У трьох номерах альманаху «Степ» опубліковано роман «Вінок сонетів», написаний Ольгою Полєвіною в співавторстві з Олександром Архангельським. Уже сама назва збиває читача з пантелику Адже він, читач, налаштувався на легке чтиво «про любов» , а вінок сонетів передбачає складну поетичну форму. Тож перш ніж братися за читання, запитую пані Ольгу про що їхній роман.
– Саме про неї, «про любов». Любові тут досить! І трагедія, і водевіль, і хепі енд… Утім, закінчення нехай кожен сам для себе вигадує. У романі просто завершився певний етап життя героїв. А хепі він чи ні – ще питання… На ваш розсуд!
– Наскільки ваш роман автобіографічний?
– Саме настільки, як і інші. Якщо це здається автобіографічним – значить, правдиво придумано. Я пишу про те, чого не було, але… могло бути. А матеріалом може служити що завгодно: спогади дитинства, почуті історії, долі знайомих… Пишу про те, що знаю. А знаю досить добре музичну і письменницьку братію. Звідси – підозра в біографічності. Але хіба не цікаво зазирнути за лаштунки творчості, дізнатися, як народжуються вірші і проза? Мені завжди хотілося про це розповісти. Тому головні герої – поети. А вінок сонетів – всього лише поетичний цикл-поема, написана в певній формі. Ми спародіювали її в прозі.
–Чи легко писати в співавторстві?
– Дивлячись хто співавтор. З таким, хто розуміє з півслова, здатним підказати напрямок сюжету, привнести в тло письма свої нотки – одне задоволення. Це – ніби гра: я писала від імені героїні, Олександр Архангельський – від імені героя. Було весело! Там є все: трагедія, комедія, водевіль, сатира. Як і в житті – усе поруч, одне перетікає в інше. І один з героїв – Час, у якому ми живемо. А якщо час правдиво змальовано, роман має, як мінімум, 80-відсоткову цінність. А якщо ще він і художній… Кожен у ньому знайде щось своє: дівчата впізнають себе, дорослі жінки зрозуміють трагедію Наталки, чоловіки згадають, як самим доводилося бути в подібних ситуаціях. Когось зацікавлять сторінки, присвячені літературі, когось – літераторам… Комусь захочеться перечитати вірші в кінці книжки: стільки написано про поезію, що слід було запропонувати читачеві самому оцінити її, перечитавши глави «З поетичного зошита» героя і героїні. Мені важко оцінити те, що ми створили. Маю велику надію на читачів…
– Олександр Архангельський – ваш співавтор і в літоб’єднанні «Степ»?
– Без нього – як без рук! З його системним мисленням, з умінням відредагувати «найбезнадійніші» вірші, з працездатністю і швидкістю виконання будь-яких завдань – усе стає простим. Редактор альманаху «Степ» – він. Левову частину роботи робить він – вичитує, підбирає матеріал. Плануємо – разом. Багато ідей – саме його. У нас уже склалася концепція журналу. Практично готовий наступний номер. Тематика засідань студії і відповідний матеріал – здебільшого теж його. Ми намагаємося знайомити студійців з сучасною літературою, з творами, поданими на літературні конкурси, благо ми обидва – члени журі премій ім. Євгена Маланюка та Юрія Яновського. Студія збирається в бібліотеці ім. Д.Чижевського в першу та третю середу місяця. Ласкаво просимо. Засідаємо в загальному залі, так що практично – публічно. Регулярно виходять сторінки «Степу» – у «Народному слові» та в «Первой городской газете». Цьогоріч на здобуття премії ім. Є.Маланюка висунутий наш автор Анатолій Саржевський з публікаціями в журналі «Степ» – зі спогадами про літераторів, які вже відійшли в інші світи. Його твори висунула обласна бібліотека для юнацтва ім. Є.Маланюка. Це свідчення того, що альманах читають! Ми вже тричі посилали твори авторів альманаху на різні конкурси. Мабуть, потрібно буде трохи змінити план публікацій: давати меншу кількість авторів, зате збільшити обсяг їхнього матеріалу, щоб можна було розсилати твори для участі в різних конкурсах. Адже журнал – це майже книжка. Не всі можуть собі дозволити видати книжку. Думаю, цим ми допоможемо талановитим особистостям показати свою творчість. Власне, це і є мета літоб’єднання…
– У День працівників культури вам вручали Почесну грамоту ОДА. Як голові літоб’єднання «Степ» чи як директорові музичної школи?
– Це – «суміжні професії»… Я рада, що наша робота в літоб’єднанні не пройшла непоміченою. Власне, це грамота нам усім. Ми старалися!
– «Степівчан» і вас особисто можна привітати з публікацією творів у «Літературній Україні»…
– Для «Степу» – це дебют. Я запропонувала твори 16 авторів. У листопадовому номері вийшов цілий розворот, ще й в наступному номері буде закінчення. Про нас відгукнулися добре літератори Києва, у всякому разі, так сказав редактор «ЛУ». Я дуже рада за всіх нас, адже ми вперше вийшли на всеукраїнський рівень.
– Ви – не вперше… Недавня публікація в «Золотій Пекторалі» тому доказ.
– Дійсно, у №№ 2-3 за 2019 р. вийшли блоком три мої оповідання. Мені приємно, що ви про це знаєте.
– Щось готується до видання? Щось пишеться?
– Так. Підготовлена до друку книжка про творчість композиторів XVII-XIX та початку XX ст., яка, сподіваюся, буде цікава не тільки учням музичних шкіл. Це художні розповіді на документальній основі. Над нею багато довелося працювати – стільки інформації перечитати, стільки музики переслухати! 24 композитори, починаючи від Вівальді, закінчуючи Леонтовичем, – у хронологічному порядку. Сподіваюся, прочитавши книжку, студенти зможуть легко скласти іспит з музичної літератури, а учні музичних шкіл – запам’ятати імена композиторів і надалі з розумінням слухати музику. Це не підручник, але вся необхідна інформація там є. Готова книжка для середнього шкільного віку – розповіді про музику – і не тільки. Підготовлено до видання два романи, ще три чекають свого часу. Книжка віршів та перекладів поеми Л.Костенко «Сніг у Флоренції» російською лежить уже 12 років… На її видання вже й не сподіваюся. Хоча переклади українських авторів – це експансія в іншомовне середовище. Це взагалі має бути державним завданням. Але…
Та що я! У Архангельського написано ще більше! Книжка прози на документальній основі, шість поетичних книжок… У Ніни Даниленко – книжка прози. Вона – дуже цікавий автор! У Світлани Ніколаєвської – книжка віршів. У Лариси Каленської – книжка оповідань для дітей, у Тетяни Микитась – книжка віршів. У Олени Баранової… У Олени Надутенко… У Наталії Фесенко… У всіх є що показати. Ми й надалі готові працювати. Чи готові ви – читати?..
Сергій ТИМОЩУК
Фото Ігоря ДЕМЧУКА
