КОЗАКИ-ПОБЕРЕЖЦІ У ПРИПУЩЕННЯХ, ПЕРЕКАЗАХ І ФАКТАХ

0
6021
views
Іван Сірко

Переказ: СЕЛО ГАЙВОРОН — КОЗАЦЬКА ЗАСТАВА, початок 17 століття.

Початок: КОЗАКИ-­ПОБЕРЕЖЦІ У ПРИПУЩЕННЯХ, ПЕРЕКАЗАХ І ФАКТАХ

За переказами старожилів (Сава Стриженюк), село Гайворон засноване як сторожова застава від нападів турків і татар на річці Буг. Свідченням того, що село Гайворон ‒ давнє поселення-укріплення, є його забудова біля Престольного джерела. Над Бугом на невеликій території до гектара (біля струмка) зосереджувалися церква і кладовище, а вздовж тягнулися вузенькі, звивисті вулички, які збереглися досі. Старожили пам’ятали і залишки валів у цьому місці. Напевно, це були вали невеликого укріплення — застави, зведеної у 17 столітті.

Якщо Юхим Сіцінський в «Трудах…» 1901 року пише про Хащуватську фортецю і сторожовий пост у Джулинці, то цілком ймовірно, що між ними виникли сторожові пости Гайворон та Струньків. І якщо ми переказ про сторожові пости в Джулинках сприймаємо як максимально наближений до правди. То так само маємо сприймати і переказ  Сави Стриженюка про козацьку заставу Гайворон.

Версія: КОЗАКИ-ГАЙВОРОНИ — ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ІЗ ПІВНІЧНИХ КОЗАЦЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ, ЗАСНОВНИКИ СЕЛА ГАЙВОРОНА, середина 17 століття

Пропонуємо версію щодо заснування села і походження його назви. Зауважимо, що спочатку на місці  сучасного села Гайворона міг бути козацький зимівник, як написано в книзі “Історія міст і сіл УРСР, Кіровоградська область“, стор. 176: “В першій половині 18 століття тут з’являються  козацькі зимівники Буго-Гардівської паланки, на місці яких пізніше виникли Гайворон, а також села Струнькове і Ташлик “. При цьому автор статті посилається на видання: А. Скальковський. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. Одесса, 1846 год, часть 2, стр. 231”. (Насправді А. Скальковський про такі зимівники в даному виданні не пише).

Згодом тут будується козацька сторожова застава (можливо, в часи Козацької держави 1648-1657 років), а потім оселяються переселенці-гайворони.

Хто вони, ці переселенці?

Оскільки птахи гайворони поширені в лісах півночі України, то козаки та селяни називали свої річки відповідно: Грайворонка (тепер Білгородської області), Гайворонка у Чернігівській області. На цих річках виникли села з такими ж назвами — Грайворон та Гайворон. А з цих козацьких сіл люди переселялися на нові землі і називали нові поселення Гайворонами. Серед них і наш Гайворон Кіровоградської області.

Факт: КАЗАВЧИН І КОШОВИЙ ІВАН СІРКО, 1617-1674 роки

Назва села Казавчин може мати татарське походження, адже село давнє, відоме з 1617 року. Село могло отримати назву в ті часи, коли татари назвали притоки Бугу: Ташлик, Яланець, Саврань, Кодима.

Історикам загальновідомо про татарські написи на скелях біля Казавчина. Зокрема Ольга Білецька у статті “Саврань у 14-16 століттях…” пише: “Відповідно до відомостей В.Марчинського (1779-1845 роки) біля прибузьких скель у Казавчині були татарські могили і написи на скелях 1326 і 1377 років”.

Якщо ж Казавчин названий українцями, то, ймовірно, ця назва походить від слова “козачка”. Спочатку було засновано Козаччин хутір. Оскільки такі присвійні прикметники із збігом двох приголосних “ч” важкі у вимові, то слово “Козаччин” трансформувалося у слово “Казавчин”.

У своїх походах козаки часто переправлялися через Буг на території сучасної Гайворонщини, та ті події не зафіксовані в документах. Важливо було знайти не лише зручний брід, але й безпечне місце для перепочинку. Для цього якнайкраще підходили Казавчинські левади, які краєзнавці називають Козачим яром. Тут, в байраках, затишно і непомітно для ворожих очей. Про зупинку Івана Сірка в цьому місці відомо із його листа (дослідження Д.І.Яворницького). 6 липня 1674 року Сірко писав “З військ над Бугом з-під Казавчина”, в якому він повідомляв гетьмана про наближення кримського хана і турецького султана. Іван Сірко повернув військо у місто Умань, “щоб з’єднатися з Уманським і Торговицьким полками і спільними зусиллями ударити по татарській орді”.

