У квітні в обласній бібліотеці ім. Д.Чижевського відбулася презентація книги Оксани Буянової (Корнієнко) «Віра й чотири хризантеми». Її приурочили до Всесвітнього дня книги та авторського права. Кореспондентка «НС» побувала на презентації, поспілкувалася з авторкою і прочитала книгу, аби скласти власні враження про літературу, де пропагуються християнські цінності.
Перша книга Оксани – збірка поезій «Мовчати про любов» – вийшла друком десять років тому. Як зізналася авторка, друга книга побачила світ завдяки її подрузі, писанкарці з Олександрії Ірині Михалевич, яка одного разу в розмові зауважила, що письменники мають працювати щодня і видавати власні твори, а також навела приклад першої християнської письменниці України Надійки Гербіш (її «Теплі історії» вже не один рік користуються популярністю серед широкого кола читачів).
– Ти робиш дуже цікаві огляди книжок на своїй фейсбук-сторінці. А які письменники близькі тобі за духом, до кого хочеться повертатися?
– Останнім часом мені сподобався мій ровесник, український автор Андрій Любка. Я прочитала три його книги, друга – з невеличкими оповіданнями – не дуже сподобалася, а ось роман «Твій погляд, Чіо-чіо-сан» запав у душу. Я зробила відеоогляд на цей роман. З класики це Моріс Метерлінк («Синій птах»), Оскар Уайльд («Портрет Доріана Грея») – по одному твору, бо не всі їхні твори я прочитала. З російської літератури мені подобається Достоєвський. З останнього, що читала, ‒ це латиноамериканська авторка Ізабель Альєнде. А єдина книга, до якої повертаюся, ‒ це Євангеліє. Це книга, де всі моральні цінності і поради буквально на кожну ситуацію життя… ну, не на кожну, бо тоді були інші реалії, але до неї все одно хочеться повертатися, бо вона відповідає на багато питань.
– Десять років тому вийшла твоя поетична збірка, зараз – збірка оповідань. А чи є ідеї для наступної книги?
– Ідеї є, пишу зараз паралельно два твори, я задумала їх порівняно великими – принаймні відносно того, що видала нині. Поки не буду розповідати про них, бо це як ділити шкуру невбитого ведмедя.
– Тобто ти вже позиціонуєш себе як письменницю?
– Я така людина, яка завжди в усьому сумнівається, тому казати, що я письменниця, не можу. Скажімо так: я на шляху до того, щоб стати письменницею.
– Наскільки важливо спілкуватися з «колегами по цеху», чути їхню думку ще на етапі створення книги? Чи, може, одразу видавати готовий продукт?
– У мене є люди, яким я довіряю, які можуть вичитати твір, дати якісь поради – починаючи від глобальних сюжетобудов і закінчуючи мовленнєвими помилками. Серед таких людей можу назвати свого друга і колегу Василя Левицького, який теж є письменником, критиком і хорошим редактором.
– Ти взагалі готова до критики? Адже негативна критика сильно впливає на настрій і бажання творити далі.
– Згадалася цитата: «Якщо вірити всьому, що про тебе говорять, то так і будеш вічно мотатися між п’єдесталом і шибеницею». Думаю, треба триматися якоїсь золотої середини. Звісно, негативна критика засмучує, але інша – позитивна – це перекриває. Тож в мене адекватна самооцінка: я не геній, мої твори не шедеври, але думати, що воно нічого не варте і не треба писати – теж неправильно.
Книга Оксани Буянової «Віра й чотири хризантеми» складається з чотирьох оповідань. Герої – наші сучасники, котрі, як і всі ми, щодня постають перед вибором, розмірковують, як чинити правильно стосовно оточуючих, і відповідають за свої вчинки, на перший погляд, перед іншими, а насправді лише перед власною совістю і Богом. Кожна історія змушує замислитися, поставити себе на місце героїв, які викликають часом діаметрально протилежні почуття – від жалю і симпатії до роздратування. Кожне оповідання читається швидко, а от роздуми опісля тривають достатньо довго. І найголовніше – однозначної «правильної» відповіді ніколи немає. Певно, у тому і цінність цієї книги – дати матеріал для роздумів над вічними моральними питаннями.
Вікторія ШКАБОЙ
