Життєва біографія цієї гарної українською вродою та усміхненої до людей і теплого осіннього сонечка жінки з мальовничого села Созонівка Великосеверинівської громади, що на Кіровоградщині, вичерпується кількома реченнями, але кожне містить в собі певне смислове значення і свідчить про цілісність творчої натури, яка формувалася протягом Ірининого життя.
Ще під час шкільного навчання допитлива дівчинка зверталася до народних традицій, маминої пісні, ласкавого й дружнього слова старших людей. Від своїх люблячих батьків успадкувала розважливість, любов до життя та сільської праці на щодень. Тоді ж полюбила неповторної краси і милозвучності українську мову, яка несе в собі моральну чистоту і є живою спадщиною для її збереження та примноження. Особливо гостро це питання постає сьогодні, коли агресор хоче знищити наш волелюбний народ як націю, культуру і мову, без якої він припинить своє існування.
У нашій розмові Ірина зауважила, що в її біографії немає нічого виняткового. Закінчила в рідному селі школу, яка вже кілька років як стала ліцеєм. Завдячуючи благословенню та допомозі батьків, стала на ноги, народила трьох діточок. Не натішиться онучкою, кохається в квітах, вирощуванню яких віддала не один рік життя. Як жінка знає, що це так непросто – приділяти час на самовдосконалення. У неї це виходить успішно. За її словами, прагне бути у всьому рівноправною, незалежною, активною і щасливою. Переконана у тому, що щастям варто ділитися, бо щасливі люди повинні бути щедрими на добро і ласку.
Ірина зізнається, що десь після прожитих сорока років відчула серцем – не може жити без традиційної народної культури, плекання глибинних духовних традицій. Як людина творча, невтомної енергії та наполегливої праці, Ірина по-справжньому вболіває за долю історико-культурної спадщини України, кохається у народних звичаях і обрядах, власним прикладом на сцені пропагує українську народну та сучасну естрадну пісню. Постійно перебуває у пошуку нічим не заміненого добра і справедливості, житейської рівноваги.
– Скажу так. Співала з дитинства, але всерйоз почала приділяти співу серйозну увагу з десяток років тому, – каже Ірина. – Навчалася після школи в Олександрійському фаховому коледжі культури і мистецтв, а вже цього року здобула вищу спеціальну освіту на факультеті педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка під керівництвом досвідчених викладачів:Сергія Дьоміна, Лариси Гайдай, Сергія Колчина,Тетяни Стратан-Артишкової, Юліі Локарєвої. За отриманим фахом – хормейстер, вчитель музики. А до того протягом десяти років була учасницею созонівського народного хору «Нива» з його незабутнім художнім керівником Леонідом Миколайовичем Куроп’ятниковим. Він завжди вдало і продумано здійснював підбір музичних творів для виконання зі сцени. Серед них, як на мене, знакові: «Балада про хліб» та відома пісня Анатолія Пашкевича «Степом, степом…». Наразі виступаю на аматорських сценах як солістка-вокалістка. Вважаю, що можна називатися «артистом», «фізиком», але так ніколи не стати ними. А я завжди хотіла «не пасти задніх» у справах, за які бралася. Незабутньою була участь у п’ятому сезоні проєкту телепередачі «Х-Фактор» після проходження кастингу. Пригадую написане на стіні гасло, яке сприймалося дороговказом для конкурсантів перед виходом на сцену: »Якщо ти тут, то вже особливий!». На жаль, до наступного туру конкурсу не пройшла, бо, за словами голови журі Ігоря Кондратюка, виконана мною пісня Наталії Бучинської з назвою «Тумани» – то інший формат проєкту.
