«BELLA VOCE». СЕКРЕТ ОДНОГО КОНЦЕРТУ

0
255
views

Оперна музика дедалі впевненіше входить в життя кропивничан. І це добрий знак, бо вказує на рівень нашої музичної культури. І як приклад – недавній концерт італійської оперної музики «Bella Voce», що відбувся 20 травня в залі Кіровоградської обласної філармонії в рамках фестивалю «Травневі музичні зустрічі».

У той вечір на сцені царювала лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів, викладач Кіровоградського музичного коледжу, солістка професійного муніципального духового оркестру  Анастасія Безай (Потоцька). Із перших нот співачка заволоділа увагою і, без перебільшення, серцями тих, хто знаходився у глядацькому залі.

Зі сцени лунали всесвітньо відомі мелодії італійських композиторів Верді, Пуччіні, Понк’єллі, Масканьї, Фальво. У виконанні співачки звучали арії з опер «Сила долі», «Джоконда», «Манон Леско», «Тоска», «Чіо-Чіо-Сан», «Аїда», «Травіата». Це було справжнє свято класичного мистецтва. Глядачі не тільки насолоджувалися голосом, а й  милувалися величною красою артистки, її витонченими манерами, вбранням, зачіскою, прикрасами.  Концерт проходив під супровід симфонічного оркестру музичного коледжу під керуванням заслуженого діяча мистецтв України Лариси Голіусової. На сцені також виступали соліст камерного оркестру «Концертіно» Олександр Безай, молодий талант Анрі Болквадзе, а також мішаний хор Кіровоградського музичного коледжу. Шанувальники співачки шикувалися у чергу, щоб вручити їй квіти. Концерт пройшов, як кажуть, на одному диханні. 

Та, напевно, захопленим поціновувачам таланту Анастасії Безай і на думку не спало, скільки сил, енергії, бажання і хвилювання вкладено організаторами в те, аби цей концерт відбувся, скільки секретів приховує один такий вечір. А почалося все задовго до згаданого концерту, коли талановита дівчинка з музикальної родини Настя Потоцька вступила до музичної школи, щоб навчитися… грі на скрипці (клас викладача С.Затинацької). Так, шість років вона опановувала цю складну науку. Талант передався Насті від батьків. Мама співачка, а батько за фахом історик-географ, але має абсолютний слух і може грати на будь-якому інструменті. На даний момент мама – завідувач відділу «Спів», а тато заступник директора з учбової частини музичної школи.

У 12 років у Насті виявився ще один талант – вокальний, який, власне, і визначив її подальшу долю, вчителем з вокалу була В.Біла. У 2008 році Анастасія вступила до Дніпродзержинського музичного коледжу на відділ хорового диригування (клас викладача Є.Дерев’ягіної). На першому своєму конкурсі імені Гмирі вона посіла друге місце, після чого потрапила на гала-концерт у Дніпропетровському оперному театрі, де співала романс Платона Майбороди «Запливай же, роженько весела». Це був перший дебют на великій оперній сцені! На третьому курсі коледжу дівчина вирішила перевестися з хорового відділу на вокальний та потрапила до викладача  Л.Градосельської, яка ще маму її навчала.  

Дівчина спочатку не хотіла вступати до Київської консерваторії, де не буде поряд нікого з близьких. Її цілком влаштовувало навчання у Дніпропетровську. Але батько наполіг: тільки в Київ! Він так вірив в успіх доньки, що не мав сумніву в тому, що вона навчатиметься в столиці.

– Мені було тільки 17 з половиною років, а в консерваторію переважно беруть тих, кому вже за 20, в кого сформований  голос, – розповідає Анастасія. –  Я виконала сцену та арію Єлизавети з опери «Дон Карлос» і таким чином пройшла до Національної музичної академії імені Петра Чайковського.  Моїм наставником був народний артист України, соліст Національної опери України професор Олександр Андрійович Востряков. Він дуже гарна людина, ми завжди ним пишалися, завжди поважали і це робимо й досі.  До речі, у нього тоді ж навчався і Саша. Але ми ніколи не зустрічалися, бо ходили на уроки у різний час і до різних концертмейстерів, доки нас обох не направили на конкурс «Алчевський дебют» у Харкові  у 2013 році. Познайомилися у потязі. На тому конкурсі Саша зайняв перше місце, а я – третє.

Та зустріч, як вже знаємо, виявилася доленосною. Напевно, сам Бог спочатку привів дівчину до столиці, потім посадив у той потяг, де їхав її суджений. Так чи не так, а відтоді вони йдуть по житті разом. Впродовж навчання Анастасія та Олександр не раз виступали на концертах, брали участь у конкурсах. Талановитих співаків помітили. У них був шанс залишитися в Києві, співати в опері чи опереті.

Олександр закінчив академію на рік раніше, а Настя ще продовжувала навчання, та вже знала, куди приїде працювати. Наразі вона вчить професійному вокалу молодих людей у Кіровоградському музичному коледжі, яким керує заслужений діяч мистецтв України Лариса Іванівна Голіусова.

– Це неймовірна людина! Сильна та гарна жінка, яка завжди готова прийти на допомогу, підтримує нас морально. Усю себе віддає роботі і нам, молодим педагогам. Своїми успіхами і студенти, і викладачі зобов‘язані Ларисі Іванівні. Вона дуже гостинна, часто запрошує до себе. Бува, сядемо ввечері з нею, аби відпочити та попити кави, то можемо й до ночі просидіти та проговорити. Хочу сказати, що мій концерт відбувся більшою мірою завдяки Ларисі Іванівні, її авторитету. Не хочеться говорити про погане, але комусь дуже кортіло, щоб виступ був скасований. Слава Богу, все позаду. Коли на сцені поряд стоїть Лариса Іванівна, я відчуваю себе набагато впевненіше. То гляне, то за руку візьме – і все, серце заспокоюється. Ми з нею близькі друзі, вона нам як мама! Репертуар цього концерту ми підбирали удвох так, щоб співпадали ті твори, які я співаю, з тими, що грає оркестр. Багато часу віддали репетиціям з оркестром, хорами, тож було б прикро, аби ця робота виявилася марною.

