ДЕЖАВЮ? ЧИ ІСТОРИЧНА БЕЗПАМ’ЯТНІСТЬ?

0
2192
views

Минулого тижня в обласній бібліотеці для юнацтва відбулася перша публічна лекція Володимира Панченка «Історія, яка повторюється». Гонорар за лекцію автор не отримав, проте запропонував зібрані добровільні пожертви направити на спорудження в обласному центрі пам’ятника Юрію Яновському.

Нагадуємо, Володимир Панченко – український літературний критик, літературознавець, член НСПУ, доктор філологічних наук, народний депутат ВРУ першого скликання, член ініціативної групи «Перше грудня».

Перш, ніж вийти на головну тему, Володимир Євгенович почав з преамбули, де зазначив, що принаймні вже два покоління українців живуть під час перемін, і у час двох історичних епох. «Якщо казати трохи жартома, то при соціалізмі задовбує ідеологія, а при капіталізмі задовбують гроші», – так він визначив головні вади цих систем.

«Думаю, багатьох із нас, а мене багато років поспіль, переслідує дежавю, тобто повторення того, що у нас уже було. Сьогодні перше грудня… Це історична дата. А перше грудня, тобто референдум, який відбувся, стало можливим, тому що перед тим було 24 серпня – проголошення парламентом країни акту про незалежність. То був фантастичний момент. День першого грудня відіграв свою величезну роль, і нам це належить пам’ятати».

Далі письменник і громадський діяч провів паралель між подіями листопада-грудня 1917 року, коли розпадалася Російська імперія, проголосили Третій Універсал, радянська Росія оголосила війну УНР та подіями напередодні першого українського референдуму. Тоді у Верховній Раді побував Джордж Буш-старший, який агітував парламентарів не виходити з СРСР, бо США, насправді, боялася хаосу після розпаду тієї держави і хотіли мати справу з одним суб’єктом, а не багатьма.

У наступній частині лекції Володимир Панченко приділив значну увагу постаті Євгена Чикаленка – «блискучого менеджера українського руху», за словами лектора. Він, зокрема, сказав: «Чому я про нього зараз згадую? Тому що він був літописцем, самовидцем тих історичних подій, про які ми сьогодні згадуємо. На щастя, він у тому часі жив, він ще цей час фіксував і осмислював. Щоденник 1919-1920 років показує Євгена Чикаленка ще й як політолога». В.Панченко зупинився на його висновках, щоб показати, як і через що поєднуються «далекі часи і часи теперішні».

Перший – про історичну незрілість нації – базується на стихійному селянському соціалізмі, який полягає у бажанні відібрати і поділити. Звідси – легковажність, легковірність селянського люду, його готовність піддатися соціальній демагогії. Отже, не було належного рівня національної самосвідомості. І це – найсерйозніша проблема української революції, яку сформулював Євген Чикаленко. Другий висновок: Україні катастрофічно не вистачає еліти. «Це проблема давня і надовго. І тепер, в тім числі», –
зазначив В.Панченко. Далі йшлося про таку «серйозну національну болячку», як неймовірна амбіційність наших політиків.

У той же час (1919-1920 роки) Антанта підтримала монархічну Росію. «Тобто тоді Захід хотів мати справу з однією державою, бо боявся розпаду Російської імперії, того самого боявся Буш у 1991-му. А що відбувається тепер? А те ж саме. І мотивація та ж сама: ядерна держава, хаос, некерованість, мільйони переселенців. Хоча в історичному сенсі Росія приречена як держава», – зазначив наш шановний лектор.

Далі він пригадав, як наприкінці 2016 року міністр оборони Степан Полторак вимовив легендарну фразу «І хто б міг подумати, що Росія на нас нападе!». «Якби міністр знав хоч щось про 1917-1921 роки в Україні, він би такого не сказав. Бо ми ще в той час звідали, що таке російська гібридна війна. Більшовики також казали: «Наших там нет. Это они между собой воюют».
Військовій людині взагалі так не можна казати. Адже в армії є служби, які мали б займатися розвідкою і знати, звідки чекати потенційної загрози. А про те, що Росія є небезпекою для України, багато писалося задовго до 2013 року. Юрій Щербак ще у 2010 році передбачав, що за Януковичем прийде небезпека з Росії», – наголосив В. Панченко.

На прикладах історичних аналогій (від часів Андрія Боголюбського до часів УНР) він показав, як повторюються сценарії, нав’язані Росією. «Вони дуже прості, зрештою, може, навіть і вічні. Сценарій складається з трьох елементів. Перший: розхитування ситуації в країні, яку ти хочеш підкорити. Другий – створення маріонеткового уряду й визнання його. І третій – надання військової допомоги тому маріонетковому урядові, що його ти сам же й створив. Саме так у грудні 1917 року Росія створювала радянський уряд у Харкові», – сказав науковець.

Чому ж ми не робимо висновків і повсякчас наступаємо на ті самі граблі? А причини, певно, у тому, що Юрій Шевельов ще 1954 року визначив трьох головних ворогів України. Одного зовнішнього і двох внутрішніх. Перший – Москва, другий – «кочубеївщина» (п’ята колона), третій – провінціалізм, який, на думку В.Панченка, є не географічним, а психологічним поняттям. «Шевельов, очевидно, мав на увазі замкненість, самовдоволене хуторянство. Але я думаю, що Шевельова можна продовжувати. Тому що на арену провінціалізму, на моє глибоке переконання, нині виходить намагання втекти подалі від свого. Мораль тут така: історія – це вчителька життя. Але вона тільки тоді вчителька життя, коли ти в неї добрий учень», – цими словами закінчив свій виступ В. Панченко.

Руслан ТРИПІЛЬСЬКИЙ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here