В умовах воєнного стану та гібридної війни в Україні церква є надважливим елементом безпекового каркасу держави – з урахуванням ступеню впливу релігійних інституцій на настрої суспільства та наявні міждержавні зв`язки. А тому діяльність релігійних інституцій нині вимагає особливої уваги і зараз набирає не лише державної ваги, а й є однією зі складових національної безпеки та збереження України як незалежної держави. Але якщо ЗСУ впевнено тримає стрій, а міжнародна антипутінська коаліція лише ширшає та міцнішає, то питання церкви відверто «просідає».
А що не так?
Зараз колишній московський патріархат (в Україні (читай – філія ФСБ) старанно мімікрує під «українську церкву». Але не від бажання дійсно бути такою. Адже, за відверто єзуїтським замислом, таким чином російські агенти в рясах цинічно обдурюють паству, вводять в оману тих, кому й без того «какаяразніца» щодо мови, політики, культури. Так, можна змінити вивіску УПЦ МП на УПЦ та обзивати визнану українську церкву «протестантами» та «раскольнікамі». Але…
Священики УПЦ МП десятиліттями підтримували російську державу, а у 2014 році відверто ставали на бік окупантів. Колаборанти не лише висвячували зброю нападників, благословляли сепаратистські та російські збройні формування, вмовляли українських військових здаватися. Та навіть переховували в храмах зброю, як це було 2014-го у Святогірській лаврі. До речі, свіжий приклад: нещодавно у представника не забороненої досі московитської церкви на Тернопільщині, монаха Загаєцького чоловічого монастиря Іоана Милостивого, виявили вогнепальну зброю та вибухівку. Арсенал слуга Божий зберігав вдома. Цікаво, що згідно з матеріалами досудового розслідування зброю священик монастиря УПЦ МП придбав впродовж 2013-2014 років, що співпадає з періодом підготовки та початку російської військової агресії щодо України…
І подібні випадки не поодинокі – діяльність цієї структури в Україні, особливо з початок російської агресії у 2014 році, носить відверто диверсійний характер та є системною й масштабною. І для держави Україна це не є відкриттям, як і те, що ця робота направлена на руйнацію української державності та несе загрозу її національній безпеці. Адже у грудні 2018-го року СБУ оприлюднила докази використання Росією структур УПЦ МП у гібридній війні, повідомивши наступне: “У рамках продовження інформування громадськості про форми і методи російської агресії Служба безпеки України презентує серію спеціальних інформаційних буклетів. Перші два випуски присвячені терористичній діяльності спецслужб РФ в Україні та використанню Росією у гібридній війні релігійних структур Московського патріархату”.
Безпека – не на часі
Здавалося б, питання, у чий бік махають кадилом панотці з УПЦ, має однозначну та категоричну відповідь. І держава має чітко та послідовно тримати цей безпековий фронт, який, треба визнати, не має чітких кордонів та ліній розмежування. Більше того, давно й глибоко проник у тил українського громадянського суспільства.
Але насправді маємо абсолютно химерну ситуацію – коли держава у стані війни з агресором не вважає за можливе (а точніше – за необхідне та доцільне) будь-яким чином обмежувати діяльність її агентів на власній території. Адже в парламенті ще з березня «зависли» проєкти Закону (а їх два) про заборону Московського патріархату на території України. Під час їхнього обговорення в парламенті представники МП відверто заявили: мовляв, заборона цієї релігійної конфесії «не послабить, а навпаки, посилить загрози національній безпеці України». Цікаво, що навіть самі прибічники МП відверто визнають, що її діяльність є руйнівною для безпеки української держави: “штучна заборона може зруйнувати єдність українського народу, оскільки абсолютна більшість вірних УПЦ МП – є громадянами України, серед яких є такі, хто воює за Україну, залишається доброчесними громадянами України і не розділяє офіційної позиції як керівництва МП, так і позицій священників УПЦ МП”. Тим часом ініціатори законопроєкту вважають, що Українська православна церква є середовищем підтримки ворожої ідеології “руского міра” та формою інструменталізації релігійних організацій України з метою посилення впливу на населення як додаткового знаряддя війни.
