Днями у рамках всеукраїнського туру, який проводить Міжнародна літературна корпорація Meridian Czernowitz, в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Д. Чижевського відбулася зустріч з популярним українським письменником Юрієм Андруховичем. Співорганізаторами заходу стали КОО Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка та обласна організація НСПУ. Модерував зустріч президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz та видавець Святослав Померанцев.
У вступній частині зустрічі Юрій Андрухович та Святослав Померанцев розповіли про мету та маршрут цього туру, до якого увійшло 14 міст, та взяли учать десять авторів. Зокрема, Святослав зазначив, що Юрій – один із небагатьох, кому було дозволено обирати міста для виступів та визначати свій маршрут. До того ж, вони 
обоє мають неабиякий «сантимент» до нашого міста. Андрухович вкотре поспілкувався тут зі своїм давнім інститутським товаришем художником Ігорем Смичеком, а Святослав згадав 2012 рік, коли після виходу книги «Лексикон інтимних міст» він вмить став відомим видавцем і в цьому статусі приїхав сюди разом з Андруховичем її презентувати. Добром словом вони згадали і Олександра Ратушняка, котрий на той час очолював місцеву організацію «Просвіти», і Олену Олійник, кропивничанку, яка нині мешкає у Львові та верстає книжки для корпорації Meridian Czernowitz.
Далі письменник пояснив, чому для свого туру він обрав тему «Зі ще не написаної книги, яка, можливо, вже і не напишеться».
«Оскільки ми потрапили у таку ситуацію і не знаємо, що далі, як довго, не знаємо, хто доживе і хто ні, напевно, настав момент ділитися чимось таким, що на сьогодні написалося. І це те, чого б я не робив раніше ніколи, поки не вийшла книжка, поки я десятки разів не перечитав би кожен текст, не виправив би його знову і знову, і тоді, напевно, Святослав видав би цю книжку, і ми би презентували тут книжку. Сьогоднішня воєнна ситуація з цією невизначеністю, можливо, підказує, що треба показувати те, що написалося вчора чи позавчора. Це зовсім нове, можливо, недопрацьоване, можливо, якесь таке, що або зовсім потім буде викреслене, або буде сильно змінене. Одним словом, усі можливості на сьогодні відкриті», – наголосив Юрій Андрухович.
За словами письменника, задум цієї книги виник приблизно посередині 2021 року після того, як побачив світ роман «Радіо Ніч». Перший імпульс підказав йому не те, про що буде нова книга, а якою вона могла би бути. Проте й донині автор має сумнів, чи буде це роман, чи, можливо, окремі оповідання, які могли би скласти певну збірку. «І до сьогодні сам не знаю, що в мене написалося – розділи роману чи оповідання в збірку», – зізнався присутнім Юрій Андрухович.
Спершу він планував акцентувати увагу в новій книзі на дитинстві. Її герой – дванадцятирічний підліток – мав поєднувати усі історії, які відбувалися на очах самого Юрія на початку 1970-х років. Однак цей задум зламала чи змінила повномасштабна агресія рф. «Коли я написав першу частину, це було 20 лютого, тобто ще в іншій реальності. Коли ж я продовжив влітку 2022 року роботу над цими розділами, зрозумів, що це будуть інші акценти. Можливо, вони будуть пов’язані з якимись воєнними діями, з таким фактором як окупація, зі збройним спротивом окупації. І тоді подумав, що це треба виводити за межі якоїсь конкретної впізнаваної країни, створювати якийсь свій власний світ зі своєю країною», – зазначив письменник. З його пояснень стало зрозуміло, що робота над книгою триває, хоча йде нелегко, з перервами.
Так, наприклад, на запитання, що він робить, коли настає творча криза, Юрій Андрухович відповів: «Настає, і я це знаю, таке явище, коли пишеш роман, а це великий обсяг, обов’язково настає криза. Настає момент, коли ти не знаєш, що робити далі. І тобі починає активно не подобатися те, що вже написане. І це напевно той момент, коли багато хто з письменників минулого свої твори знищував. Та повертаючись до себе… Цей складний момент, коли не знаєш, що далі, і вже перестаєш вірити у те, що зроблено, треба перечекати, переходити. Напевно, це така підказка, що тобі треба зупинитися і вичекати, коли це все до тебе повернеться.
Ілюструючи «ще не написану книгу», письменник прочитав одне з готових оповідань під назвою «Реміс». Написано воно у властивому Андруховичу неоавангардистському стилі, де домінує образ оповідача, котрий хоч і дивиться на світ очима підлітка, але надто дорослим поглядом, і де, як на мене, забагато екзистенційної орнаментики.
Одне з останніх запитань із зали було таке: що має робити письменник під час війни?
На що Юрій Андрухович зазначив: письменник повинен робити те, що найкраще в нього виходить, тобто писати. Проте він може робити й інше: воювати чи волонтерити, як це робить нині Андрій Любка.
На моє ж запитання щодо чергової хвилі перейменувань та переосмислення меморій, яке я поставив ще до початку зустрічі, Юрій відповів: «Щодо окремих пам’ятників та історичних імен, скажімо, Сахарова чи Герцена, має застосовуватися зосереджений, вдумливий експертний підхід, коли працюють історики, краєзнавці, культурознавці».
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ, фото Олександра Козловського
