«GOODoK _FEST» – саме таку назву отримав музейно-туристичний фестиваль, яким захід Кіровоградщини намагається привернути увагу до загрози припинення існування однієї з найцікавіших туристичних принад нашого регіону. Зрозуміло, що «НС» не залишилось осторонь масштабної події та взяло курс на Гайворон, відкривши таким чином новий сезон редакційних подорожей.
Перша проблема, на яку кропивницька делегація звернула увагу, виникла ще на шляху до Гайворона – це шляхи сполучення. Адже для того, аби потрапити до місця фестивалю, довелось рухатись Черкаською та Вінницькою областями – інший варіант становив загрозу для нашого транспорту. Втім ми все ж доїхали – директор обласного центру туризму Андрій Лісота, його заступник Ігор Семенов, автор цих рядків, а також науковці льотної академії Олександр Колотуха та Анатолій Залевський .
Фестиваль розпочався з науково-практичної конференції, де, власне, й було оприлюднено головну проблему. І для початку трохи історії вузькоколійної залізниці, якою поділився місцевий дослідник Олександр Комірний. За його словами, гайворонська колія є однією з трьох (за іншими даними – чотирьох) в Україні та десяти в світі, що збереглись до нашого часу. Втім зі згаданих десяти лише половина використовується як туристичні локації, решта – як регулярні транспортні колії.
Більшість ліній гайворонської вузькоколійки була збудована на межі ХІХ-ХХ століть для покращення транспортного сполучення між цукровими заводами, що стрімко будувались у той час. Адже гужовий транспорт був економічно невигідним, а Південний Буг був насичений порогами та бродами. Будівництво розпочалося у 1890-му році, згодом вся інфраструктура була об’єднана у Південні під’їзні колії, що простяглись від Підгородньої до Рудниці з центром у Гайвороні. У роки ж піднесення залізниця сполучала п’ять сучасних областей України та молдовське Придністров’я – лінії до Вінниці, Хмільника, Бердичева, Первомайська, Рудниці. Пік розбудови припав на 50-ті роки минулого століття, коли протяжність всіх ліній становила майже 700 кілометрів. На всіх лініях було пасажирське сполучення, паровози поступово замінювались тепловозами.
Проте після стрімкого поширення ширококолійної мережі вузькоколійки не змогли витримати конкуренції, тож економічні негаразди поступово обмежували роботу вузької колії. Згодом, по мірі припинення перевезень, почалося розбирання залізниці. І хоча протести громадськості сприяли призупиненню процесу закриття ділянки «Голованівськ-Гайворон-Рудниця», боротьба триває вже понад півтора десятки років.
Нині на залізниці працює унікальний рухомий склад, зразків якого в світі майже не лишилось. Зокрема, німецький репараційний тепловоз Гр-280 зразку 1950 року, вітчизняні тепловози серї ТУ-2 тих самих років, польські вагони PAFAWAG 1960-х років. Вони курсують по унікальній чотириколійній лінії, придатній також для ширококолійних потягів. Загальна протяжність нитки становить 131 кілометр, з яких 78 кілометрів проходить Вінниччиною та 53 кілометри – Кіровоградщиною. Курсування пасажирських потягів Гайворон – Рудниця здійснювалось до травня 2020 року, після чого Укрзалізниця його призупинила в односторонньому порядку.
А тим часом гайворонська громада, очолювана Романом Волуйком, прагне не лише зберегти вузькоколійку як історико-культурний об’єкт, а й дати їй новий подих шляхом відновлення перевезень та залучення туристів як з України, так і закордонних. Саме тому фестиваль «GOODoK _FEST» пропонують зробити традиційним, а саму залізницю перетворити на діючий музей під відкритим небом. Наступним етапом мало б стати розширення туристичних маршрутів від Гайворона до навколишніх цікавинок та принад сусідніх громад Вінницької, Миколаївської та Черкаської областей.
