Кіровоградська обласна рада на черговій сесії ухвалила звернення до Верховної Ради з проханням (чи вимогою?) прискорити процес перейменування області. І конкретно – у Кропивницьку область. 37 депутатів з 64. Що далі?
Та, мабуть, нічого особливого. Бо це просто необхідність до кінця виконати закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Частіше його називають законом про декомунізацію. Але для перейменування області потрібно вносити зміни до Конституції України, де перераховані всі області на час ухвалення основного документу. Законопроєкт має набрати 300 і більше голосів депутатів. А це майже нереально для нашого парламенту.
Однак закон, прийнятий ще у квітні 2015 року, виконувати треба! Але ж який стогін та плач вселенський вже здійнявся у соціальних мережах стосовно перейменування! «Нема чим зайнятися», «краще б заводи відкривали», «нема на що мільйони витратити?» тощо.
Те ж саме лунало чотири з гаком роки тому, коли перейменували Кіровоград. «Ой!», «Ай!». А потім виявилося… що нічого не сталося. Нікого ніхто не змусив міняти паспорти та інші документи. Змінили кілька вивісок та табличок на установах у місті, але до колапсу економіки це чомусь не призвело.
Коли Ульянівку та район перейменували на Благовіщенське та Благовіщенський район, ніхто цього й не помітив. Багато з тих, хто досі живе в «Кіровограді», зарплатню отримує в «рублях», не знають, що Ульянівки давно немає. Може тому, що все пройшло там надто тихо? А ще тому, що це було рішення саме місцевих рад, а не Верховної Ради, як у випадку з Кіровоградом, тодішні депутати якого відверто злякалися взяти на себе відповідальність за нове ім’я.
Так само непомітно Кіровоградський район навколо обласного центру перейменували на Кропивницький, про що, здається, досі невідомо безстрашним бійцям інтернетівських фронтів. І зараз це вже мега-район, до якого увійшли колишні Компаніївський, Бобринецький, Олександрівський, Новгородський, Знам’янський, Долинський, Устинівський райони. І нічого, живуть люди. Може, у них просто немає часу на стогони та прокльони « на адресу «клятим перейменувальникам»?
«Кіровоградська область» як назва має піти в історію. Будь-яке інше наймення буде кращим, ніж це. Так, спочатку буде дещо незвично, хоча до всього звикають люди. До того ж, назву області у побуті зазвичай вживають рідко, рідне місто чи село – частіше. Звикнуть, як звикли мешканці Єлисаветграда до Зінов’євська а потім і до Кіровограда. Ковалівський парк у Кропивницькому вже ніхто не зве парком Леніна. Жодна не лише дитина, але й підліток вже не назве вулицю Велику Перспективну вулицею Карла Маркса. Хоча б тому, що вони не знають, хто такий був цей Карл. І це не той, через якого у певних випадках голосно кажуть: «І ти, Карл?!» Той Карл, з американського серіалу «Мерці, що ходять», набагато їм ближчий та зрозуміліший, ніж якийсь Маркс.
Так буде і з Кіровоградською областю. Ніхто не буде згадувати про неї, як не згадують про Херсонську, Новоросійську, Миколаївську губернії, та Одеську, Миколаївську, Київську області, до складу яких в різний час входили частини Кіровоградщини. От хіба що ймення «Кіровоградщина» трохи шкода… Але не дуже.