Але парламентська верхівка безапеляційно оголосила: до кінця війни ці дискусійні документи розглядатись не будуть. І це при тому, що саме зараз потрібно захищати свою незалежність усіма можливими способами. Інакше, після війни, від нашої держави може не залишитись жодної її ознаки. І від суспільства, яке нібито зараз не можна розхитувати такими чутливими темами, теж нічого не залишиться. Тим не менше, на переконання спікера Руслана Стефанчука, яке він висловив в інтерв’ю інформаційному агентству “РБК-Україна”, будь-який документ, який вноситься до ВР і розколює суспільство, дає поштовх до появи чи активізації внутрішніх колаборантів у державі.
“Ми тривалий час обговорювали це питання в межах наших політичних фракцій і груп. І попри те, що всі десь всередині мають своє внутрішнє рішення, яке багато в чому збігається з тим, про що ви говорили, ми домовились так: під час війни ми не маємо права приймати жодного закону, який розколює українське суспільство”, – зазначив спікер українського парламенту. “І додав: Будемо розбиратися з усіма після перемоги”. Хоча така позиція навряд чи допоможе цю перемогу наблизити…
Кабмін теж не бачить підстав забороняти УПЦ Московського патріархату. Зокрема, про це повідомляє народна депутатка Інна Совсун:
“Я отримала відповідь на звернення про розірвання оренди Києво-Печерської, Почаївської Успенської та Свято-Успенської Святогірської Лаври для УПЦ МП. Які, нагадаю, українська держава віддала безплатно й безстроково. Що ж відповів Кабмін? Лаври передані в оренду на підставі типових угод, в яких є положення про розірвання за взаємною згодою. Ну правильно, яке ж РПЦ, тобто УПЦ МП погодиться віддати Києво-Печерську Лавру разом з усіма паркомісцями для мерседесів?”, – пише Совсун у Facebook.
“Одностороннє розірвання угоди з боку держави можливе лише у випадку нецільового використання майна або утримання в неналежному стані після попередження. Ммм, цікаво, коли гipкін-cтpєлков писав: “Моя особиста охорона складалася з духовних синів, ченців, ієромонахів Святогірської Лаври. Повністю. До останньої людини”, а потім pociя обстріляла і підпалила Святогірську Лавру, чи можна це вважати утриманням її в неналежному стані?”, – запитує депутатка.
На думку Кабміну, спроби заборонити УПЦ МП — необґрунтовані. Адже немає доказів вчинення цими служителями культу кримінальних чи адміністративних правопорушень, тобто вироки судів, постанов про стягнення тощо. А навіть якби були — потрібно було б довести, що конкретні представники УПЦ МП пов’язані з діяльністю організації — йдеться у відповіді.
“Загроза національній безпеці вимагає швидких та рішучих дій, і це один з тих випадків, коли дух права має бути важливішим за його букву. Бо поки ми граємося в “законодавством не передбачено” — наші захисники й захисниці віддають свої життя. А ми ставимо їх під ще більший ризик тим, що не робимо нічого, аби зупинити ворога в тилу”, – резюмує Інна Совсун.
Нагадаємо, Верховна Рада України проголосувала за введення санкцій проти глави РПЦ, патріарха Кіріла (Гундяєва) та інших церковних діячів. Строк дії санкцій — десять років.
«Зараз чи ніколи – годі чекати!»
А ти часом на місцях починають розуміти, що під час війни виявлення громадянської позиції також є елементом спротиву, а заборона УПЦ хай навіть суто політичними рішеннями, але також може бути ефективним інструментом у гібридній війні. Подібні рішення ухвалили місцеві влади громад, лік яких вже йде на десятки: Переяслав, Стрий, Кагарлик, Богородчани Рава-Руська, Червоноград та інші, де вважають представників цієї конфесії колаборантами, а їхню діяльність – загрозою для національної безпеки країни. У Конотопі ж взагалі відповідне рішення одноосібно ухвалив міський голова. Артем Семеніхін заявив: “Між ворогом і його аґентом немає різниці. А у випадку моспархату це є два в одному. Тому я прийняв рішення заборонити на території мого міста діяльність цієї аґентурної мережі ФСБ”.
