Як він б’є чечітку, ви можете побачити на концертах муніципального духового оркестру. А сьогодні «містер Степлтон» з Кропивницького гість нашої редакції.
Як відомо, чечітка, інша назва – степ (від англ. step – «крок»), виникла із змішання різних культур, перш за все ірландського танцю та афро-американських танцювальних традицій. Особливо популярною чечітка стала у США, де завдяки суміші численних культурних традицій на рубежі XIX – XX століть з’явився новий танець. У 1930 – 1940-х роках степ став досить популярним завдяки голлівудським музичним фільмам. Саме у цей час він починає практикуватися і на території колишнього СРСР.
Проте у СРСР танець був неофіційно заборонений: колосальній кількості західних фільмів про степ ми можемо протиставити лише стрічку «Зимовий вечір у Гаграх» (у головних ролях – Євген Євстигнєєв та Олександр Панкратов-Чорний). Чечітка є також у фільмах «Карнавальна ніч» і «Ми з джазу». Проте сьогодні на пострадянському просторі степ активно розвивається. Нині широко відомі чечіточники-одесити Олексій Гілко, Сергій Остапенко, Олександр Останін та інші.
Однак і наше славне місто може похвалитися своїм степістом. Знайомтеся…
Володимир Єрмолаєв народився у Кіровограді. Закінчив середню школу №9. Танцювати почав у сім років. Займався спочатку у гуртку при школі, яким керував артист народного ансамблю «Ятрань» Олександр Радченко. Помітивши здібного хлопчика, він відвів його у «Ятранчик». Коли Володимир підріс і пройшов стажування, потрапив до основного складу ансамблю «Ятрань», де виступав чотири роки, доки Анатолій Кривохижа не порадив йому піти «заробляти стаж» актором балету в Кіровоградському музично-драматичному театрі ім. Кропивницького.
Звідти його призвали служити. А службу проходив у Севастополі, в ансамблі пісні і танцю Чорноморського флоту.
«Саме тут я вперше зіткнувся зі степом. Колись зайшов у гальюн у матроському клубі, бачу, стоїть у курилці хлопець у робі та прогарах і відбиває чечітку, – розповідає Володимир Єрмолаєв. – Я йому: ану покажи. А той: “Знаєш, де магазин? Біжи!” Як тільки пляшка спорожнялася, урок закінчувався і треба було бігти за іншою. Потім роззнайомилися, звали його Вадим Дьяконов…
Служили там хлопці з усіх куточків Радянського Союзу. Мій інтерес був у тому, що я бачив різні танцювальні школи – вихованців хореографічних училищ та ансамблів Києва, Воронежа, Ленінграда, Томська. А ще наш ансамбль добре заробляв для флоту. Дивіденди були не тільки моральні, навіть у валюті. Ми брали участь у різних дальніх походах. І я цим пишаюся. Це історія. Я розумію, що декомунізація потрібна, але не можу викреслити з біографії своє флотське життя».
Після служби на флоті Володимир Єрмолаєв повернувся до рідного міста, де знов працював артистом балету в театрі корифеїв.
Справжньою школою степу для Володимира стало навчання у танцкласі професійного київського джазового чечіточника Володимира Шпудейка.
«Я тоді повернувся з Прибалтики і влаштувався працювати у нічний клуб, – розповідає Єрмолаєв. – Тоді такі клуби існували при казино, тому що казино мало доволі коштів, аби оплачувати працівників та акторів, задіяних у програмі клубу. Звісно, зарплата була неофіційною, але мені вистачало, щоб знімати квартиру і нормально харчуватися. У той час, а це кінець 1990-х – початок 2000-х, у тому клубі працювали Ані Лорак, Олександр Дяченко, Наталія Могилевська».
Володимир має 26 років балетного стажу. З них десять років він працював за кордоном, в одному з ведучих європейських шоу «Денс емпайр інтернешнл». «До речі, головним балетмейстером-постановником там Артур Колмаков з Прилук, – продовжує розповідь В.Єрмолаєв. – Саме він запросив мене у 2000-му в Австрію. Ким я там тільки не був спочатку – і Хоакіном Кортесом, і Чорноморцем, і Босфорцем… Але насправді приклеїлося інше сценічне ім’я – Містер Степлтон. Потім я підтягнув партнершу з Києва. Ми зробили нову спільну програму».
На запитання, що ж таке степ, Володимир відповів так: «Передусім це ритм. А ритм присутній у будь-якому танці. Одні кажуть, його витоки йдуть ще зі Стародавнього Єгипту, інші – з Африки, де праця рабів була підкорена певному ритму. Ритм танцю пов’язаний з біоритмом серця. До речі, професійна хвороба степерів – аритмія серця.