Події, які відбувалися на території Побережжя, зокрема і на території сучасної Гайворонщини, пов’язані з історією усієї України. Ось, наприклад, що пишеться  в Літописі Самовидця (стор. 120): «…року 1675. Того ж  літа браславці здалися Дорошенкові і хотіли жовнірів вибити, але того не доказали і мусили уходити з Браславля. І так комендант спалив Браславль і вступив до Немирова, але браславців у Ладижині жовніри, напавши, пожаковали, а інших   постинали, а  на потом  – у Бершаді. І так тая Україна стала пуста, бо  остаток тих людей Побужа і торговичани зійшли на Задніпря».

 Факт: ХАЩУВАТСЬКА ФОРТЕЦЯ І НАДВІРНІ КОЗАКИ, 1768-1779 роки

Напевно, на місті сучасного села Хащувате існували дві фортеці: перша згадується в 1362 році, а друга зведена або добудована пізніше. 

Нам відомо  про Хащуватську фортецю  з 1768 року. Ось що пише у статті “Головна рушійна сила народних повстань” Костянтин Шляховий: “Відомо, що населення нашого Прибужжя підтримало виступ гайдамаків під керівництвом Максима Залізняка проти польської шляхти. Так, 9 червня 1768 року хащуватський сотник Ярема Панко пристав до повстанського війська, яке йшло на Умань. Залізняк посилає 200 гайдамаків на чолі з Шилом та Попадкою з чотирма гарматами у Хащувату, щоб недопустити переправи татар через річку Буг. Непорозуміння між козаками і татарами виникло тому, що козаки вирішили помститися за убитого поляками при допомозі татар хащуватського сотника та захоплення у полон чотирьох гайдамаків”. Очевидно, в 1768 році існувала Хащуватська фортеця під козацькою охороною на чолі із Яремою Панком.

А в 1779 році було надруковано карту Новоросійської губернії, на якій позначено фортецю у с. Хащувата (територія Польської України, як зазначено на карті). Очевидно, Хащуватська фортеця, як і фортеця в Умані, зведена панами Потоцькими для захисту від турецько-татарських нападів.

Юхим  Сіцінський в «Трудах…» 1901 року зазначає, що в Джулинці були «сторожові пости проти татар за 20 верств від колишньої фортеці, на місті якої тепер розташоване містечко Хащувате. На  його (Хащуватських) землях збереглося багато валів і курганів. Кажуть, що свою назву Джулинка одержала від тюркського слова «джуя», що означає «сміливий». Так називали татари місцевих хоробрих сторожових козаків». Такі ж самі козаки стояли на варті у Гайвороні і Хащуватому. В сучасній татарській мові слово «джуя» означає «достойний».  

Перекази: СЕЛА ГАЙВОРОНЩИНИ, ЗАСНОВАНІ КОЗАКАМИ, 17-18 століття

До сіл, які засновані  козаками, належить Бандурове. В “Трудах Подольського єпархіального історико-статистичного комітету” 1901 року зазначено: “Село Бандурова отримало свою назву (за переказом) від прізвища першого поселенця Бондура, котрий мав тут хутір. Потім тут поселилися ще два козаки — Наливайко і Гудим. Так утворилися три суміжні поселення: Старо-Бондурова, Наливайківка і Гудимівка. Ці поселення до 1845 року мали окремі церкви”.

Село Солгутове приблизно в 1700 році було відроджене як наступне після попередніх поселень Слобода і Гута козаком Орликом. Наводимо записки солгутівця Олександра Степового (записи приблизно 1970 років): “Зруйнована Гута 1600 року. Населення зігнане татарами в церкву і вирізане. За переказами спаслися від смерті двоє людей: дочка з батьком на річці Буг. Після цього з лівобережжя    переселилися люди на стару Гуту. Першим поселенцем був козак Орлик. Поселився він там, де в даний час  живуть Геруни (на скелі на захід від моста Гайворонської ГЕС). Таким чином Гута відродилася, але стару свою славу втратила”.

Цікаво,  що автор про стару  славу Гути у своїх записках не пише, а розповідає про історичні факти з далекого минулого села Солгутове. Ми окремо говорили про заснування села Гайворона теж козаками (козацький зимівник,  козацька застава, козаки-переселенці). Хочемо привернути увагу читача до того, що козацькі зимівники на Запорожжі не були поодинокими, як здається на перший погляд. Хоча землі сучасної Гайворонщини в минулому не належали до Вольностей Запорозьких і до Бугогардівської паланки, та  козацькі зимівники тут могли бути, як зазначають дослідники історії нашого краю. Перед тим, як почалася колонізація  земель Запорожжя Російською державою, ці землі були густо заселені поселенцями та українськими козаками в зимівниках. Це важливо знати для розуміння історії України і, зокрема, для розуміння якої  була Україна на схід від території  сучасної Гайворонщини у 18 столітті.