– Пані Ірино, ви колись обмовилися, що отримали від когось із членів журі несподіваний подарунок…
– Так. Іван Дорн вийшов на сцену з букетом квітів і вручив його зі словами: «Цій милій жінці я дуже хочу подарувати квіти». Було так приємно, бо жодного разу не пригадую, щоби члени журі передачі «Х-Фактор» дарували конкурсантам квіти. Від хвилювання навіть слова подяки забула. Додому, де на мене чекали найрідніші на світі люди, летіла, мов на крилах, бо моя потаємна мрія про участь у такій престижній музичній передачі, нарешті, здійснилася. Для мене вона була одночасно і сном, і казкою. А ще хочу сказати знакове й для свого творчого життя. Якщо відчуваєш, що можеш співати, то не слід гадати, що про тебе люди подумають. Не слід боятися, соромитися сцени і глядачів – це головне для кожного аматора. Скажу більше. Коли творчі люди збираються в об’єднаній справі сіяти добро, тоді й сам Бог допомагає. Маю на увазі утворену недавно мною творчу спілку «Аматори Кропивницького». Щиро вдячна однодумцям і виконавцям пісень: Валентині Лабунській, Михайлові Радкевичу, Петрові Музиченку, Марині Семеновій. Разом виступаємо на вуличних концертах, які проводимо на територіях мікрорайонів нашого міста. 
Наприкінці жовтня піснями патріотичного звучання долучилися до збору коштів для військовослужбовців Збройних сил України біля одного з найбільших у місті торговельних закладів. Серед інших виконувала улюблені пісні: «Моя Україна», «Зоряна криниця». «Мій рідний край», авторські пісні. До нашого виступу долучилися також місцеві аматори сцени музикантка Олександра Корпусова та співачка Галина Димура. А нещодавно в обласній бібліотеці Дмитра Чижевського відбувся творчий вечір з нагоди мого полудня віку, за організацію якого вдячна працівникам закладу і модераторці заходу поетесі Олені Надутенко. Залюбки виконувала на сцені українські пісні, серед них були авторські, Співала дуетом із друзями по сцені без жодної репетиції, дякувала за теплі слова побажань, улюблені квіти, милі серцю подарунки, на які не чекала.
Слухаючи розповідь пані Ірини, глибше відчуваєш причетність до свого могутнього народу, рідного краю, де народився і виріс.
Без перебільшення, пісні у її виконанні вражають мелодійністю, досконалістю, гарним тембровим обрамленням, задушевністю, високим естетичним смаком і витонченістю. По-справжньому вражає чистота інтонації, чудовий внутрішній слух співачки.
Ці враження поділяє у розмові і доцент кафедри вокально-хорових дисциплін та методики музичного виховання, народний артист України Сергій Дьомін:
– З Іриною, моєю найповажанішою і найкращою студенткою-заочницею, було цікаво працювати. Вона має гарний голос і музичний слух, відчуття стилю у виконанні пісень, підборі репертуару для виступів зі сцени. Серйозно ставиться до себе і до української пісні, від якої стає хороше на душі. Вона для Ірини і порадниця, і помічниця. Знаю, що й сама складає пісні для виконання. Активна громадська діячка, відома життєвою позицією в Созонівці, де живе з родиною. Є засновницею творчого проєкту «Голос – діти» Кропивницького району для пошуку солістів і вокальних ансамблів серед сільських школяриків. До роботи в ньому залучила також мене і викладача музичного фахового коледжу співака Олександра Безая. До реалізації проєкту долучилися також і талановиті діти з інших громад, а не лише Кропивницького району, а це – добрий знак.
До нашої розмови доєднується і Наталія Дзюба – директорка гімназії імені Олени Журливої Кропивницької міської ради.
– З Іриною познайомилася вже після початку навчального року. Під час спілкування зрозуміла, що вона потрібна школі, а школа потрібна їй, тож залучила пані Ірину до роботи на посаді керівника вокального гуртка. Діти одразу відчули в ній професіонала своєї справи, пройнялися симпатією і довірою, потягнулися довірливими серденьками до цієї доброї, привітної, уважної до них людини. 
Нещодавно ми збирали разом із учнями, їхніми батьками та жителями Новомиколаївки речі для передачі пораненим військовослужбовцям ЗСУ. Ірина була серед організаторів цієї благодійної акції. Вважаю, що нашій школі пощастило таким з талановитим організатором позашкільної роботи.
Хтось із класиків зауважив, що талант – це хрест, котрий людина має нести до кінця. Наша землячка не згинається під його ношею і він не є тягарем для творчої людини, яка любить мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. Вона не просто співає, а живе у кожному образі – це головне.
На завершення пані Ірина зазначила:
– Якщо у вас є мрія, потрібно рухатися далі, йти вперед до її здійснення, як зробила я сама. Моя мрія – співати на мирній українській землі для всіх людей».
Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ,
фото автора
