Останнім часом на полицях книгарень збільшується кількість книг про російсько-українську війну з її звірячими вбивствами тисяч мирних людей, руйнуванням інфраструктури, знищенням міст і сіл, окупацією територій, гібридними атаками пропагандистів на нашу свідомість. Свою війну на літературному фронті тримає і Кропивницький.
Ось з’явилася друком з «подачі» письменниці з Кропивницького Надії Гармазій збірка творів “Поезія без укриття» про перший місяць війни, яка стане переможною завдяки нашій непохитній вірі зберегти суверенітет і цілісність рідної держави.
У середині листопада «заселену» поетичними та прозовими творами членів обласного літературного об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного книгу «Смертельний соль-дієз» було представлено в одній із книгозбірень обласного центру письменницею Ольгою Полевіною. Всі її твори об’єднані ненавистю до ворога з його ненажерливим бажанням знищити наш волелюбний народ, спільною мрією здобути Перемогу і повернутися до мирного і щасливого життя.
До названих вище книжок органічно додалася і нещодавно видана в ТОВ «Поліграф Сервіс» книга з промовистою назвою «Нескорені» кропивничан Валентина Карпова та Олександра Затоки, які будують документальне видання з огляду на власний досвід роботи з міжнародними інституціями та експертними середовищами, у тому числі з використанням секретних документів. На перший план вони, як йдеться в передмові до книги, «ставлять події війни перших трьох місяців і людини в ній, розкривають її сутність, при цьому українська людина в жодному разі не ідеалізована. Кожний її крок підданий фаховому аналізу».
У цій думці автора передмови до книги – днями померлого науковця ЦНТУ професора , доктора технічних наук Миколи Свіреня укріпилися й учасники презентації видання в приміщенні Центральної міської бібліотеки імені Володимира Панченка.
Слід відзначити надзвичайну працьовитість авторів у роботі над книгою, яку почали писати в травні і завершили роботу над нею наприкінці вересня. Як результат – маємо чітку і достовірну хронологію подій війни, які увійшли до шести розділів: «Виживаємо на зло і всупереч», «Безпекова архітектура світу», «Грони гніву», «Ознаки, маркери та символи війни», « Незламні духом», «Не пробачимо, не забудемо».
На численних прикладах, взятих з мережі Інтернет, документальних історичних джерел, до яких мають доступ автори книги доводять до читачів реалії життя, пов’язані із загарбницькою російсько-українською війною, участь у які росія заперечувала вісім років поспіль. За твердженням Путіна, однією з причин повномасштабного російського вторгнення цьогоріч в Україну було те, що «НАТО оточило Україну». Але, зазначають автори книги, «В Україні не було жодних військ і баз НАТО, а спільний кордон росії з іншими країнами (станом на 2022), які входять до НАТО, складає шість відсотків сухопутного кордону». То хто ж тоді бреше?»
І таких риторичних запитань у книзі багато, «що робить її читабельною, бо за сухими історичними датами стоять живі люди, які мають свою історію і традиції, є яскравими представниками не просто українського народу у війні, а української нації – нового суспільства громадян, свідомих політичних прав та обов’язків, яка «чужого не хоче, але й свого не віддає».
- Якось нам, авторам книги, сказали, що України до 1917 року ніколи не було. – пригадав під час творчої зустрічі Валентин Карпов. – Цю країну і назву придумав Ленін, і саме з його дозволу відбувся український народ. Щоб довго не сперечатися і не заглиблюватись в історію Київської Русі, ми запитали у московських орків: «Скажіть, ви пам’ятаєте свого Пушкіна? У нього є цікаві рядки; «Тиха украинская ночь, прозрачно небо, звезды блещут… І це 1829 рік, задовго до Леніна – російського ініціатора і організатора червоного терору. Скажіть нам, чому більшовик Ленін і йому подібні посіпаки не попередили Олександра Пушкіна, що Україну у 1917 році придумає Ленін. Після такого простого прикладу наші російські опоненти впадають в ступор і переходять на матюки».
Під час творчої зустрічі її автори підкреслювали, що «нинішня загарбницька російсько-українська війна потребує обов’язкового розмежування прикметників «руський» і «російський». Доведено, що прикметник «руський» слід вживати виключно у посиланні до держави Київська Русь. Руссю споконвічно називали сучасну територію України, і прикметник «руський» вживався як самоназивання українців. Етнічне визначення «руський» у розумінні «український» зберігалося протягом багатьох століть, а також використовувався термін «руська нація». Московіти навмисне внесли плутанину і намагаються привласнити прикметник «руський», щоби прив’язати свій прикметник «російський» до топоніму «росія».
Прикметник «російський» має на увазі громадянство, ставлення соціальних, культурних процесів і явищ виключно щодо росії. Окремі історики використовують прикметник «руський» тоді, коли пишуть про ранньомодерний період в історії сучасних Білорусі й України (скажімо, «Історія України-Руси» Михайла Грушевського). Для тодішньої Росії при цьому використовувався прикметник «московський». Саме тому автори просять читачів не плутати слова – прикметники «Руський « і « Російський»
Своїми враженнями від знайомства з книгою «Нескорені», яка, до слова, вже поповнила фонди бібліотек міста, поділилися, зокрема, її редакторка Олена Надутенко, автор цих рядків, громадські діячі, співголова Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнського комітету оборони прав людини Віталій Коротков та очільник обласної організації Всеукраїнського об’єднання болгар «Нашите хора» Сергій Осадчий., працівники бібліотеки.
Анатолій САРЖЕВСЬКИЙ,
фото автора
