#30 років – 30 мистецьких кроків
Класична музика – це колосальний енергетичний ресурс оновлення для кожного з нас. І перший форпост її популяризації та розвитку в наш час – це саме філармонії. Дізнаємось більше, хто формує програмну політику всередині філармоній, крім її очільників. Звісно, ідеться про художніх керівників – своєрідних флагманів культурно-просвітницького руху. Історія Кіровоградської обласної філармонії знає чимало таких славетних імен. Почнемо знайомство з ними.
Не всім відомий цей факт, але з 1987 по 2002 рр. художнім керівником Кіровоградської обласної філармонії був Cергій Петрович Дьомін, наразі більш знаний як Народний артист України, кавалер ордену «За заслуги» 3 ступеня та надзвичайно талановитий співак. Потім він перейшов на викладацьку роботу до Кіровоградського педагогічного університету, де й досі успішно працює на кафедрі вокально-хорових дисциплін.
Активна та насичена творча діяльність дала Дьоміну найширші можливості спілкування з видатними артистами та музикантами багатьох країн – масштабними і навіть легендарними особистостями різних часів. І він з задоволенням згадує найяскравіші з таких епізодів:
– Найперше – це надзвичайно важлива зустріч зі Святославом Ріхтером. Він приїжджав до Кіровограда, адже тут батьківщина його вчителя, Генріха Густавовича Нейгауза. Ми зустріли його в Умані, привезли до нашого міста, потім я займався поселенням в готель «Україна» і Святослава Ріхтера, і групи його помічників. Три дні ми спілкувалися, концерт великого Маестро пройшов з аншлагом – більше тисячі чоловік.
До речі, незабаром після поселення Ріхтер непомітно вийшов з готелю і довго мандрував нічним центром нашого міста, милуючись його архітектурою… Наступного дня була репетиція в обласній філармонії та налаштування сценічного інструменту. Настроювач Євген тоді цілу добу, напевно, лежав під роялем…
Ріхтер попросив, щоб я знайшов дівчину, яка би перегортала ноти, сидячи поруч з ним на сцені під час його виступу. Хоча він, звичайно ж, знав твір напам’ять, але існує така традиція класична. Я запропонував цю роль Лолі Єршовії-Ігнатьєвій, і вона мені потім нескінченно дякувала, кажучи: «Ти не уявляєш, що ти для мене зробив! Сидіти поруч з цим генієм, бачити його руки, його емоцію – таке змінює людей музики назавжди … »
Потім, під час Нейгаузівських зустрічей (я був біля витоків створення цього фестивалю), частина програми яких обов’язково проходила як концерти на сцені обласної філармонії – я спілкувався з багатьма непересічними музикантами. Незабутнє спілкування було і з Ігорем Ойстрахом. Він приїжджав до нашого міста разом зі своєю дружиною, концертмейстером Наталею Зерцаловою. Взагалі, тоді була незабутньо яскрава його концертна програма, з аншлагом, звичайно. Великий музикант із задоволенням спілкувався з нашою кіровоградської публікою …
Достатньо було знайомств і з естрадними зірками. Траплялося їздити по області з ними. Наприклад, з Валентиною Толкунової, Анне Вескі, Ларисою Доліною. І Ірина Понаровська приїжджала, причому працювали ми з нею також у спільних програмах, і Алегрова.
Пам’ятаю, їздили ми з Толкуновою до Олександрії і Знам’янки, де мали пройти її гастрольні концерти. І для ряду її пісень, за сценарієм, потрібно було швидко знайти дітей, яких потім на сцену запрошували («Носики-Курносики» та інші пісні)…
З теплотою згадую Софію Ротару – спілкувалися багато разів з нею. Адже тут в філармонії працювала колись сестра Ауріка Ротару. Я бував у них в гостях у Чернівецькій області. Пізніше ми зустрічалися з Сонею і в палаці «Україна». Ми тоді довго розмовляли з нею за кавою. А якось раз я був у відрядженні в Києві і потрапив на зйомку кліпу до пісні «Хуторянка»…
А ще час від часу проходили творчі планірки республіканського рівня (тоді були «Союзконцерт», «Укрконцерт», «Москонцерт», «Ленконцерт») – всі збиралися на загальній локації. І за результатами цього спілкування відбувався обмін, тобто запрошували зірок, творчі колективи з усього Союзу, а натомість наші артисти їхали в інші республіки.