Найбільш помітними у цьому плані є Івано-Франківщина та Львівщина. Зокрема, 30 червня діяльність УПЦ московського патріархату як таку, що носить відвертий антидержавницький та антиукраїнський характер заборонили у Львові. Відповідне рішення ухвалили на закритому засіданні Львівської міськради. А Львівська обласна рада ухвалила аналогічне рішення 14 червня та закликала державні органи влади законодавчо заборонити її діяльність на території України.
Якщо ближче до Кіровоградщини, то аналогічну позицію займають сусідні Черкаси, де днями міська рада проголосувала за заборону діяльності церков Української православної церкви московського патріархату на території міста. Зокрема, відповідну петицію підтримали 30 депутатів.
А як у нас?
На Кіровоградщині теж усвідомлюють загрози, які може нести чинний стан справ. Адже область нехай і тилова, але усі нюанси гібридної війни нас теж стосуються. Зокрема, до Кропивницької міськради 6 червня цього року звернулась ініціативна група, яка заявляє про необхідність заборони УПЦ на території обласного центру. Редакція «НС» має повний текст документу, який направлено заступнику міського голови Олександру Мосіну та секретарю міської ради Олегу Колюці.
«В той час, коли наша країна потерпає від широкомасштабної війни, яку розв’язала Російська Федерація, коли кожного дня гинуть сотні українців, як воїнів, так і цивільних громадян, на теренах нашого міста продовжує безперешкодно функціонувати релігійна організація, яка напряму керується з Москви. Йдеться про так звану Українську православну церкву. Незважаючи на неодноразові звернення до духовних осіб цієї організації про вихід з підпорядкування патріарху Кирилу (Гундяєву), який є одним з головних ідеологів вторгнення Російської Федерації та безумовно несе відповідальність за всі криваві злочини та порушення законів війни, що творять російські війська в ході так званої «спецоперації», церковні організації м. Кропивницький продовжують знаходитись у складі Української православної церкви. Щоб знешкодити підривну діяльність цієї організації, направлену на знищення самої можливості існування незалежної Української держави, вимагаємо негайно припинити будь-яку громадську та релігійну діяльність Української православної церкви в м. Кропивницькому, а також – в межах свої повноважень – передати землю, будівлі та майно, що належать або використовуються Українською православною церквою чи Російською Православною Церквою в Україні, та передати Православній Церкві України».
До звернення додано підписи членів ініціативної групи на 50 аркушах загальною кількістю 1000. Ініціатива належить громадській організації «Права Молодь» та НВР «Правий Сектор». У відведений законом термін активісти отримали відповідь, яку теж має у розпорядженні редакція.
Власне кажучи, нічого неочікуваного: посадовці зазначають, що не мають ані прав, ані повноважень, ані підстав для позитивної реакції на вимоги звернення. І нагадують про рішення міськради від 12 травня №1235 «Про звернення депутатів до керуючого Кіровоградською єпархією УПЦ митрополита Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа, керівників релігійних організацій УПЦ міста Кропивницького». Ось його фрагмент: «Третій місяць, як росія розпочала широкомасштабну активну фазу російсько-української війни, що триває з 2014 року, водночас у Кропивницькому продовжує діяти офіційна структура російської православної церкви – це Українська православна церква (далі – УПЦ). Підтвердженням є статут УПЦ, в якому зазначено, що УПЦ – самокерована частина російської православної церкви (Московський патріархат – розділ 1. пункт 5).
