ПІД ПРОМЕНЯМИ ЗОРІ СУХОМЛИНСЬКОГО

0
1514
views

Нещодавно, у вересневі дні, педагогічна спільнота відзначила 100-річчя від дня народження видатного педагога сучасності В.О.Сухомлинського. Мені судилося бути першим директором меморіально-педагогічного музею В.О.Сухомлинського в Павлиші (1972-1978 рр.).

Звичайно, що я стежу, вивчаю публікації, праці нашого відомого земляка, що з’являються в пресі та окремих видавництвах. Радію, коли відкриваю нові сторінки величі педагога-добротворця. Але бентежать мене часом поверхові, нашвидкуруч підготовлені матеріали з історії створення музейної святині. Взяти хоча б «Путівник по державному педагогічно-меморіальному музею В.О.Сухомлинського» 1998 р. видання (автор О.В.Пеннер). Читаємо: «У середині 1973 р. музей, згідно з постановою Ради міністрів УРСР, набув статусу державного педагогічно-меморіального музею». Це недопустима помилка у путівнику. У листі від 21 серпня 1973 р. дружина В.О.Сухомлинського Ганна Іванівна писала мені: «Удивительно и тревожно, что с оформлением музея дело стоит на месте. Как видно, открытие музея затянется. И будет ли он открыт к 55-летию Василия Александровича? Почему облоно и обком партии не помогают конкретными делами? Неужели трудно найти художников? Прошло более двух лет, как ведется разговор о музее. Были сообщения и в печати. И вдруг его не откроют вообще. Как думаете, не изменилось ли мнение по этому вопросу в области? Ведь это на их инициативе открывается музей?»

Отже, у 1973 р. музей «чекав художників». У цей час лише завершувалася реконструкція класних кімнат і мені, як директору музею, доводилося «гасати» у Кіровоград, Київ за будівельними матеріалами, звозити експонати. З Києва, зокрема, було привезено гіпсове погруддя В.О.Сухомлинського та експонати з сімейного архіву сім’ї Сухомлинських. Вчителі з Росії (м. Липецьк)  надіслали оргскло. Голова місцевого господарства ім. Комінтерну А.О.Різник часто допомагав будівельними матеріалами. Ремонт, опоряджувальні роботи проводили місцеві та майстри з Черкас, Кременчука.

Екскурсії доводилося проводити просто неба, в класах, біля тимчасово обладнаної експозиції. За моєї відсутності (коли був у поїздках) екскурсії проводили вчителі, завуч школи Галина Григорівна Шевченко (Арищенко).

Публікація в районній газеті «Придніпров’я» від 22 травня 2010 року «Педагогічний меморіальний музей В.О.Сухомлинського – візитна картка Павлиша» (автор – колишній науковий працівник В.Рожепа) у мене взагалі викликала подив одностороннім підходом до історії створення музею. Названо імена поважних людей, і це добре. А хто ж виконував щоденну «чорнову» роботу? Стверджується, що музей працював на громадських засадах. Це помилково. 1972 року мене зарахували методистом обласного інституту удосконалення вчителів з виконанням функцій директора музею. До перерізання «червоної стрічки» було ще далеко. Я відчував підтримку  в організації музею Л.Ф.Одорожі, Є.М.Чабаненко, Д.Ю.Стельмухова, Б.П.Хижняка, М.А.Ярового (чомусь його названо методистом обласного інституту удосконалення вчителів). Але він був директором інституту. Чомусь не згадують колишнього завідуючого районним відділом освіти Володимира Олексійовича Пасічника. Він переймався клопотами музею, підтримував мене, застерігав від помилок.

Чорновий варіант проекту тематико-експозиційного плану музею було складено членами ради музею, погоджено з Галиною Іванівною Сухомлинською і потім передано для аналізу, поправок до обласного краєзнавчого музею.

Оформлення музею здійснив художник Володимир Андрійович Гришин – людина талановита  і обдарована. Згодом він оформив музей історії Павлиша.

Набуття у 1975 році статусу державного меморіально-педагогічного музею значно прискорив Іван Гурович Ткаченко – директор Богданівської десятирічки (Знам’янський р-н), Герой Соціалістичної Праці, однодумець В.О.Сухомлинського, депутат Верховної Ради УРСР на той час. Йому потрібно віддати належне за подолання бюрократичних та інших перепон у цій справі…

У музеї стало значно легше працювати, бо в штатному розписі з’явилися директор, науковий працівник, екскурсовод, технічний персонал.

ПЕРШІ ЕКСКУРСІЇ МИКОЛИ ЛИТВИНЕНКА

Нещодавно переглянув книгу випускника Павлиської школи з Санкт-Петербурга Віктора Борисенка «Судьбе навстречу». Чимало сторінок в книзі присвячено історії педагогічного музею в Павлиші (очевидно, матеріал було підготовлено для публікації працівниками музею). Автор повідомив, що в 1975 р. музей став державним і директором  була призначена З.Ю.Ткаченко. А де ж попередня історія? Адже в музеї у різні роки працювали директорами П.Д.Зеленгур, І.К.Охріменко, О.В.Пеннер… Вони теж проводили екскурсії, науково-пошукову роботу.

Мої роздуми про окремі сторінки створення музею В.О.Сухомлинського викликані тим, що до 100-річчя вченого і педагога з Павлиша в музеї проведено значне його осучаснення. І це радує. Пройшли роки, з’явилися нові будівельні матеріали і технології. Нині музей має справжній європейський вигляд. Але хотілося б, щоб сьогоднішня досить цікава сторінка в історії музею не переінакшувалася через роки.

І наостанок: у далекому 1969 році я мав зустріч з відомим Вольфом Мессінгом у Кіровоградській філармонії, готуючи матеріал для молодіжної газети «Молодий комунар», він запросив мене на бесіду в готель «Україна». Коли розмова закінчилася, подякувавши, я попрямував до дверей. І тут В.Мессінг зупинив мене і сказав: «Молодий чоловіче, наступного року у вас буде зустріч з великою людиною». І потім з сумом додав: ´Готуйтесь до випробовувань долею. Вам доведеться бути певні роки під променями його зорі».

Передбачення В.Мессінга збулися.

Микола ЛИТВИНЕНКО, директор народного музею історії Павлиша, голова первинної ветеранської організації селища.

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here