Минулого тижня відбулось перше засідання оргкомітету з підготовки та проведення в області заходів з відзначення 100-річчя від дня народження Василя Сухомлинського.
У засіданні також взяла участь український педагог, академік Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, донька видатного педагога Ольга Сухомлинська.
В ході обговорення плану дій було визначено головні питання, що потребують нагального вирішення. Це реконструкція приміщення Павлиської школи та оновлення експозицій музею Василя Сухомлинського. Майбутній інтер’єр музею був презентований учасникам оргкомітету директором департаменту культури, туризму та культурної спадщини ОДА Валентиною Животовською разом із розробником проекту Олександром Кривком, який назвав життя і творче надбання великого педагога «духовною валютою», а в основу концепції оновленого музею поклав ідею єднання і гармонійного розвитку.
Також протягом року будуть проведені 47-й зліт молодих вчителів, міжнародна наукова конференція, творчі лабораторії, семінари, презентації книг, видання збірників статей, атласу, навчально-методичних посібників тощо. Нині на Кіровоградщині триває обласний педагогічний марафон «Штрихи до портрета Василя Сухомлинського», організатором якого є інститут післядипломної педагогічної освіти. Він вже пройшов через західну і центральну частину області, а у вересні завершується у Павлиші Онуфріївського району.
Начальник управління капітального будівництва облдержадміністрації Сергій Проненко доповів про роботу над проектно-кошторисною документацією для оновлення музею Сухомлинського та ремонту старих і будівництва нових приміщень Павлиської школи. Окрім цього є наміри облаштувати прилеглу до школи територію та стоянку для автотранспорту.
Щодо цього Ольга Сухомлинська висловила такі побажання: «Прошу не чіпати оті маленькі приміщення, які розкидані по всій території Павлиської школи, що будував Сухомлинський і всі жителі Павлиша методом народного будівництва, а також приміщення колишньої церковно-парафіяльної школи».
Після засідання оргкомітету Ольга Василівна люб’язно погодилася дати коротке інтерв’ю.
– Ольго Василівно, з якого віку ви пам’ятаєте свого батька?
– З самого ніжного віку, скільки себе пам’ятаю. Приблизно з двох-трьох років.
– Яким запам’ятався на той час у вашій пам’яті його образ?
– Спокійний, тихий голос, розважлива мова. Лагідно і уважно дивився в очі.
– І стосунки з Анною Іванівною, вашою мамою, теж були лагідні?
– Знаєте… Вони настільки були заглиблені в роботі. Наскільки я пам’ятаю, школа працювала у три зміни. Тому вони працювали з раннього ранку до пізнього вечора. І між ними повсякчас виникали педагогічні дискусії. Або ж обговорювали якісь нагальні шкільні проблеми.
– Тобто побуту як такого у них не було?
– Ні. То була абсолютна його відсутність. Пригадую, що коли батько вже став Героєм Соціалістичної Праці і до нього почали приїздити з-за кордону, мама говорила: «Стидно людей привести у дім», тому що у нас стояли шкільні меблі з інвентарними номерами.
– Ваші особисті стосунки з Василем Олександровичем як складалися?
– Ніякого конфлікту поколінь між нами не було. У мене ніколи – навіть у підлітковому віці – не виникало бажання йому суперечити, щось заперечувати чи відкидати якісь думки чи поради. Може, я так дитиною і залишилася… А може, у наш час взагалі не було таких протиріч, що є типовими для проблеми «батьки і діти», тобто гіпертрофованого максималізму та зосередження на собі. Взагалі, мені здається, я була хорошою, покірливою дитиною.
– Тож на вибір вашої професії вплинув саме батько чи хтось інший?
– Так, великою мірою так воно і склалося. Коли він ще був живий, я сказала, що хочу вивчати іноземну мову. І батьки мене підтримали. Не наполягали, але підтримали. Буваючи на конференціях у Києві, Василь Олександрович домовлявся з репетитором, і я приїжджала до Києва, жила в інституті педагогіки, а до мене ходила викладач французької мови. Батько боявся, що знань, які дає сільська школа щодо іноземної мови, недостатньо. (1969 року Ольга Сухомлинська закінчила Київський педагогічний інститут іноземних мов, факультет французької мови. – Авт.)
– Якщо можна, пригадайте, будь ласка, якийсь незвичайний випадок з вашого дитинства, пов’язаний з батьком.
– Це мені мама розповідала. Якось Василь Олександрович обходив усі шкільні приміщення, (за збереження яких я зараз борюся), а він до занять, особливо взимку, обходив їх, аби перевірити температуру у класах. І от він приносить в учительську зимову шапку і каже: «Я от ходжу, ходжу, а шапка висить у класі і ніхто її не бере». А йому відповідають: «Василю Олександровичу, то ваша шапка».
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
Фото Ігоря Демчука