На офіційному сайті РПЦ Кіровоградська єпархія згадується як частина російської православної церкви. Підтвердженням цих слів є відсутність УПЦ в жодному з відомих диптихів – переліку канонічних церков, на відміну від ПЦУ. Також митрополит УПЦ Онуфрій не поминається жодною канонічною православною церквою, бо УПЦ є лише частиною російської православної церкви. Констатуємо, що на сайті російської православної церкви Ви згадуєтеся, як священник РПЦ.
Ми як офіційні представники територіальної громади, занепокоєні, що у нашому місті існує група впливу, яка має зв’язки з ворожою російською федерацією. Сьогодні це питання національної безпеки.
З метою консолідації українського народу закликаємо вас не бути байдужими до ситуації, яка склалася сьогодні в Україні, й рішуче засудити дії окупанта, бо з нами правда і з нами Бог. Вимагаємо від настоятелів та парафіян храмів Української православної церкви московського патріархату м. Кропивницького розірвати всі юридичні зв’язки з російською православною церквою (московським патріархатом) і не бути дотичними до вбивць».
Здавалося, місцева влада відреагувала – в межах власних повноважень. На відміну від того ж Іоасафа, який це рішення цілком очікувано проігнорував.
Але є в цій історії цікавий нюанс: у відповіді на звернення активістів влада дякує їм за активну та небайдужу громадянську позицію та внесок в укріплення української державності. Але вже через декілька днів тих же активістів у центрі міста…затримують під час розклеювання ними листівок, де зображений зв`язок між Путіним, Онуфрієм та Кірілом та вказується на причетність двох останніх до війни Росії проти України. Тобто правою рукою влада дякує за активність, а іншою – за неї ж затримує та тягне до відділку?! І як у такому випадку свідомі громадяни мають проявляти власну позицію, протистояти впливу країни-агресора, якщо у влади немає повноважень, а у правоохоронців якраз з цим явний перебір? А тим більше – молодь, яка щиро вірить у можливість змін у своїй країні та відчайдушно намагається тримати власний фронт у «дорослій» гібридній війні…
Заборонити не можна перейменувати
За даними опитування соціологічної групи “Рейтинг”, проведеного 6 квітня, 51% українців вважають, що діяльність Української православної церкви Московського патріархату необхідно заборонити. М’якіший підхід у вигляді позбавлення пільг та скасування договорів оренди церковних приміщень підтримують 21% опитуваних. А 20% респондентів вважають, що держава не має втручатись у справи церкви.
Отже, частина громадян налаштована не так радикально, як на повну заборону. Тобто – за умови відкритої гри та прозорої діяльності не заперечує проти діяльності цієї конфесії. Але ж, здається, це не влаштовує саму УПЦ МП. Йдеться навіть не про добровільний перехід до ПЦУ, як пропонується кожній релігійній громаді. До речі, аналогічну пропозицію Кропивницької міськради, прийняту на сесії 12 травня, очільник УПЦ МП в області Іоасаф, звичайно ж, проігнорував. Нагадаємо, 27 травня Собор УПЦ МП оголосив про свою незалежність від російської церкви та висловив незгоду з позицією патріарха Кирила щодо війни в Україні. Але таке рішення виглядає нічим більше як грою на публіку. Довести це зовсім не складно.
Адже, відповідно до закону від 20 грудня 2018 року, кожна релігійна організація повинна була змінити найменування, зазначаючи свою приналежність до релігійного об’єднання, яке розташоване за межами України, в державі, яка законом України визнана такою, що здійснила агресію або окупувала частину території нашої держави. Чи багато ви знаєте таких прикладів, коли парафія УПЦ офіційно визнала себе російською?
Зрозуміло, що ні, їх немає. Адже українська держава залишила чималу лазівку для таких випадків: навіть якщо парафії не змінили найменування, і їхні статути втратили чинність, вони все-таки можуть далі функціонувати, бо за законом релігійні організації можуть діяти і без реєстрації.
«Інакше загинемо!»