Із рапорту генерал-поручика П.Текелія від 29 серпня 1775: у Запорожжі по ліву сторону Дніпра проживало до 60 тисяч (59637) населення, сіл було 27, а козацьких зимівників — 838. По праву сторону Дніпра  проживало 23 тисячі населення, сіл 18, зимівників — 763.

Факт: НАДВІРНІ КОЗАКИ ГРАФА ВАЦЛАВА РЖЕВУСЬКОГО — ВЛАСНИКА САВРАНІ, БОНДУРОВОЇ І КОСІЄВКИ (частина села Покровського), 1805-1830 роки

Ні ліквідація  гетьманства, Запорозької Січі, ні інші репресивні методи не знищили українське козацтво зовсім до встановлення радянської влади. Польські  магнати утримували власне військо із українських надвірних козаків. Зокрема, власник Саврані, Бондурової, Косієвки (південна частина села Покровського) Вацлав Ржевуський під час повстання проти Російської імперії на допомогу польським повстанцям виставив кавалерійський загін на арабських скакунах. В 1831 році граф Ржевуський командував полком із 800 козаків у Балтському окрузі, його табір розташувався у селі Жабокрич. Граф Вацлав Северин Ржевуський мріяв відродити Запорозьку Січ та створити спільну Польсько-Українську державу. Не раз бував Ржевуський і в Казавчині, одну із його улюблених скель називали скелею «Ржевуського» напевно, до 1831 року Казавчин і Юзефпіль належали йому, адже він був зятем панів Любомирських – власників цих сіл.

Факт:  ПОВСТАНСЬКИЙ ЗАГІН СЕМЕНА ЗАБОЛОТНОГО — ВІДГОМІН УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЧЧИНИ, 1919-1921 роки

Загін Семена Заболотного базувався у селі Бандурове  і сусідньому лісі Кишев. У звільнених містах і селах повстанці відновлювали владу Української Народної Республіки. Ядро загону налічувало 800 шабель і 16 кулеметів. Йому надавали підтримку до 6 тисяч селян. За документами ДПУ, “Бандурова була вогнищем бандитизму і осідлості отамана Заболотного”. Дев’ятнадцять бандурівців, учасників загону Заболотного, які прагнули української держави, було розстріляно під час репресій 1937 року (За книгою “Реабілітовані історією”).

Погляд: КОЗАКИ НА КОРДОНІ — ВІЛЬНІ ЛЮДИ ЛІСІВ І СТЕПІВ, 14-21 століття

Факти свідчать, що в лісах Поділля і, зокрема, Побережжя зароджувалося козацтво; починаючи з 1363 року згадуються козаки, і в 1459 році при битві на Яланці та Савранці — теж. Саме ліси лісостепу були криївкою для козацтва (бершадські берладники, а згодом козаки-побережці). Козак — це не лише вільна людина степів (як прийнято вважати), а також й лісів. Слід звернути увагу на те, що і 400 років тому (за картою Гійома Боплана) масиви лісів були ті ж самі, що й тепер, тільки трохи більші за розмірами. І саме на території Побережжя від Крижополя до Саврані збереглося донині слово “козак” у значенні лісник.

На нашу думку, козаки збиралися, гуртувалися в наших лісах і першим душевним поривом кожного  із них була — воля, свобода. З тих часів дійшла до нас казка “Вовк і собака”. Вовк спочатку заздрить собаці, що той у затишку і ситий. Але коли вовк побачив у собаки натертий слід від нашийника, то вирішив, що все ж таки воля — найдорожча.

І не в тому річ, чи хороші, чи погані козаки, а в тому річ, що вільні і тілом, і духом. Насправді колишніх козаків не буває. Козаки-захисники Батьківщини знову постають на кордонах Української держави.

Факт: КАЗАВЧИНСЬКА СІЧ  – ОСЕРЕДОК ВІДРОДЖЕННЯ КОЗАЧЧИНИ ЯК ГРОМАДСЬКОГО РУХУ

Вже п’ять років у Казавчині організовується «Казавчин фест» ‒ це свято має незаперечне значення для виховання патріотичного духу, відродження кращих традицій, притаманних козацтву. Захист України покладено на збройні сили Української армії – і це правильно.

Та в 2014 році першими на захист Батьківщини стали добровольці – по суті українські козаки. 

Хто вони, козаки?

«За давньою українською традицією, той, кого називають козаком, не обов’язково військова людина. Він має бути насамперед справжнім чоловіком. Мужнім, освіченим, розумним, із високим почуттям власної гідності. І що особливо цінується в людині-козаку – це  його лицарство, тобто готовність служити високій ідеї, громаді, ставати на оборону гнаного, слабого, переслідуваного. Інакше кажучи, козак – ідеал, український архетип чоловіка» (Анатолій Макаров).

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here