від найбільшої в світі країни та її «другої армії світу». А в тих регіонах, які не стали місцями боїв та не були окупованими, майбутні захисники України мають ретельно вивчати, цитуючи відомий вислів, два предмети – «Захист України» та історію України, аби чітко усвідомити, як та в кого потрібно стріляти в разі повторної агресії з боку північно-східного «сусіда».
Але щиро хочеться, щоб «ніколи знову»…
Максим ГУЦАЛЮК, фото автора та з мережі Інтернет
