Мене звати Віра Іванівна Махоріна (до заміжжя – Стіхальська). Я би хотіла поділитися з вами спогадами власного життя.
Народилася 1937-го року на Донеччині в м. Макіївка. Коли мені було 5 років, розпочалася війна. Скільки голоду та горя ми пережили в роки лихоліття, а особливо після закінчення війни! З братом носили одні чоботи на двох, ходили до школи по черзі. Мама з ранку до ночі працювала в колгоспі, а ми малі (мені – 8, брату – 7 років) господарювали в сільській хаті. Долівка в ній була зроблена із соломи та глини. Дім прикрашали чебрецем, а влітку ще й м’ятою. З братом також пасли корову, яка була годувальницею для нашого кутка села Войнівка Олександрійського району, куди ми переїхали на батьківщину мами. Сюди ми дісталися на початку війни, заселившись у трьохсотрічну хату (три місяці вона сюди на возику тягнула мене з братиком). А в цей час батька мобілізували…
У школі хапали знання. До 7-го класу я вчилась на відмінно. Мабуть, так мені давав Всевишній – скрізь я організатор, надто в іграх для дітей. Яскраво закарбувалися в моїй дитячій пам’яті сільські розваги взимку: ми полюбляли кататись на санчатах та саморобних ковзанах, виготовлених із кісток тварин.
Мама дуже хотіла, щоб у родині був свій медик. На догоду їй я подала документи в медичне училище, хоча душа до медицини ніяк не лежала. А тому поплакала-поплакала, та й забрала документи. У 14 років вступила до Олександрійського училища культури, котре й закінчила з відзнакою. Під час навчання танцювала та грала в оркестрі народних інструментів. Яке це було щастя! А вечорами я бігла майже 5 кілометрів з Олександрії до рідної Войнівки…
У1955 році почалася моя самовіддана праця на культурній ниві Кіровоградщини. Стала культпрацівником у 17 років. Першим місцем роботи був районний будинок культури в селі Хмельовому, що на той час перебував у статусі райцентра. Там я організувала танцювальний гурток, де була солісткою. Вже за рік колектив став лауреатом огляду народних талантів у тодішньому Кіровограді. На конкурс талантів група добиралася на грузовій машині, застеленій соломою. Такий був час!
Отримала перший диплом – і це у 18 років. Працюючи в Хмельовому, я проводила вечори танців та масові заходи. Разом із хормейстеркою Зіною Репетір створили агітбригаду, з якою об’їздили увесь район. До місць виступу доводилось ходити пішки, носячи на собі декорації та музичні інструменти. Спали прямо в клубах та на фермі, часто і на соломі. Але ж яка це була радість – нести культуру в маси: на польових станах влітку та на фермах за рік даємо більше ста концертів…
У Хмельовому знайшла і свою любов. Сільський кіномеханік Віктор Махорін повів мене під вінець. Правда, кіномеханіком він не залишився, а вивчився на агронома. А я так і залишилась працювати на культурній ниві, зробивши яскраву кар’єру.
Зарплата моя була невелика – 36 карбованців. Допомоги з дому я не отримувала жодної. Батько покинув сім’ю та поїхав. Мама в колгоспі працювала за «паличку», а на її плечах – ще троє дітей. І я допомагала своїм братам та сестрі чим могла.
Старший брат Віктор навчався в училищі, а потім в інституті. 25 років пропрацював секретарем парткому на заводі в Нікополі, а згодом – 12 років був головою сільської ради села Кримки Черкаської області. Молодший брат Володя служив в армії, а після поїхав на заробітки на Далекий Схід, де понад 25 років пропрацював на риболовецькому судні. Найменша сестра Оля закінчила індустріальний технікум в Олександрії.
У 25 років я очолила районний відділ культури у Малій Висці, а також стала членом КПРС та членом бюро райкому комсомолу. А через п’ять років мене забрали в обласний центр на посаду референта по культурі Кіровоградського облвиконкому.
За час моєї роботи в Малій Висці були створені колективи: хорова капела, танцювальний колектив, дитяча школа мистецтв, яка згодом стала кращою в області. Керівником школи був Павло Бровченко.