Степ називають музикою ніг, тому він може виконуватися під різні музичні композиції і навіть зовсім без музики. У степу є свої напрямки. Їх сформували різні школи. Тому у кожного степера свій стиль, чіткого стандарту не існує. Те, з чим я більше обізнаний, – це так звана хуферівська школа. Це дрібні рухи, дрібний ритм. Його ще називають “лінивий степ”. Насправді ж він далеко не лінивий. Для того, щоб робити дрібні рухи, треба мати гарну реакцію, гарну м’язову динаміку. Силовий степ я не дуже поважаю. З однієї простої причини: ним не можна зробити мелодію. Тому я себе вважаю інструментальним степером. До них належать, наприклад, Савьон Гловер, Грегорі Хайнц, Аркадій Насиров.
Російська чечітка відрізняється від американської тим, що постановка ритму стандартна, рівна. Американська ж більш джазова, більш гнучка. І ведмедя можна навчити бити чечітку. Але він ніколи не стане степером. Для цього треба творчо мислити, треба вміти вести ритм, передбачати мелодію, шукати повітря, як я це називаю, тобто шукати “отвір”, куди можна вставити удар».
Отже, відпрацювавши десять років за кордоном, Володимир вирішив знову повернутися на батьківщину. На те були свої причини. По-перше, втомився від того «конвеєра». По-друге, побувавши на семінарі у братів Ніколс у Відні, він запропонував поставити Вертикальний Степ. Це було б дещо подібне до шоу Коперфільда. Втілення його ідеї коштувало 300000 доларів. Такі гроші фірма знайшла б. Проте відповідь менеджера була така: «Мене твій рівень задовольняє».
Був час, коли артист піддався депресії, пішов з театру. Але він не сидів склавши руки. За словами Володимира, «я і труни оббивав у похоронному агентстві, і в кіно водночас знімався». Однак не втрачав головного принципу, якого він дотримується: завжди бути в роботі і бути у ній професіоналом.
Єрмолаєв пристрасний прихильник і популяризатор джазу. «Ніякий Манатік з його завиваннями в унісон і “хореографічними” викрутасами не зрівняється зі справжнім мистецтвом взагалі й джазом зокрема», – зізнається він.
Нині Володимир Єрмолаєв працює над новою програмою, яка буде називатися «Креольське танго Андрія Макаревича». А ще у нього є мрія – створити свою школу джаз-степу у Кропивницькому. Він намагався це зробити ще минулого року. «Але, на жаль, у нашому місті, – ділиться своєю думкою Володимир, – є певний консерватизм щодо ставлення до справжніх професіоналів у будь-якому виді мистецтва. Зараз у моді кітч. І це до такої міри пригнічує людей, що багато хто опускає руки або залишає це місто у пошуках кращої долі».
Він міг би зробити на телебаченні цікавий проект за аналогом програми Володимира Шпудейка. Та не всі починання у нас знаходять підтримку влади і чиновників від культури. Усі зорієнтовані на те, як би легко і швидко заробити гроші.
Однак Володимир не втрачає надії. І на сьогодні робить ставку на набір зацікавлених людей у власну школу чи студію. Ось як він розмірковує над цим: «Ти можеш бути унікальним чечіточником, але поганим педагогом. У мене є досвід, знання і розуміння методики. Проте людям потрібно знати, що це важка праця, з двохсот претендентів може залишитися п’ять. Не варто орієнтуватися на те, як це подається на нашому телебаченні: “Ось він працював автослюсарем, а тепер став класним степістом”. Але я дивлюся, людина робить такі трюки, яким можна навчитися лише в естрадно-цирковому училищі.
Основу майстерності у цьому виду танців можна отримати за рік. Тут немає вікових обмежень. Але для того, щоб правильно поставити удар, передусім треба, аби людина чітко усвідомлювала свій стан здоров’я. Це робиться для того, щоби звести до мінімуму ризик заробити аритмію серця, знос колін і всього іншого. Нині вже відчуваю на собі, як позначається неправильна школа. Коли починав, всі рухи “передирав”, через рік лише дізнався, що ірландська чечітка на прямих ногах не виконується. А дізнався завдяки братам-близнюкам Жовницьким, які потім подалися до Німеччини, а починали у Києві. Якщо пам’ятаєте, була заставка на каналі «1+1» за їх участі. Нині у них столи стоять по всій Європі. Отже, перспектива добре заробляти є.
Є також шанс піти у спортивний степ і стати чемпіоном світу. Пам’ятаєте Сашу з Одеси, який отримав перше місце у програмі «Танцюють всі»? Він чемпіон світу, але без зоряних схиблень. Перспективи є. Якщо людна здібна і вирішить заробляти цим собі на хліб, я буду сприяти працевлаштуванню. У мене для цього є можливість, є зв’язки, аби гарний танцівник потрапив, наприклад, в елітне шоу».
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
Фото Ігоря ДЕМЧУКА
