Ми стоїмо на порозі стародавнього капища, перед нами сходи, стерті тисячами ніг людей, які невпинним та майже суцільним потоком піднімались сюди, сподіваючись на допомогу, доброту богів і здійснення своїх мрій та намірів… За тисячоліття нічого не змінилося, сьогодні так само ми прагнемо миру, врожаю, народження наших дітей, любові і справедливості… Тож – хто впевнено, хто сумніваючись – йдемо слідом за пращурами, благаючи про спасіння…
Дороговказна стежка веде нас серединою овального плато, права сторона якого зайнята жертовними каменями і антропоморфними скульптурами. Першим зустрічає нас гигантське (3х5м) обличчя жінки, чиї очі спрямовані в Космос, а підборіддя – на південний схід. Лик обрамовує пишне волося. Не помітити цей витвір митців кам’яного віку неможливо! Далі уважний відвідувач капища побачить ще два таких обличчя .До речі, число три повторюється майже в усіх основних спорудах капища). Далі по правій стороні завмерли три величезних брили – жертовні камені (третя – з двох дзеркально відтворених каменів). Саме права половина – для людських жертвопринесень. Тут є виїмка, в яку в день зимового сонцестояння “сідає” нижній край диска Сонця (синхронно – і на горизонт!). І саме цей камінь найсильніше передає вібрації Монастирища. 
По лівій стороні розташована основна споруда – 18-метрова скульптура жінки, яка невимушено і граційно лежить на спині в позі породіллі, відкинувши голову на доріжку. На її правому плечі – виїмка для новонародженної дитини, а над нею – наскальний розпис, що зображає…немовля. Пишне довге волося жінки простягається майже до плаского знизу і опуклого зверху каменю (“Черепахи”), який лежить на двох оброблених рукою людини каменях – це стародавня обсерваторія, до якої знизу веде отвір, в який, ймовірно, вдень було видно зірки, як з глибокого колодязя, якщо, звісно, зрушити камінь вбік.
В передній частині капища, над вертикальним північним бортом – велика та чітко виражена виїмка для жертовної крові. Таких жертовників на площині капища – п`ять, вони точно співпадають з кутами пентаграми. Якщо з`єднати кути прямими лініями, отримаємо центр – прямо серед гладкої пласкої ділянки граніту з виїмками. Це карта зоряного неба, яка відображає яскраві зірки сучасного літнього неба. Є деякі відхилення, але карта в Монастирищі точно співпадає з картою в шкільному підручнику астрономії.
З вершини продавнього капища відкривається невимовної краси краєвид – наче гора розрізає простір своїм північним бортом, а назустріч їй стримить прерасними спокійними водами Інгул. Перед скелею річка розходитьСя на два русла і з`єднується саме посередині західного борта скелі, утворюючі красиві бурхливі перекати, гуркіт яких чути за три километри! Гору оточує округлий “двір” Монастирища. Колись його прикрашали числені культові скульптури. Одна з них – 60-метрова скульптура породіллі. Якшо уважно роздивитись – навкруги повно уламків. Нам вдалось зробити майже десяток ескізів антропоморфних скульптур “двору” і одного святилища, які можна б було підняти і повернути в первозданне положення… Скеля із своїм “двором” наче схована в округлому каньоні, як у чаші, оточеній з сходу, заходу і півдня виходами гірських порід на поверхню. Дуже цікавий південний борт – його стереже гігантське антропоморфне зображення Змії, прикрашене наскельним розписом. Скульптура встановлена на двох величезних уламках скельної породи. Морда Змії майже впритул впирається у південний борт. Цікаво, що вона може там стерегти?
На куті стику східного і південного бортів – величезний дольмен “Серце” – величезний камінь схожої на серце форми, міцно закріплений рівномірно, як дорогоцінний камінь в цапфах, в шести гранітних брилах. Він мав показувати шлях зірки або сузір’я на небі. Такі дольмени міцно закріплювались, але від мінімального дотику коливались, як лялька-нелягайка. Візуально продовживши линії амплітуди коливання, ми би побачили рух певних небесних тіл. Та споруда постраждала – “Серце” зрушилось з вертикалі і тепер нерухоме. Та є ескіз ще двох дольменів, які зруйновані, але можлива їх реконструкція (знов – число три!).
Сам південний борт тігнеться аж до села Завтурове, поступово знижуючись. Це невід’ємна частина комплекса, в який входить наше капище-Монастирище зі своїм двором. Насправді це було величезне, як на ті часи, місто. Знайдені залишки житла, культових споруд, рештки міського муру. За муром – буферна зона, позначена низкою межевих каменів. Тільки за цими каменями закінчуються жертовники, невеликі святилища, антропоморфні скульптури.
Дослідження продовжуються, але дуже утруднюються воєнним часом. Та навіть у цих умовах про Монастирище навіть знімають фільми. Автором двох таких став співвітчизник Ігор Мехеда – науковець, дослідник місць Сили по всьому світу. Зокрема, стрічка, зроблена за сприяння британських та французських археологів, увійшла до топ-5 короткометражних фільмів про природу (Нідерланди).
Другий фільм присвячений місцям Сили в Україні, і розпочинається він саме з нашого Монастирища…
Замість післямови:
Зрозуміло, що навіть в декількох газетних публікаціях неможливо вичерпнорозповісти про усі загадки, принади і таємниці Монастирища. Тому усі охочі знати більше про це унікальне місце, можуть отримати відповіді на свої запитання за телефоном: 0504879459 (Ніна Ігорівна Бабанська).
Ніна БАБАНСЬКА,
керівник секції екології громадської організації
“Центр підтримки інтелектуальних ініціатив “КОЛЕСО”
і групи “ЕКСАМПЕЙ-ЕКО”,
учитель-методист, відмінник освіти України