Великою радістю для нас були масові свята: Івана Купала, Щедрої осені, Новорічні щедрівки. Співали в оселях кращих хліборобів, куди добиралися на трійках баских коней. Ми створили агітбригаду з новорічними піснями, подарунками, троїстими музиками та щедрівками. І це все знімало телебачення. Хорову капелу Малої Виски, яка стала окрасою області, запрошували на республіканську телепрограму.
Колишній перший секретар райкому партії Володимир Васильович Гуля просив мене не покидати маловисківський край, тому що я знаходилася в зеніті слави – робота просто кипіла. Але я поїхала – «губернія» ж!
І ось 1970-й рік. Отримала запрошення очолити обласний Театр ляльок. Мені на той час було 33 роки. Міністр культури Ростислав Володимирович Бабійчук допитувався, чи я не боюся і чи не злякалась. Я відповіла, що готова взятись до роботи. Чотири роки – директор театру. Яка це була честь – нести культуру дітям! А скільки відповідальності… Молодий колектив – майже 40 осіб. Власного приміщення театр не мав. Готували вистави в пристосованому сараї в одному із районів тодішнього Кіровограда – Некрасівці. Проте вже в перший рік роботи театр ляльок поїхав на гастролі до міста Дніпропетровська із виставами «Горбоконик» і «За щучим велінням». Як це було хвилююче та відповідально, адже все – вперше! Але, не зважаючи на це, ми мали гарні відгуки.
В ті роки колектив працював двома-трьома бригадами. На рік давали до 700 вистав: в піонерських таборах, на базах відпочинку, в селах, на фермах і в тракторних бригадах. Почали отримувати перші нагороди під час фестивалів-оглядів, перші подяки та перші відзнаки, адже зростала творча майстерність акторів, художників, швей і всього персоналу. Високо було відзначено роботу головного художника театру Василя Остапенка – йому присвоїли звання Заслуженого працівника культури України. А я щиро радію, що через багато років моя праця не залишилась марною – у 2009-му році Кіровоградському обласному театру ляльок було присвоєно звання академічного.
І знову моя робота була відзначена – мене переводять на посаду першого заступника начальника обласного управління культури, де я пропрацювала 12 років. А це – відповідальність за організацію роботи закладів мистецтва: Театру корифеїв імені Марка Кропивницького, Театру ляльок, обласної філармонії, Кіровоградського музичного училища, Олександрійського вищого училища культури та музичних дитячих шкіл. За період моєї роботи в управлінні культури за допомогою облвиконкому було відкрито та оновлено 58 дитячих музичних закладів освіти. А досвід Вільшанської дитячої музичної школи був узагальнений Міністерством культури як кращої школи мистецтв.
Цей період мого життя ознаменований особливою дружбою з колишньою заступницею голови Кіровоградського облвиконкому Євгенією Михайлівною Чабаненко, яку підопічні називали «матір`ю культури» та «бабою Женею».
1980-й рік – творчий звіт колективів художньої самодіяльності області в м. Києві. Це був найкращий взірець народного танцю, адже в ті часи «Ятрань» знаходився в зеніті слави. 800 осіб рядових учасників художньої самодіяльності поїхали на звіт у столицю, а повернулись переможцями. Республіканське журі оцінили наш виступ дуже високо, охарактеризувавши ятранський гопак еталоном українського танцю, а головного ведучого концертної програми Миколу Левандовського назвали золотим голосом Кіровоградщини. Також було відзначено високу майстерність тогочасного керівника ансамблю «Ятрань» Анатолія Михайловича Кривохижі, за сценарієм якого відбувався творчий звіт нашого колективу. За результатами виступу команди з Кіровограда Анатолію Михайловичу присвоїли звання Народного артиста України. Захід відбувся під рефреном «Ятранська райдуга над синім Дніпром».
Про те, що Кіровоград – танцювальна столиця, на республіканському рівні дізнались завдяки керівництву заступниці голови Кіровоградського облвиконкому. А я у свою чергу як подруга допомагала їй в утіленні в життя її творчих ідей.
Особливе місце в моїх спогадах займають святкові демонстрації в день Першого травня, Шевченківські дні, а також «Вересневі самоцвіти», які проводились на Хуторі «Надія», і огляди-конкурси театральних весен, що відбувалися в обласній філармонії. Заради цього хотілося жити!
