ЯК ПОВЕРНУТИ БІЙЦЯ ДО ЦИВІЛЬНОГО ЖИТТЯ: ГОВОРИТЬ ПСИХОЛОГ

0
2478
views

У вересні соціальні мережі і стрічки новин вибухнули заявою начальника клініки психіатрії НВМКЦ “Головний військовий клінічний госпіталь” полковника Олега Друзя, який під час круглого столу заявив, що, відповідно до міжнародного досвіду, “учасники бойових дій по поверненні до мирного життя можуть стати загрозою.

Загрозою, як для власних сімей, так і для всього суспільства”.

«За статистикою, 98% з них потребують кваліфікованої підтримки і допомоги в результаті дії бойових стрес-факторів. Розлади бійців характеризуються високим рівнем конфліктності, підвищеною агресією, низькою працездатністю, загостренням і розвитком хронічних захворювань, алкоголізмом, наркоманією, асоціальною поведінкою, підвищенням рівня суїцидів, скороченням тривалості життя», – сказав тоді головний військовий психіатр.

Відкинемо різке засудження, яке прозвучало навколо цих даних в соцмережах, і зупинимося на тому, з чим погодиться будь-який психолог, який працює з ветеранами: проблема психологічного неповернення є і стоїть вона дуже гостро.

Про це ж писала голова комітету ВР з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець у Facebook, яка відзначила, що за три роки війни на Донбасі понад 500 українських військових вкоротили собі віку через посттравматичний синдром. Згідно з підсумками аналітичної роботи фахівців Національного інституту соціальної і судової психіатрії МОЗ України, майже 85% суїцидів здійснюють учасники АТО у віці до 40 років. Причому гостріше відчувають ПТСР чоловіки до 30 років, що становить 45,5% від усіх випадків самогубства.

З цим згодні воєнні психологи, який з грудня минулого року працює в Кропивницькому. Як зазначив його координатор Андрій Фоменко, зараз в складній ситуації знаходиться багато військовослужбовців, учасників бойових дій та демобілізованих. У них спостерігаються певні соціально-психологічні ознаки депресивного стану. Тому дуже важливо підтримати хлопців у справах, які вони сьогодні роблять. Проте, на жаль, активісти і волонтери спостерігають у суспільстві небажання помічати ознак того, що відбувається як з тими, хто повернувся з війни, так і з тими, хто залишається на ній.

У «Коловороті» діють навпаки. Там намагаються допомогти звільнитися від того, чим в  психологічному, емоційному плані людину «нагородила» війна, знайти себе у мирному житті, згадати, що світ не чорно-білий, стримано сприймати той факт, що відносини між людьми у суспільстві далекі від справедливості.

Тривогу у психологів викликає те, що з 255 осіб, які звернулися до центру за три останні місяці, 234 –  люди від 20 до 40 років. Тобто люди продуктивного віку, які можуть бути максимально корисні суспільству; які звикли до рішучих дій, критично ставляться до неприйняття суспільством своєї позиції, набутої від час участі в АТО. Люди, які бажають бути почутими і довіру яких суспільство ще має заслужити.

Турбує фахівців і той факт, що 97 відсотків користувачів послуг центру – це чоловіки. Жінки не приділяють належної уваги тим проблемам, які виникають в сім’ях, точніше не усвідомлюють їх серйозність. Певні обставини, через які чоловікам довелося пройти, змушують їх змінювати свою поведінку, в тому числі і в побуті. В результаті – зростання шлюборозлучних процесів, хоча усім зрозуміло, що подружжя повинно домовлятися між собою при виникненні тих чи інших конфліктних ситуацій і бороти їх.

Жінкам не варто, помітивши у поведінці чоловіка зміни, робити якісь висновки. Треба спробувати зрозуміти, з чим вони пов’язані, що цими не завжди приємними формами поведінки демонструє чоловік. Адже агресія – це захисний механізм. Вона не причина вішати на людину ярлик, а сигнал для родини, жінки не зачіпати ті болючі точки, які викликають прояви агресії, і замислитися над тим, чому так відбувається, щоб  одного разу не зрозуміти, що сім’ї вже немає.

Щодо алкоголю чи наркотиків, вони теж стають для когось аварійним виходом з тієї ситуації, коли людина не відчуває себе захищеною або наповненою, коли є емоційна порожнеча чи навіть страх. Така собі анестезія від негативних вражень, котрі можна і потрібно замінити позитивними. Проте варто пропонувати їх ненав’язливо. При цьому треба перестати «рятувати» чоловіка від алкоголю. Він може до цього «порятунку» звикнути і сам вже нічого не робитиме. Він повинен отримати негативний досвід від вживання алкоголю, щоб усвідомити, що відповідальність лежить на ньому самому.

Добре, якщо подружжя звернеться до фахівця, але тут важливо зрозуміти, що психолог самостійно не може впоратися з проблемою залежних форм поведінки.  У «Коловорота» є взаємодія з лікувальним закладом, де можна буде анонімно пройти реабілітацію.

Дуже важливо, щоб і чоловіки, і жінки чітко зрозуміли: основна проблема – це різниця в досвіді. Він отримав досвід бойових дій, переосмислив своє життя під впливом чинників, які загрожували життю, а вона ні. Але чоловік має зрозуміти, що жінка за той час, поки він був на війні, також отримала досвід, якого раніше не мала, – чекати та підтримувати. Оці досвіди чоловік і дружина повинні корелювати і знаходити спільне. До 80 відсотків проблем сімейних пар комунікаційні. Як саме розмовляти, теж може підказати психолог.

Ще однією проблемою стає зміна гендерних функцій. Адже поки чоловік був у зоні збройного конфлікту, дружині довелося частину чоловічих функцій перебрати на себе. З часом жінка настільки асимілюється в цьому пласті проблем,  що коли чоловік з’являється на порозі, обидва не знають, що тепер входитиме в зону відповідальності кожного з них…

На війні у кожної людини вмикаються захисні механізми, чутливість до зовнішніх подразників, здатність протистояти загрозі своєму життю та життю товариша. Протягом півроку – восьми місяців вони повинні вимкнутися. Але у приблизно 30-35 відсотків цього, на жаль, не відбувається. І в цьому плані наші хлопці нічим не відрізняються від інших військових, які беруть участь у збройних конфліктах по всьому світу.

Лариса ГУРІНА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here