Активіст НВР «Правий сектор», лейтенант ССО Дмитро Яковенко:
- Битва, яка точиться зараз з Росією, є лише епізодом 500-літньої війни між українцями та московитами. На жаль, більшість наших людей, навіть патріотів та воїнів, не усвідомлюють цього, тож весь час потрапляють в пастки ідеологічної та релігійної ідентичності з ворогом. Вже близько 500 років східно-північна квазі держава людиноподібних істот намагається поглинути український етнос, не даючи можливість створити та розвинути власну державність. Головний девіз лаптєногих створінь – «За вєру, царя і отєчєство», або його «чорносотенний» варіант – «православіє, самодєржавіє, народность». Сакральність, непохитність та богообраність будь-якого «царя», що панує на московії, є головною і достатньою причиною безумовного підпорядкування центральній владі. Це ідеологічне підґрунтя було у кацапів завжди, як у нащадків орди та чингизидів. Остаточно сформульоване воно стало протягом першої половини ХІХ сторіччя, під час експансії російської імперії. І тому більшовики, щоб заснувати нову «династію», безжалісно знищували духовенство. Але вплив на населення, декілька століть створеного підґрунтя для центральної влади неможливо було викорінити за історично невеликий термін, і вплив церкви на свідомість залишався потужним. Саме тому в дуже важкі 1942-1943 роки тодішній «цар» Сталін почав реставрацію та використання всіх можливостей православної церкви, як більш тонкої та розвинутої «грибниці», що просякала навіть ті свідомості, що були закриті для традиційної червоної ідеології та пропаганди. Знищивши тисячі священників та ієрархів церкви, замінивши їх добре навченими та «висвяченими» співробітниками НКВС, червона влада отримала контроль навіть над «тіньовою» складовою ментальності росіян та мешканців червоної імперії – над начебто майже забороненою та відділеною від держави церквою. Але ж зрозуміло, що в цій церкві служили та служать зовсім не Богу. Достатньо подивитися на так званий головний храм збройних сил РФ. Якщо то не слуги диявола та цинічні мракобіси, то хто вони?
І в той час, коли наша країна спливає кров’ю, коли кращі сини й дочки української нації боронять українців від фізичного знищення, філія цього диявольського капітулу, тобто православної церкви росії, продовжує досить вдалу підривну діяльність, відмовляючись відспівувати загиблих, розповідаючи про якусь «триєдність» слов’янських народів по аналогії зі Святою Трійцею, про «богообраність» та «братерство» із московитами, згадуючи в молитвах катів та злодіїв проти українців – того ж Андрія Боголюбського, Миколу Другого тощо. Всі ці святоші, раби гундяєвської церкви, продовжують вливати населенню Кіровоградської (досі Кіровоградської!!!) області про «адіннарот», про «астанавіть вайну», про «палітікі віновати». Заборонити підривну діяльність, замінити її негайно державницькою та націоцентричною – ось що треба зробити в тилу в першу чергу. Бо ця гниль просякає наше нещасне суспільство знизу догори, і поліція з конторськими так само ловлять активістів та націоналістів як і вісім років тому, замість розігнати та заборонити сатанинську секту та її адептів.Треба чітко вже усвідомити всім, хто має приймати рішення – саме упц мп є інструментом розколу суспільства. Вона «вмуровувалася» в націю десятки років з одною метою – бути опорою руського царя, щоб зробити руське «атєчєство».«Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються.»Тож мусимо витягнути із власного тіла української нації встромлений туди кривий кинджал московської церкви. Бо інакше загинемо.
Оксана ГУЦАЛЮК
Читайте також:
«ПРАВИЙ СЕКТОР» ВИМАГАЄ ЗАБОРОНИТИ ДІЯЛЬНІСТЬ МОСКОВСЬКИХ ПОПІВ У КРОПИВНИЦЬКОМУ
ВЕЛИКДЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ – ЯК РЕЛІГІЙНІ ГРОМАДИ КІРОВОГРАДЩИНИ ВІДХРЕЩУЮТЬСЯ ВІД МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ
