Ця вистава, створена за п’єсою драматурга, сценариста, київського письменника-гумориста Олександра Володарського, була дуже очікувана театральними завсідниками Кропивницького, які вже знайомі з роботами Муніципального театру сатири (колишній СТС). Адже від інших його вирізняє не лише тематичне спрямування, але й власне режисерське бачення та професійне захоплення грою акторів переважно непрофесійних.
Хоча цього разу ставка робилася саме на заслужену артистку України Вікторію Майстренко. Це насправді був її бенефіс, присвячений 45-річчю шляхетного служіння театральній сцені. Кого тільки не зіграла Вікторія Петрівна за ці роки! Це Уляна і Аграфена («Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), це Хівря, Устя, Галя («Сорочинський ярмарок», «За двома зайцями» М. Старицького), це Горпина, Зінька, Варка («Пошились у дурні», «Дві сім’ї», «Чмир» М. Кропивницького), Дончуківна («У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською), це Сваха і Хлопова («Одруження», «Ревізор» М. Гоголя), це Мартіна («Лікар мимоволі» Ж.-Б. Мольєра), Бабуся («Снігова королева» Є. Шварца) та інші. Проте такої ролі, яку запропонував їй художній керівник театру сатири Роман Бутовський, грати певно ще не доводилося.
Спочатку ми побачили на сцені самотню літню жінку з явними ознаками склерозу. Потім перед нами доволі динамічно й екстравагантно відкрилася історія життя Майї Михайлівни. А почалася вона з бесіди з власним… Склерозом. У цій ролі вкотре показав свою майстерність у сатирично-іронічному амплуа Роман Бутовський. Він у цій ролі показав, що Склероз не такий вже й розсіяний і поганий, як ми звикли про нього думати. Він став не просто її другим «Я», але й відвертим і розсудливим співрозмовником, з яким життя вже не таке нудне й одноманітне. Цей «дует» постійно нанизував появу інших образів, що спливали у пам’яті головної героїні.
Втім не буду переповідати цей феєричний і трагікомічний сюжет. Сподіваюся, у наших глядачів ще буде можливість подивитися прем’єрну виставу. Наразі пропоную експрес-інтерв’ю з художнім керівником театру Романом Бутовським.
– Скільки і як тривала робота над прем’єрою?
– Ми почали готувати її на початку серпня. Тоді заслужена артистка України Вікторія Майстренко якраз святкувала два ювілеї: своє 65-річчя та 45-річчя театральної діяльності. До цього я підшукував матеріал, який би дав змогу по-новому розкрити її талант. Потім з певних причин ми призупинили роботу. Але невдовзі повернулися, репетиції стали більш інтенсивними.
– Чи не складно було працювати з іменитою актрисою?
– Абсолютно не складно. По-перше, тому що вона профі – людина з величезним досвідом. По-друге, це людина з неймовірною харизмою, з приємним як для актриси характером.
– І в чому ж виражена ця приємність?
– Актриса, яка працювала з великою кількістю режисерів і відомих режисерів, уміє слухати постановника, чує його, хоча й має своє чітке бачення ролі, але не нав’язує його режисерові, погоджує його з думкою постановника. І в такому творчому тандемі народжувалася ця роль і ця вистава.
– Яким є нині склад трупи і хто ще був задіяний у виставі?
– Кількісно він залишився таким самим. Єдине, що для цієї вистави ми запросили на роль Єсафова Миколу Івановича Барабулю. Майю Михайлівну, як ви вже бачили, грає Вікторія Петрівна Майстренко. Рому Оськіна та імпозантного грузина Арчіла Олександровича – Олександр Тесля.
– Чи повністю ви дотрималися тексту та сценографії п’єси чи внесли туди свої вкраплення?
– Зважаючи на те, що матеріал п’єси розрахований на дві дії, були зроблені деякі купюри. Отже, це не повністю авторський текст, а дещо трансформований і адаптований і під сьогодення, і під акторів. А оскільки автор не дає чіткого сценічного рішення, ця ноша лягла на мене, а деякі вигадки щодо костюмів, реквізиту та бутафорії – це вже наша спільна з акторами фантазія. Велика подяка Миколі Барабулі, який, маючи колосальний досвід роботи на сцені, ненав’язливо, у толерантній формі пропонував цікаві ідеї, котрі ми і втілили.
– Тобто ви, як і раніше, все зробили власними руками?
– Ми люди театру. А людина театру – це не лише актор або художній керівник. Це і бутафор, і звукорежисер, і світлорежисер, і костюмер, і… принеси-подай!
– У цьому плані цікава історія з ліжком, яке ви сконструювали для цієї вистави…
– Коли постало питання про наявність ліжка на сцені, сам розмір старовинного класичного ліжка з бильцями був занадто громіздким. Тому я вирішив змінити форму класичного панцирно-матрацового ліжка. До того ж, коли у людини склероз і в голові все шкереберть, то і оформлення стін і гіпертрофована форма ліжка – це рішення було цілком мотивованим. Але знайти вихідний матеріал було досить складно. Це я про бильця. І тут Олександр Тесля згадав, що у селі Крутеньке у спадок від діда йому лишилися саме такі «показні» бильця!
– Знаю, що про плани на майбутнє можливо банальне запитання, особливо в умовах війни. Але ж спробую…
– Як казала моя бабуся: «Не плануй, дураче, Господь переіначе». На початку квітня ми планували показати іншу виставу. Але всі плани були порушені орками. Тож поки ми їх не виженемо, усі плани – в секреті.
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
