ВОЛОДИМИР ЧУБАРЬ: «ЗВОРОТНИЙ ШЛЯХ НАБАГАТО СКЛАДНІШИЙ»

0
840
views

Про таку, здається, вічну проблему, як алкоголізм (аналогічно наркоманія), вголос майже не говорять. Її обговорюють кулуарно ті родини, яких вона торкнулася, а також наркологи. Алкоголіки викликають обурення і несприйняття, хоча осудом і відмежуванням проблему не вирішити.

Медики радять не ховати голову в пісок, а лікувати залежну людину, і чим раніше, тим краще. Заввідділенням обласного наркологічного диспансеру Володимир Чубарь усе життя присвятив боротьбі із алкоголізмом та наркоманією. Його називають своїм лікарем, довіряють долю рідних. Деякі «герої» визрівають самі і «здаються» у надійні руки нарколога. Він – їхня рятівна соломинка. Наша розмова з Володимиром Павловичем – про особливості лікування алко– та наркозалежних.

– Володимире Павловичу, який у вас лікується контингент, якого віку? Чи зупиняє залежну людину вік?

– У нас лікуються жінки з алкогольними проблемами з усієї області та наркозалежні. Вік – різний. Якщо наркомани, то від 39 до 54 років. Тобто залежність на вік не впливає: зловживають і молоді, і літні. Поки не притиснуть якісь обставини. У мене лікувалися чоловіки, яким під 70 років, а жінки, яким за 70.

– Які особливості жіночого алкоголізму?

– Жіночий алкоголізм тривалий час прихований. Статус у суспільстві (вона – дружина, мати, посадовець) підштовхує маскуватися. А потім в один момент – вся хвороба на виду. І вона може все втратити одночасно. Одні жінки, пролікувавшись, повертаються до нормального життя, інші скочуються далі. Дорога «туди» легка: присів на голку або чарку і покотився вниз, а зворотний шлях набагато складніший. Багато залежить від взаєморозуміння в родині. Ось лікувалася у мене жінка, на яку всі махнули рукою. Мені вдалося натиснути на потрібні струни, і вона позбулася алкозалежності. Якось завітала з букетом квітів, ледь упізнав її. Похвалилася: у неї все добре, познайомилася із румуном, вийшла заміж, щаслива. Колеги, коли побачили її, дивувалися: яка була і яка стала. На гачок алко-, наркозалежності потрапляють не тільки пересічні жінки, а й з вищою освітою: вчителі, бухгалтери, актори… Є такі пацієнти, які можуть контролювати ситуацію, відчувають, що зірвуться, самі звертаються по допомогу. А зазвичай звертаються родичі, батьки, навіть діти. Я нікому не відмовляю, навіть у тих випадках, коли людина, здається, пропаща і від неї усі відхрестилися. Врятувати людину, продовжити їй життя – це не просто обов’язок, а моє особисте кредо. Може, десь «там» мені зарахується.

– Відчувається ваша прихильність до хворих із непростою долею. Ви навіть стежите за подальшим життям після лікування. Думаю, як вийдете на заслужений відпочинок, зможете писати житейські історії.

– Я працюю на результат, тому вболіваю, як складеться доля пацієнтів. Серед них зустрічаються дуже цікаві люди. Один кадр, можна сказати, кілька років мешкав у відділенні. Йому було уже за 60 років, а пенсію не заробив. Як так вийшло, пояснити не хотів. Грамотний, тямущий, добре володів комп’ютером – цим і заробляв. Після лікування зумів зібрати документи, і оформили йому мінімальну пенсію. Коли прощався зі мною, сказав, що йому потрібні більші масштаби, і поїхав у столицю. Сподіваюсь, що більше не буде моїм пацієнтом.

 – Здавалося б, життя важке, мало не щодня шокують тарифи і ціни. Щоб вижити, потрібно економити кожну копійку, а пияцтво заганяє у тісний кут. Чому люди пиячать, навіть у кризовий період?

– Так вони ховаються від дійсності. Хоч це міф, насправді вони ще більше поглиблюють проблему. Хочеться випити, а грошей немає, де брати? Треба щось украсти або позичити – залежність спонукає. У чому вони зізнаються? Кажуть: молоді були, дурні, безконтрольні. У жінок – криза середнього віку, нерозділене кохання… Лікувався у мене колишній виконроб, який півміста збудував, була квартира, сім’я, зараз – нічого. Мешкає у матері й час від часу приїздить на лікування. Професійно займався спортом, а тепер у 50 років ходити не може. Виписуються усі в гарному настрої, будують ілюзії, але не всім удається побороти спокусу. Це проблема соціальна і самотужки її не здолати.

– Чи можна вилікувати людину силоміць?

– Ні. Потрібні воля і бажання пацієнта. Те, що рекламують лікування по фото, – це міф, заробляння на чиємусь горі грошей. Щоб лікувати людину, треба знати її стан, фізичний і психологічний. І на це потрібен час. Особливо тривалого лікування вимагає наркоманія. І після нього ми говоримо тільки про ремісію, а не про повне видужання. Ми знімаємо фізичну залежність, а найголовніша – психічна, якої можна позбутися тільки після тривалого курсу реабілітації.

– А взагалі, є якесь світло в кінці тунелю у цій проблемі?

– Я працюю давно, ще з радянських часів, і вважаю, що тоді був правильний підхід до цієї проблеми. Хворим цікавилися всі: і дільничний, і трудовий колектив, контролювали рідні. У нас була ціла мережа диспансерної служби, сформована система лікування. Перший раз потрапив – місяць лікувався, другий – два… Не покаявся – на примусове лікування. З одного боку, така опіка нібито асоціюється з порушенням прав людини, але для пацієнта і для родини це був вихід. Сьогодні це право людини: лікується за бажанням, може два дні полежати й піти. Фізично йому стало легше, а залежність залишилася. Тоді людину із залежністю не викидали за ворота, у колективах виховну роботу проводили. Боролися за неї гуртом. У лікаря була велика підтримка, а сьогодні він наодинці із хворим. Наркоманами теж ніхто не займається. Є громадські організації, але це – крапля в морі, і тим ставлять палиці в колеса, мовляв, незаконно працюєте. Узаконьте! А проблема не те що не вирішується, а поглиблюється. Зараз поширюються дуже сильні синтетичні наркотики, які доводять людину до божевілля. І скільки б проблему не заганяли всередину суспільства, колись вона вибухне. Коли починав працювати, наркоманів було чоловік 50, зараз – страшно називати цифри. Коли почалася демократизація, спиртне і дози пішли неконтрольовано. Крім того, зараз йде багато фальсифікату. Найстрашніше – немає ніякої моралі.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here