На роботу в культуру я літала, як на крилах. Це відзначила журналістка Валентина Левочко, яка під час запису інтерв’ю 2011 року не могла не помітити мій ентузіазм та натхнення, з яким я розповідала про власне життя. Від добрих справ отримувала велике задоволення. З театром ім. Кропивницького ми об’їздили з гастролями майже весь колишній Союз. Зокрема, наша трупа, підсилена ятранським танцювальним колективом, відвідала столицю Башкирії Уфу з драматургічним твором «Титарівна», написаним на основі творів Шевченка. І знову славнозвісний танок “Ятрані” був виконаний під час вистави. Зал, де зібрались 1200 глядачів, по завершенню піднявся та вигукував слова вдячності: «Браво, Україна! Браво, Кіровоград!»
Крім того, обласна партійна організація як представника області направляла мене в соціалістичні країни: Німеччина (двічі), Болгарія (тричі), Румунія, Молдова, Білорусь. Там я представляла рідну область, організовуючи художні виставки.
А в роки Перебудови під час антиалкогольної кампанії (1985-1988 рр.) партійна організація назначила мене відповідальним секретарем обласної організації по боротьбі за тверезість.
Наприкінці 1980-х років мого чоловіка, Віктора Івановича Махоріна, направили як агронома за фахом очолити підсобне господарство колишнього Кіровоградського чугуноливарного заводу у селищі Новому. За його керівництва 385 гектарів орної землі стали давати плоди для потреб жителів мікрорайону. За допомогою заводу закупили 185 корів, 2000 поросят. Маленькі діти у школі та дитсадках отримували безкоштовне молоко. А в заводській столовій працівники заводу користувалися пільгами – безкоштовні овочі та фрукти і м’ясо та молоко, дешевше в два рази.
Мене ж запросили працювати в обласну психіатричну лікарню на посаду інструктора по роботі з неповнолітніми (13-17 років). Це були педагогічно запущені діти з неблагополучних сімей.
Під час моєї роботи в лікарні профспілковому комітету допомогла організувати клуб тверезості «Пульс», де проводилося дозвілля працівників лікарні.
У 1992-му році я вийшла на пенсію. Але колишній директор чугуноливарного заводу Микола Захарович Шамілов запропонував мені вивчити досвід будівництва палацу культури в м. Івано-Франківськ. За проєктом колишнього керівництва підприємства в селищі мав постати великий Палац культури із залою на 700 місць, танцювальним залом та спортивним комплексом. Проте реалізувати задумане ми не змогли: радянська держава перестала існувати, а завод поступово втратив свою потужність.
Через все життя я пронесла любов до землі. Після виходу на пенсію займалася садівництвом та городництвом на декількох присадибних ділянках, а також на дачі. І згодом тодішній селищний голова Олег Борисович Литвиненко запропонував мені займатися озелененням нашого мікрорайону. За час моєї роботи на цій посаді в селищі було висаджено більше 2000 дерев та 400 кущів екзотичних квітів.
Паралельно з роботою озеленювачем я активно займалась громадською роботою. Голова Організації ветеранів, учасників бойових дій Другої світової війни селища Нового Микола Васильович Яценко запросив мене на посаду громадського секретаря Ради ветеранів. На той час організація дбала про 40 ветеранів. Окремо хотілося б відзначити найініціативніших оборонців, які мешкали в селищі: Бодашко Василь Савелійович, Шаров Микола Григорович, Скібіна Ніна Максимівна, Нікіфоров Олег Іванович, Нікіфорова Віра Іванівна, Журба Марія Сидорівна, Журба Павло Іванович, Скляніченко Кирило Олексійович та інші.
В рамках святкування 60-річчя закінчення Другої Світової війни ветерани та учні 10-ї школи заклали Парк Перемоги, висадивши 60 дерев липи та горобини. Саджанці для висадки селищу подарувало управління лісового господарства, а доставив їх тодішній директор дитячо-юнацького центру «Юність» Віктор Андрійович Савицький. В парку також було встановлено пам’ятну стелу, яка нагадує місцевим жителям про подвиг ветеранів. Її було подаровано керівництвом Кіровоградського гранітного кар’єру. Діти отримали величезне естетичне та моральне задоволення, а ветерани були дуже вдячні за увагу та визнання.