Про те, як Голіусова хвилюється про Настю, видно було, як кажуть, неозброєним оком. Після кожного виступу Лариса Іванівна брала її за руку, мовляв, усе добре, підбадьорюючи посміхалася.

Як вже було сказано, усі арії Анастасія виконувала італійською мовою. Слухаючи її, на думку спало, що, напевно, вона добре нею володіє, може розмовляти вільно навіть з італійцями. Принаймні вона ж знає, про що співає?

– Ні, вільно не розмовляю, а от з італійцем одного разу коротко поспілкувалася, – сміється співачка. – Це було в Київському оперному театрі. Чоловік заблукав між рядами, не міг знайти своє місце. Я допомогла. От і усе спілкування. За бажання італійську мову можна вивчити, вона не складна, легко читається. Звичайно, я знаю, про що співаю. Перед тим, як вивчити арію, я читаю лібрето опери, знайомлюся зі своєю героїнею, її характером, долею, переживаннями чи радощами, адже все це мені треба передати на сцені. Потім вивчаю транскрипцію, як правильно вимовити, де поставити наголос. Це дуже важливо.

Без перебільшення, тих, хто сидів у залі під час концерту Анастасії, вразили не тільки її голос та артистичність, а й сукні, які співачка змінювала залежно від образу її героїні. Особливо вразили кімоно Чіо-Чіо-Сан і сліпучий наряд Аїди, яка прийшла до нас із часів фараонів. До речі, прийшла просто із глядацької зали. І це був сюрприз не тільки для музикантів та Голіусової, а тим більше – для глядачів. Анастасія вирішила це зробити буквально в останню хвилину перед виступом, можливо, навіть не очікуючи це від самої себе. Але ж який ефект! А прикраси, які палали на шиї Аїди, здавалося, ось-ось розсиплють вогонь по усій залі. Та й червоні вбрання подружжя Безаїв, коли вони співали «Повернися в Сорренто», теж не залишилися без уваги. І це ще один секрет того концерту.

– Та ніякого секрету немає, – заперечує Анастасія. – Просто мені пощастило з майстринею.  Я знайшла її через свого друга, вона живе тут, у Кропивницькому. У неї свій сайт, де вона позиціонує свої роботи. Звуть її Аліка. Коли ми з нею познайомилися, вона відразу спитала, що я співатиму і як я сама це бачу. Все решта було її клопотом, вона сама підбирала тканини. Ми зустрічалися з нею на примірках, а під час концерту Аліка допомагала мені перевдягатися. Часу для цього було обмаль, а сукні складні, тож швидко впоратися з тим процесом могла тільки людина, яка їх створювала. Те ж саме і з прикрасами. Я випадково побачила речі, доволі неординарні, спитала, хто їх робить, а потім познайомилася з майстринею Мариною Чабарай. Вона зрозуміла, що мені потрібно, і, треба сказати, дуже швидко їх зробила. В результаті вийшло те, що всі бачили. Відповідно підбиралися зачіска й макіяж, і, як, напевно, помітили, зі східною «ноткою».  

Майже після кожного виступу вдячні глядачі несли квіти на сцену. Друзі, рідні, які приїхали на концерт Анастасії, та просто незнайомі люди, захоплені її співом, дякували співачці за насолоду. Але букет, який їй презентували від міського голови Андрія Райковича, перевершив усе.

Молоде подружжя, яке часто виступає на сцені дуетом, нікого не залишає байдужими. Дует Сільви та Едвіна з оперети Кальмана «Сільва», українська пісня «Місяць на небі», італійська «Повернися в Сорренто» та багато інших спільних номерів звучать у їхніх концертах. Ніжні погляди, стримані посмішки та дотики рук свідчать про глибокі почуття цієї пари. Можливо, хтось скаже, що це гра, сценічна задумка, але ні, таке зіграти неможливо. Цього літа виповнюється рік, як Анастасія Потоцька і Олександр Безай стали подружжям, і дружина тепер виступає під прізвищем чоловіка. Про їхнє весілля ходили легенди. Урочистості проходили у фойє філармонії, а їхніми гостями були працівники закладу, а ще численні родичі і друзі.

 – Ми зробили усім сюрприз, – із задоволенням згадує співачка. – Усі чекали, що ми під‘їдемо до центрального входу, як мало бути, виглядали. Але це здалося нам не цікавим, тож ми піднялися на дах по пожежній драбині, друг відкрив нам пожежний вхід, і ми через другий поверх вийшли до гостей по урочистих сходах. Спочатку Сашко, за ним я. Заспівали «Тост князя Орловського», і це було щось неймовірне! Треба сказати, що весілля стало своєрідним концертом, артисти грали, співали. Не можна було всидіти за столом.

У подружжя Безаїв великі плани, можливо, дещо зухвалі та амбіційні. Але, як колись сказав Сашко, без амбіцій немає артиста. На питання, чи відчуває Анастасія себе щасливою, вона з посмішкою відповіла: «Звичайно, щаслива. А хіба по мені не видно?».

Світлана КОСТЕНКО

Фото Ігоря ДЕМЧУКА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here