Жахливо, але правда, – чомусь при згадуванні 1 вересня насамперед приходять думки про те, що 1939 року саме цього дня почалася Друга світова війна. Ще минулого року думалося лише про початок навчання…
І ось 73 роки потому – знову війна, точніше, нова фаза нинішньої війни, зі знаком «+» – ми перейшли в контрнаступ, а тоді, давно, почалося захоплення сусідньої Польщі агресором.
Іноді аналогії воєн вражають. Гітлер, «потренувавшись» на Чехословаччині, кілька років готував повноцінне вторгнення до іншої держави. Путін, маючи досвід Криму, кілька років готувався за три дні захопити Україну. На цьому аналогії закінчуються. Так не хочеться, аби все переросло у Третю світову, і щоби війна тягнулася шість років до смерті Гітлера. Так хочеться, аби путін здох швидше! Ну і щоб не було такого, коли на допомогу Німеччині 17 вересня 1939 року Польщу почав шматувати ще й СРСР з боку… Білорусі. Геть погані асоціації виникають…
Є така книжка Бориса Васильєва «А завтра була війна». За совка її заборонили до друку, лише під час перебудови побачила світ. Дуже непогана чесна книжка. Там про передвоєнні роки підлітків у сталінську епоху, жахіття і честь, ворогів народу і фанатичних комуністів. Так колись хочеться побачити український аналог «А завтра була війна»! Про те, як мирно та спокійно ми жили, як на вулицях стало вп’ятеро більше машин, ніж при СРСР, як розквітнув аграрний сектор, як кожен другий вже побував у Туреччині або Єгипті, як у кожній хаті давно з`явилися нормальні телевізори, пральні машини та унітази. Ті самі, які рашисти з початком гарячої війни будуть красти з наших хат…
Але останні найхоробріші частини Войська Польського капітулювали 6 жовтня. Велика країна протрималася лише місяць і тиждень. Україна тримається вже півроку, і, як показують події останніх днів, не лише тримається. І колись ми ще прочитаємо книжку «А завтра була Перемога». Слава Україні!
Геннадій РИБЧЕНКОВ