У тому ж 2005-му році мене відзначили званням Почесної громадянки селища Нового, чим я дуже пишаюсь. Цим званням було удостоєно ще 17 наших земляків. Почесних громадян часто запрошували на зустрічі з учнями двох шкіл селища – №№ 37 та 10. На цих заходах відзначені новенчани передавали дітям власний життєвий досвід та ділились історіями з минулого. А також закликали пам’ятати свою малу батьківщину – селище Нове.
Творчий актив селищної бібліотеки видав збірку з історії мікрорайону «Селище Нове – колиска твоя і моя». Особливою подією в моєму житті стало видання меморіальних книг про історію Нового. Насамперед це наша поетична збірка «Краплина (Краплина в морі поезії Кіровоградщини)». На час видання збірки в селищі проживало біля 40 авторів, з них 26 були занесені в цей альманах.
Другим літописом стала творча робота декількох авторів, до яких долучилась і я, – «Новенчани на сторожі Вітчизни». Це 385 прізвищ наших героїв, які записані на скрижалі історії: чорнобильці, афганці, учасники АТО, учасники бойових дій Другої світової війни та почесні громадяни селища. Це по суті мій слід на землі. Особливістю альманаху є наявність великої кількості фото, які демонструють багату історію селища.
Окремо хочу подякувати поетесі, члену Спілки письменників України, члену літературно-творчого об’єднання «Парус» міста Кропивницький Антоніні Корінь, яка допомогла видати мою автобіографічну збірку під назвою «З Вірою – надія і любов» (я про людей і люди про мене). В мемуарах, випущених у 2019-му році, подано мій життєвий, професійний та творчий шлях. Книгу складають матеріали з власних спогадів, газетні статті, поезія, особистий фотоархів та нагороди.
По-особливому я сумую за колишньою газетою «Новенський вісник», випуск якої припинився у 2021-му році. Це був часопис, в якому щоквартально фіксувались головні події нашого мікрорайону: висадка дерев та квітів, прибирання навколишніх територій, змагання за краще подвір’я у приватному секторі та в багатоповерхових будинках і святкування пам’ятних дат – День міста, День Перемоги, День Незалежності, День захисту дітей, Новий Рік, Різдво Христове, Великдень. Також у «Новенському віснику» публікувались звіти творчих колективів закладів мистецтва: Дитячої школи мистецтв, Школи естетичного виховання «В гостях у казки», колективи ЦДЮТ «Центр-Юність» та Бібліотеки-філії №17.
Хочеться висловити щиру подяку колишньому редактору видання Леоніду Коцарю – місцевому письменнику та поету, завдяки творчій праці якого протягом 15-ти років випускався новенський літопис. Збірки його поезій увійдуть до культурної спадщини майбутньої історичної кімнати селища Нового. На жаль, хвороба дочасно перервала життя молодого поета, адже Леонід був одним із ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Справу свого попередника продовжив відомий міський журналіст Юрій Лісніченко, який не змінював редакційної політики. Мешканці селища із великим задоволенням купували щоквартальний часопис. Моя подяка Юрію Сергійовичу. Маю сподівання, що з часом випуск «Новенського вісника» відновиться.
Я часто буваю в школах і закликаю юне покоління більше роботи добра, адже це по силам кожній людині. Любов до рідного краю та до землі дає мені наснагу жити і творити.
Ще раз дякую Богові, що давав мені таке натхнення. Моя сім’я мене окрилювала та підтримувала.
Люди, любіть цей світ, поважайте його, робіть добро одне одному!
Хочу також по-особливому згадати знаменну подію, що відбулась майже два роки тому – святкову зустріч громадськості селища з ветеранами у грудні 2023-го року. Захід пройшов під назвою «Як ти живеш, ветеране?» Були запрошені новенчани, представлені такими соціальними групами: учасники бойових дій Другої світової війни, ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, воїни Афганської війни, колишні працівники з Чавуноливарного заводу, діти війни.