Взагалі, я радий і безмежно щасливий, що моє життя склалося саме так, що я колись прийшов у філармонію, і що вона визначила вектори мого майбутнього …
Артисти філармонії – вони взагалі люди унікальні. І вони гідні захоплення. Тому що ті умови, в яких ми виступали на виїзді, ті концертні майданчики, де часто нормальних умов не було, коли доводилося працювати замість концертних залів і в спортзалах, і навіть в коридорах, але люди все одно працюють на межі і ще створюють шедеври, – такі моменти варто цінувати.
Потім художнім керівником філармонії стала Заслужений діяча мистецтв України Наталія Бондаренко.
Вона почала проявляти креативність ще під час діяльності викладачем музичної літератури на теоретичному відділенні Кіровоградського музучилища, створюючи сценарії для циклу телепрограм «В гостях у муз», присвячених мистецтву. До речі, згодом вони потрапили до столичного фонду кращих методичних розробок з педагогіки.
На одному з уроків в музичній школі її побачила Віра Григорівна Тулянцева, тоді вона керувала Дитячої філармонією, і люб’язно запропонувала Наталії Бондаренко бути філармонійним лектором. Чотири роки пані Наталія пропрацювала саме в проєктах Дитячої філармонії. У «дорослу» ж філармонію її запросив Сергій Дьомін, спочатку теж як лектора. Згодом він перейшов в педагогічний університет, його замінив на посаді художнього керівника Віталій Негребецький, але ненадовго. І ось одного разу Микола Іванович Кравченко зателефонував нашій героїні з пропозицією посади художнього керівника філармонії. І працює вона там вже 18 років. Одне з завдань художнього керівника філармонії – відбір найталановитіших співаків та музикантів для роботи у творчих колективах або сольно. Це, мабуть непросто, враховуючи, що в Україні гарно співає кожен третій, якщо не другий. Тож, чим керуються художній керівник сучасної української філармонії у таких кастингах? Бачення Наталії Бондаренко з цього приводу є таким:
- Якось я дивилася одну телепрограму за участі народної артистки СРСР Майї Плісецької – блискучої балерини, кумира багатьох. І вона сказала: «артистизму не можна навчити».
І це абсолютно вірно. Коли приходять до тебе артисти, ти одразу все бачиш. Сцена оголює і погані якості, і хороші. Сцена дає тобі можливість відразу побачити, це артист чи ні. Має бути талант від природи. А ще – величезна працездатність.
Протягом довгих років моєї роботи до мене приходили багато артистів, які хотіли одразу гучного успіху. Ні, так не вийде. Скажімо, я об’їздила за чотири роки всю область по кілька разів. А це і неопалювані клуби, і холодні зали… Це колосальна, самовіддана праця. І лише коли ти до цього готовий, а ще маєш особливі природні дані, тобто ось цей самий артистизм, – ось тоді лише ти зможеш стати справжнім Артистом.
Я багато спілкувалася з видатними музикантами: з Анатолієм Авдієвським, славетним українським хоровим диригентом, композитором, педагогом, Героєм України, Лауреатом Національної Премії ім. Т. Г. Шевченка, академіком; з Мирославом Вантухом – народним артистом України, професором,українським хореографом, директором та художнім керівником Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського, головою Національної хореографічної спілки України; з безліччю інших справжніх зірок мистецтва. Особливо запам`ятала зустріч із геніальним хормейстером, який відроджує українську хорову і взагалі світову класику – це Микола Гобдич…
Я щаслива від того, що у філармонії працюють такі славетні творчі колективи, як Академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни»(близько 40 років з моменту створення), інструментальний ансамбль «Єлисавет-Ретро» (близько 30 років з моменту створення) і, звичайно, камерний оркестр «Концертіно». Враховуючи непрості економічні реалії останніх десятиріч в Україні, було зовсім непросто зберегти ці колективи, але це загальними зусиллями вдалось зробити.
Кіровоградська обласна філармонія дала Україні безліч яскравих імен, причому не лише на естраді. Наприклад, популярний в столиці Богдан Швець працював в минулому у нас. Він закінчив режисерський факультет і зараз успішно працює на прайм-хвилях вітчизняних радіостанцій. Наш Ярослав Страшной тепер в Польщі,ще у 2014 році він став лауреатом 1 Міжнародного конкурсу-фестивалю «Україна з талантами світу» у Франції. Олена Колосюк – теж за кордоном, наша Світлана Пляка повернулася з багаторічної поїздки в Китай. Бажаю їм усім міцно стояти на ногах на сцені, бути впевненими в собі!
Оксана ЧІКАНЧІ