Здавалось б, кризу можна вирішити простим виконанням ст..10 Закону України «Про залізничний транспорт», де передбачено співфінансування подібних об’єктів коштами Укрзалізниці, місцевих громад та іншими, дозволеними чинним законодавством, коштами. Імовірно, мається на увазі соціально-відповідальний бізнес. Проте керівництво УЗ має намір за будь-яку ціну позбутись неприбуткового, на їхню думку, активу, але цифр, що підтверджують збитковість, чомусь не надає. Втім, в процесі обговорення лунала так звана вартість утримання в сумі 17,8 мільйонів гривень. Але розподіл видатків в межах цієї суми знову лишився таємницею. В свою чергу, громадський активіст Дмитро Бабарика назвав орієнтовну суму збитків в 10 -15 мільйонів гривень щорічно. Вихід він бачить у виконанні вже згаданої статті законодавства – наприклад, шляхом створення Фонду підтримки за зразком країн Балтії.
Обласна влада в особі голови облради Сергія Шульги та заступника голови ОДА Сергія Поліщука обмежилась лише загальними тезами, як і озвучила очільниця департаменту культури та туризму Ул`яна Соколенко. Хоча наостанок від пані Соколенко пролунала ідея подати до Мінкульту проєкт створення «пам’ятки місцевого значення». Ідею підхопив директор обласного центру туризму Андрій Лісота, згадавши при цьому позитивний досвід Івано-Франківщини та пообіцяв сприяти перемовинам з метою використання цього досвіду.
Присутні на зібранні нардепи правлячої партї Юрій Кузбит та Ігор Мурдій запевнили в лобізмі вирішення цього питання, але при наявності чіткого плану та алгоритму дій. Спроба ж забалакати проблему, а частина присутніх, схоже, саме до цього прагнула, ще більше погіршить ситуацію. Інша частина – зокрема, голова Голованівської РДА Олег Голімбієвський, представниця РТПП Людмила Солонар, науковці з Умані та інших міст України – готові долучитись до вирішення проблеми і словом, і ділом.
Спроба організації на місці робочої групи не отримала розвитку – почали міркувати, хто ж буде її координувати – те чи інше відомство ОДА чи все ж місцеве самоврядування. Втім, як завжди.
А тим часом громада та гості міста «гуділи» разом в усіх сенсах. Урочиста хода ветеранів – залізничників з нагородженням найкращих, підбиття підсумків конкурсу віршів про вузькоколійку, театралізовані дійства на фоні виставки авторетротехніки… І, звичайно ж, головне дійство – екскурсійна поїздка ретропотягом та катання дітлашні ЗіМ-дрезиною.
На тематичному «круглому столі» президент обласної федерації туризму України Олександр Колотуха говорив про необхідність почути голос громади правлінням Укрзалізниці, яка має зберегти ділянку для регулярних пасажирських перевезень. Туристична складова долучиться пізніше. З ним погодився колишній залізничник, а нині чинний помічнянський голова Микола Антошик: «Є об’єкти, які варто було віддати ще вчора».
– Закриття ділянки Голованівськ-Гайворон створило проблему для майже 29 тисяч дотичних до її діяльності місцевих мешканців. – зауважив уманський науковець Олексій Ситник. З ним погодився згаданий раніше Сергій Поліщук, позначивши проблему як «Дорога життя» для регонів проти проблеми для Укрзалізниці».
-Всі проблеми створюють люди, всі проблеми вирішують також люди, – підбив підсумки дискусії голова громади Роман Волуйко, – нас підтримують сусідні громади, ми готові разом їхати до Києва.
Алгоритм дій, за підсумками словесних баталій, може бути наступним: створення робочої групи з розподілом завдань; аудит відповідної ділянки разом з Укрзалізницею; створення бізнес-проєктів навколо вузькоколійки та безпосередньо з її залученням. Тож маємо надію, що голос громади таки почують, а гасло «Погудимо разом усі!» стане поштовхом для розвитку не лише гайворонської, а й решти українських вузькоколійок.
Максим ГУЦАЛЮК, фото автора