З вітальним словом до присутніх звернулася Любов Миколаївна Марченко – староста Новенського старостинського округу м. Кропивницького. У святковому зібранні взяли участь представники шкільних та позашкільних навчальних закладів, які в ході виставки «Селище Нове – колиска твоя і моя» презентували матеріали з історії цих установ: Голяга Світлана Миколаївна – виконувач обов’язків директора Комунального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості «Центр – Юність» Кропивницької міської ради, Царенко Андрій Миколайович – директор Дитячої школи мистецтв міста Кропивницького, сім’я Русулів Микола Іванович та Ірина Василівна – керівники школи естетичного виховання «В гостях у казки», заслужені працівники культури України.
До учасників заходу також звернулися зі словом: Куценко Галина Олександрівна – працівниця чавуноливарного заводу із 40-річним стажем, Саранча Таїсія Степанівна – квартальна мікрорайону станція Лелеківка, Шаров Олександр Сергійович – голова первинної організації спілки чорнобильців. Творчі колективи Дитячої школи мистецтв та ЦДЮТ «Центр-Юність» виступили з вітальною концертною програмою. А місцевий волонтер та керівник протестантської громади Сергій Тесленко вручив ветеранам гуманітарну допомогу.
В Організації учасників бойових дій, інвалідів Другої світової війни селища Нового стало доброю традицією вітати членів із знаменними датами, в тому числі з днями народження. Величезну радість від привітання отримують безпосередні учасники бойових дій у Другій світовій війні. Так, зокрема, наприкінці 2023-го року громадськість селища привітала 98-річного Бодашка Василя Савелійовича – ветерана, інваліда II групи Другої світової війни, який був нагороджений 4-ма державними орденами та більш ніж 20-ма медалями, заступника голови Ради організації учасників бойових дій, інвалідів Другої світової війни селища Нового, почесного громадянина та місцевого поета. У день народження він прочитав гостям власні вірші, серед яких по-особливому запам’ятався «Маки червоні». На жаль, це був останній день народження Василя Савелійовича: через місяць після 98-річчя наш герой відійшов у вічність.
У тому ж 2023-му році ми відзначили день народження Віри Іванівни Нікіфорової – лікаря обласної психіатричної лікарні, лікаря від Бога. Від імені громадськості їй вручили лист-вітання, квіти та сувеніри. А наша активістка жіночого руху та місцева поетеса Валентина Саєнко подарувала іменинниці власну поезію («Селище Нове» та «Біля обеліску») і взяла у неї інтерв’ю під назвою «Історія з перших вуст».
Повертаючись до святкової зустрічі, хочу також відзначити привітання від почесних гостей свята – Перевозника Анатолія Володимировича, голови Кіровоградської обласної організації ветеранів України. На той момент подібна організація була створена в Кропивницькому вперше. Анатолій Володимирович поділився із присутніми державною програмою по роботі з ветеранами. Після урочистостей шанований гість подякував педагогам за проведене свято та привітання для ветеранів, а також вручив квіти учасникам заходу.
Також хочу висловити щиру подяку керівництву Дитячої школи мистецтв міста Кропивницького – Царенку Андрію Миколайовичу та колективу навчального закладу за надання можливості провести святковий захід, організувати художню виставку «Селище Нове – колиска твоя і моя» та за проведення змістовної концертної програми.
Наприкінці зустрічі я звернулась до присутніх з вітальним словом з нагоди Різдва Христового та Нового Року, а також процитувала поезію Івана Франка:
З Новим роком, браття милі,
В новім щастю, в новій силі
Радісно вітаю вас
І бажаю, щоб в здоров’ю,
В мирі, з братньою любов’ю,
Відтепер ішов нам час.
Якщо повернутися до сьогодення, то хотілося б відзначити знакову подію в житті селища Нового. 19 вересня 2025 року з нагоди дня міста Новенський старостинський округ міської ради під головуванням Марченко Любові Миколаївни у співпраці з департаментом соціальної політики міської ради провели урочистий захід «Пам’ять серця» та відкрили інформаційний екран на честь загиблих військовослужбовців російсько-української війни. Пам’ять полеглих захисників присутні вшанували хвилиною мовчання та живими квітами.
P.S. Ніколи б не могла і подумати, що велика війна 80-річної давнини буде в моєму житті не єдиною. Бажаю всім українцям якнайшвидшого завершення війни та Перемоги. І процитую заповітні слова Великого Кобзаря – Тараса Шевченка:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
А тепер хочу звернутися до моїх друзів та колег і висловити їм щиру подяку за підтримку та натхнення. Залишити слід на цій землі мені допомогли:
Колективи
- Кіровоградський академічний обласний театр ляльок. Директор – Наталія Харковенко, головний художник – Оксана Шарій.
