Отець Марк, єпископ Кропивницький і Голованівський ПЦУ, є визнаним та беззаперечним моральним авторитетом не лише для власної пастви, а й для мирян. Військові та волонтери, громадські активісти та рідні загиблих героїв – сотні людей йдуть до нього за мудрою порадою, душевною розрадою та добрим словом.
«Ми не йдемо туди, де нас не чекають»
Незважаючи на те, що війна розділила наше життя на «до» та «після», отець Марк стверджує: основна місія церкви не змінилася. Адже, нагадує він, церква – це об’єднання вірян, які в хрещенні дали обітницю чистого сумління і стараються все своє життя перетворити на служіння. Тому і зараз кожен християнин має виконувати своє служіння, протистояти злу, проявляти милосердя до ближнього.
І все ж таки війна внесла свої корективи у життя Кропивницької та Голованівської єпархії ПЦУ: з’явилася така форма нового служіння для церкви як військові капелани. І Кіровоградщина теж готує душпастирів для нашого війська.
Ще з 2014-го року саме отець Марк майже щоразу звершує панахиду за загиблими захисниками в обласному центрі. І не просто відспівує, а стає розрадником та втішителем для згорьованих рідних: «Їхня втрата, їхня біда велика, і коли нас кличуть, ми завжди приходимо. Я знаю, що в області відспівують й інші конфесії, й люди інших віросповідань. Не в кожному районі є наша церква. Але я зауважую, що у Кропивницькому тільки до нас звертаються. Це можуть бути військові частини, міська рада, але вони узгоджують це з рідними. Ми не йдемо туди, де нас не чекають».
«Ми раді новим братам»
Звичайно, єпископ не полишає зараз й іншої важливої справи – процесу переходу релігійних громад з УПЦ в ПЦУ на Кіровоградщині. Адже в умовах гібридної війни це теж потужна та дієва зброя. Про те, які зараз справи у цій царині, отець Марк розповів наступне:
«Так, процес триває, але зараз військова адміністрація взяла паузу, документи лежать, їм не дають руху. Ось у Новгородці утворилася громада, ніякого переходу не було, самі зорганізувалися, але у них немає приміщення, хочуть будувати власний храм. Ніхто з влади не пояснює, чому не дають дозволів, мені люди телефонують – у чому справа. Я хочу зустрітися з представниками влади – хай скажуть, у чому острах: якщо бояться протистояння, то його не буде. Ось у Аджамці громада перейшла до нашої церкви, були побоювання у влади, що будуть якісь заворушення, але нічого такого не сталось.
Є громади, які перейшли зі священиками – це Капітанівка, Мартоноша на Новомиргородщині, там все спокійно, люди моляться, парафії діють. Переходять і громади без священиків. Насправді ми не докладаємо якихось особливих зусиль для переходу, громади самі вирішують. А в нас є брак священиків, служителів не вистачає, в тій же Аджамці «вахтовим» методом працюємо. Тому ми щиро вітаємо тих, хто переходить до нас, якщо він нічим не скомпрометований, ми це перевіряємо, то ми раді новим братам. Якщо в біографії немає нічого антихристиянського та антипатріотичного, то ми радо даємо шанс служити».
Священик став волонтером
Під час повномасштабної війни священик та доброчинець став справжнім волонтером. Та якщо про свої власні внески отець Марк на загал не розповідає, то про залучену ним допомогу від небайдужих регулярно звітує: «У громади своїх великих коштів немає, – зізнається панотець. – На рівні парафіяльному всі громади залучені до допомоги. Ось і сьогодні до нас приїздили з села Бірки (3 серпня. – ред.), знову – не з порожніми руками, тому ми вже передали волонтерам чимало продуктів з цієї громади.
На нашому більш високому рівні ми співпрацюємо з громадами США. Найтісніше – з громадою церкви Вознесіння Христового у місті Кліфтон, Нью-Джерсі. Там служить мій однокурсник. І раніше допомагали нам, але з лютого вони перерахували нам більше 40 тисяч доларів, які ми розподіляємо між волонтерами. Шлють посилки з необхідними речами, турнікетами, ліками тощо. Спочатку це були невеликі відправлення, потім – по 300 кілограмів, а зараз вони доправили нам два морських контейнери допомоги! Ці контейнери зараз на Волині, ми помалу перевозимо їхній вміст і розподіляємо тут.