- Дитяча школа мистецтв міста Кропивницького. Директор – Царенко Андрій Миколайович, кількість вихованців – 367 дітей.
Заклад представляють колективи:
- Зведений хор «Фантазія», керівник – Євгенія Романченко, концертмейстер – Ліна Тимошевська. Володар Гран-прі в обласному конкурсі «Паросток», 2025 р.;
Ансамбль народних інструментів, керівник – Микола Хорунжий;- Ансамбль віолончелістів «Vivacello», керівник – Лариса Лісниченко;
- Відділ образотворчого мистецтва, викладачі – Юрій Вінтенко, Юлія Тарасова, Анастасія Тернавська;
- Хореографічний колектив «Посмішка», керівник – Аліна Лейко, концертмейстер Володимир Волошенко та Анастасія Воропай. Багаторазовий переможець конкурсів у Львові, Буковелі, Кропивницькому, Умані та інших міст України. Провідний викладач по класу народних інструментів – Русавська Людмила Володимирівна, яка більше 40 років працює у даному закладі, майстерно виконує на баяні твір Франца Шуберта «Аве Марія». Колишній учень Людмили Володимирівни Сергій Скрипка вступив до столичної Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Учні та викладачі школи, виступаючи з концертами та театральними постановками, є частими гостями у школах та дитсадках селища Нового і міста Кропивницького. А відділ образотворчого мистецтва активно співпрацює з місцевою поетесою Валентиною Саєнко, на твори якої колектив відділення малює ілюстрації, присвячені природі рідного краю.
- Центр дитячої та юнацької творчості «Центр-Юність», в.о. директора – Голяга Світлана Миколаївна. На базі позашкільного навчального закладу функціонують 16 гуртків за напрямами: художньо-естетичний, фізкультурно-спортивний, науково-технічний.
З-поміж колективів «Центру-Юності» слід назвати:
- Вокальний гурт «Евріка», керівник – Сидоренко Анна Ігорівна;
- Хореографічний гурток (при гурті «Евріка»), керівник – Лісовська Діана Сергіївна;
- Хореографічний ансамбль «Софіт», керівник – Осадчук Анастасія;
- Ансамбль бального танцю «Дебют», керівники – Лефтор Наталя Валеріївна, Супрягіна Анна Сергіївна.
Удосконалює свою майстерність Естрадний театр «Діалог», керівник – Безлатня Юлія Василівна.
На високому рівні зараз працюють гуртки декоративно-ужиткового мистецтва:
- «Майбутній дизайнер» (м’яка іграшка), керівник – Савицька Олена Миколаївна;
- «Веселкові мрії» (в’язання гачком), керівник – Тесленко Ольга Вікторівна;
- «Умілі рученята» (рукоділля), керівник – Симчина Олена Вікторівна;
- «Скринька фантазій» (бісероплетіння), керівник – Голяга Світлана Миколаївна.
Крім того, Центр дитячої та юнацької творчості та селище пишаються спортивними здобутками місцевих бейсболістів.
Кількість учнів – біля 600. Завдяки плідній праці гуртківців всіх напрямків ЦДЮТ «Центр-Юність» у 2025 році отримав 194 призових місця на конкурсах різних рівнів.
Високу відзнаку навчальний заклад отримав від колишнього директора місцевої школи номер 10 (нині Новенський ліцей) Сергія Наумовича Багрія, який з любов’ю говорив: «Наші учні після уроків стрімголов із задоволенням біжать на заняття в ДЮЦ – летять як бджілки на мед…».
- Комунальний заклад “Школа естетичного виховання «В гостях у казки» Кропивницької міської ради”.
Директор школи – Русул Микола Іванович – Заслужений працівник культури України, член Національної спілки хореографів України, кавалер відзнаки «За заслуги» II ступеня Кіровоградської міської ради та її виконавчого комітету. 