Також співпрацюємо з Міжнародним православним фондом, це така асоціація священиків. Спочатку вони організували роздачу продуктових наборів на Великдень, а тепер ми готуємо поставку побутової техніки для центрів переселенців. Поки без деталей, але там непогана сума, тож як втілимо – розкажемо.
Також я завжди намагаюсь інформаційно підтримувати усіх кропивницьких волонтерів, з якими співпрацюємо, адже люди мають знати, кому ми довіряємо. Це Оксана Червоная, Вікторія Касьянова, Інна Колпак, Тетяна Бородіна, Юрій Митрофаненко та чимало інших. Через них ми багато потрібних речей втілюємо.
Наші віряни є і на фронті, і волонтерську допомогу надають, і молитвою у церквах підтримують – важливо, щоб кожен парафіянин був активним, і проявляв жертовне служіння. Бог казав: «Я прийшов не щоб мені служили, а послужити»».
«Першою жертвою війни є правда»
Ці слова отець Марк промовляє щоразу, коли говорить про події, що почалися ще у 2014-му році. «Якраз церква є підвалиною і стовпом правди. Якщо церква починає говорити на біле – чорне, то вона збанкрутувала. І якщо церква підтримує війну, то постає питання – а у чому взагалі ваша місія, навіщо ви є? Чи ви звершуєте місію Христову, чи ви на побігеньках у тимчасової влади, і ви знаряддя для побудови нової імперії, і ви, одурюючи людей, маніпулюючи ними, підігруєте злу?»
Панотець з болем визнає: українці, на жаль, у цій демонічній грі беруть участь. Адже, каже він, московські священики, які є частиною так званої УПЦ, знають, що є частиною московської церкви. Але вдають, що так не є, і в очі людям, які їм вірять, брешуть, захищаючі свої інтереси. Активні парафіяни, які є в тих церквах, теж знають, що є частиною російської церкви. Але вмикають режим «не важливо», «яка різниця»… Починають маніпулювати, самі себе дурять. Які б докази чи аргументи ми їм не наводили – не працює. «Це не питання знання, це питання якоїсь дивної віри.
Ось кажуть мені: «Не може Росія чинити таких звірств, бо не може». Хоча є безліч свідчень, сирени виють цілодобово, падають бомби, але все одно є люди, які кажуть «не все так однозначно». Це так потужно спрацювала російська пропаганда, і через церкву в тому числі, так попрацювала зі свідомістю людей, що вони дезорієнтовані, більше того, лукаві. Вони десь у своїй свідомості допускають можливість неправди. А з маленької неправди починається велика».
«І найперше – свободу»
Отець Марк – не лише священик, свідомий громадянин та справжній патріот. Адже не залишається осторонь процесів, що відбуваються в нашій державі та закликає враховувати уроки її історії. «Ця війна, яка триває зараз, починалася з неправди, з історичних маніпуляцій, людям багато років втокмачували, що ми надумана нація, українців не існує, ми на чужих землях – церква російська давала наративи такі. Я не вперше наводжу такий приклад. Відомо, що такий собі Андрій Боголюбський спалив Київ, прийшовши та винищивши багато киян. А російська церква його канонізує через певний час. І кияни зараз моляться на Андрія Боголюбського, людину, яка вбивала киян тисячами. Його зробили святим, а хто такий святий? Приклад для наслідування. Так як можна наслідувати вбивцю та грабіжника?!
Багато наших людей досі не розуміють, якого вони роду-племені, не мають гідності… Комплекс меншовартості в нас досі чималий, ще багато людей – за «великую русскую культуру»… Вони вважають, що якщо перестануть читати Толстого і Достоєвського, вони щось втратять, якісь «плоди духовності». Водночас їхня молодь везе на гусеницях танків такі плоди, що нам, нормальним людям, у голову не вкладається, – як хлопці років двадцяти можуть вбивати, палити, ґвалтувати, нищити все навколо. Ми маємо цим перехворіти».
Панотець запевняє: українська церква зараз має такий пріоритет – казати правду в очі державі. Правда на нашій стороні. І озвучує найзаповітніше бажання: хоче, аби наші люди цінували ті здобутки, які маємо. І найперше – свободу.
Оксана РИБЧЕНКОВА
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