Заступник директора з навчально-виховної роботи – Русул Ірина Василівна – Заслужений працівник культури України, член Національної спілки хореографів України, кавалер відзнаки «За заслуги» II ступеня Кіровоградської міської ради та її виконавчого комітету, почесна громадянка селища Нового. Художній керівник та балетмейстер Народного художнього колективу України театру танцю «В гостях у казки» – Русул Аліна Миколаївна – Заслужений працівник культури України, рекордсмен Книги Рекордів України.
Колектив є багатократним володарем Гран-Прі престижних міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів України та Європи. У 2025-му році на конкурсі в Італії «В гостях у казки» отримав 30-й Грані-Прі – найвищу нагороду, яку вручають на конкурсах, фестивалях і змаганнях, що в перекладі з французької означає “великий приз”. Аліна Миколаївна отримала дві вищі освіти: магістр хореографії в Київському національному університеті культури та мистецтв (2008 р.) та педагогічна освіта у Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (2020 р.).
Протягом останніх 43-х років танцювальний колектив «В гостях у казки» є окрасою не лише Кіровоградської області, а й України та Європи.
Особистості
- Антоніна Корінь – поетеса, член Спілки письменників України, член літературно-творчого об’єднання «Парус» міста Кропивницького, громадська діячка, Член Національної спілки письменників України, автор-упорядник моєї автобіографічної збірки «З Вірою – надія і любов».
- Тамара Мішина – член Кіровоградської обласної організації ветеранів України, моя приятелька.
- Зоя Татарова – у 1980-ті роки працювала в Управлінні культури Кіровоградського облвиконкому під моїм керівництвом. Згодом перейшла на роботу організатора концертної програми Обласної філармонії.
- Алла Авраменко, Алла Бендіченко, Алла Бажан – організатори громадського дозвілля в м. Кіровограді та в с. Новому.
- Саранча Таїсія Степанівна – квартальна мікрорайону станції Лелеківка, депутат Новенської селищної ради, озеленювач, квіткар, садовод.
- Русавська Людмила Володимирівна – викладач Дитячої школи мистецтв м. Кропивницького. Має 42 роки педагогічного стажу. Є улюбленицею учнів школи. За період роботи Людмили Володимирівни музичну освіту отримало біля 400 дітей; окремі з них закінчили столичні вузи. Оркестр народних інструментів під началом Русавської протягом 20-ти років брав участь у всеукраїнських фестивалях та конкурсах. За весь період роботи педагог не отримала жодного почесного звання. На мою думку, це упущення місцевої влади.
- Саєнко Валентина Лазарівна – місцева поетеса, член літературно-творчого об’єднання «Парус», авторка дитячих книжок.
- Савицький Віктор Андрійович – колишній директор ЦДЮТ «Центр-Юність», багаторічний незмінний керівник вокально-хореографічного гуртка «Евріка».
- Куценко Галина Олександрівна – колишня працівниця Чугуноливарного заводу, займалась організацією дозвілля робітників підприємства.
- Єфімова Ірина Василівна – колишня завідувачка аптеки в с. Новому, була моєю подругою протягом багатьох років.
- Заблоцький Микола Вікторович – колишній інженер ЧЛЗ, друг мого покійного чоловіка та нашої сім’ї.
- Ганна Копійковська – колишня педагог, вчителька, моя вірна подруга.
- Віра Ваісова, Раїса Бондаренко, Тетяна Бондаренко – мої хороші приятельки, які підтримують мене і морально, і фізично.
- Тетяна Дубіна – колишній керівник хору школи №17, моя кума з радянських часів.
- Валентина Ігітян – в минулому головний бухгалтер Театру ляльок, моя приятелька.
- Валентина Левочко – колишня журналістка, автор інтерв’ю 2011-го року, на основі якого написано даний матеріал.
- Олена Шаповал – головний спеціаліст відділу з питань інфраструктури Новенського старостинського округу.
- Яценко Микола Васильович – колишній голова Ради ветеранів, учасників бойових дій Другої світової війни, вчитель з багаторічним стажем, відмінник освіти, почесний громадянин селища Нового.
- Синявська Фаїна Миколаївна – ветеран медичної роботи, трудоголік, моя приятелька.
Мій щирий уклін вам!
Ветеран культосвітньої роботи,
Секретар Ради організації
ветеранів, учасників бойових дій,
інвалідів Другої світової війни
селища Нового,
Почесна громадянка селища Нового
МАХОРІНА Віра Іванівна
