Щорічно 14 березня в Україні відзначається День українського добровольця. Його встановлено рішенням Верховної Ради України від 17 січня 2017 року з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та підтримку ініціативи громадськості.
Ця дата вибрана не випадково: саме 14 березня 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці, що під Києвом, для формування першого добровольчого батальйону. Цією розповіддю віддаємо шану землякам, які за покликом серця незламними лавами стають на захист рідної землі.
ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ
В історії України одним із прикладів добровольства можна вважати Запорізьку Січ – воєнізовану структуру, сформовану з добровольчих батальйонів, які століттями боронили Україну. Другим прикладом добровольства став бій під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути. Видатний український письменник Улас Самчук у своїй статті «Крути» писав: «Українська молодь, яка дня 28 січня 1918 року з піснями виїхала зі столиці України під станцію Крути , щоб там умирати, була першою молоддю світу, що одверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з російською навалою. Розуміється, вона боролася і вона падала під кулями ворога не тільки в ім’я оборони від більшовизму. Її ідеал був – своя державність, своє суверенне життя, своя духовність. …Це був порив душі й серця, зов національного інстинкту. Це було непереможне хотіння, хай проти логіки, проти всіх сил світу вписати на сторінки історії щось таке, що в прийдучому (майбутньому) дасть зачіпну точку для нової, більш організованої та більш досконалої боротьби».
Рік 2014. На Майдані розстріляли героїв Небесної сотні, Росія почала окупацію Криму, а на Донбасі бойовики за підтримки військових РФ почали захоплення адмінбудівель. 13 березня секретар Ради національної безпеки та оборони Андрій Парубій представив у Верховній Раді Закон України «Про Національну гвардію України». Того дня цей історичний документ підтримали 262 народних депутати.
У пояснювальній записці до відповідної постанови зазначено, що з представників Самооборони Майдану був сформований перший добровольчий батальйон Національної гвардії України, а 14 березня більш ніж п’ять сотень бійців Самооборони Майдану прибули на полігон у Нові Петрівці Київської області для проходження військової підготовки та подальшої участі у військових діях. Так розпочався перший бойовий шлях першого добровольчого батальйону новітньої незалежної України.
Навесні 2014 року була зафіксована рекордна явка у військкомати країни. Першими добровольцями були не тільки чоловіки, а й жінки. Це були люди різних професій – вчителі, лікарі, студенти, підприємці, айтішніки. Це сотні майданівців, які вирушили з барикад Майдану у дальні барикади Донбасу боронити незалежність України та стати ідеологічною основою нової української армії.
Саме завдяки добровольцям , їхній мужності, відданості національним інтересам і щирому патріотизму вдалося зупинити російського агресора та дати змогу мобілізувати сили в тилу й озброїти армію. Загалом у конфлікті на сході України брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Переважна більшість із них перетворилася на військові частини силових структур.
З перших днів антитерористичної операції практично на усій території України розпочалася мобілізація населення до Збройних сил, створення добровольчих батальйонів територіальної оборони, батальйонів міліції, підрозділів Національної гвардії.
Тільки на території нашої Кіровоградської області були сформовані такі батальйони:
– 17-й Кіровоградський. 17-й окремий мотопіхотний батальйон «Кіровоград» — формування у складі Збройних сил України, створене як 17-й батальйон територіальної оборони «Кіровоград» з добровольців Кіровоградської області. Командир батальйону — полковник Щербина Олександр Олександрович. Після проведення навчання і бойового злагодження 17 БТрО був направлений на підсилення Приазовського рубежу оборони з дислокуванням у Мелітополі Запорізької області. З добровольців була сформована Окрема рота (80 вояків), яка виїхала на схід України – на передову АТО. За час проведення АТО солдати і офіцери з Кіровоградщини виконували завдання по захисту конституційного ладу України в населених пунктах Мелітополь,Фащівка, Щастя, Станиця Луганська, Красноталовка, Біловодськ, Дебальцеве тощо.
– 34-й «Батьківщина». 34-й окремий моторизований батальйон (34 ОМБ, в/ч А4395, пп В5509) — підрозділ у складі Збройних сил України. Створений у травні 2014 року як добровольчий 34-й батальйон територіальної оборони «Батьківщина» з мешканців Кіровоградської області, підпорядкований Міністерству оборони України. Командир батальйону — майор Валерій Галецький. Половина особового складу батальйону — кіровоградці; решта — зі східних областей України, Криму, Одеської, Вінницької та Львівської областей. На момент заснування батальйон налічував у своєму складі 421 бійця, більшість з яких — професійні військові різного віку. Члени цього військового формування мають досвід бойових дій та брали участь у миротворчих місіях у різних країнах світу. Перед відправленням в зону ведення АТО батальйон пройшов двомісячну підготовку, максимально наближену до реальних воєнних дій. Лише після того батальйон прибув на передову лінію військової операції на сході України, де брав активну участь у боротьбі з проросійськими бойовиками.
– 42-й «Рух опору». 42-й окремий мотопіхотний батальйон «Рух Опору» (42 ОМПБ, в/ч А4472, пп В4750) — формування у складі Збройних сил України, створене як 42-й батальйон територіальної оборони «Рух Опору» з добровольців Кіровоградської області. Батальйон брав активну участь в боях, зокрема під Іловайськом та Вуглегірськом. Командир батальйону — підполковник Костянтин Заіченко. На початку серпня 2014 року 42-й БТрО був відряджений до Краматорська охороняти аеродром. Частина підрозділу відправили на Савур-Могилу.
В листопаді 2014 року всі ці підрозділи були перетворені в мотопіхотні батальйони і увійшли до складу 57-ї окремої бригади.
Також був сформований корпус добровольчих спецпідрозділів, створених у квітні 2014 року Міністерством внутрішніх справ України для захисту від злочинних посягань та охорони громадського порядку в умовах початку російської агресії проти України. Навесні 2014 року було створено 56 батальйонів та рот особливого призначення. Добровольчі батальйони, котрі були створені в структурі МВС, – це, мабуть, одна із найбільш показових реформ, яка привела у лави міліції справжніх патріотів. Сьогодні добровольчі батальйони у складі Міністерства внутрішніх справ користуються великою повагою серед людей. І якщо під час Майдану найбільше боялися міліцію, то саме добровольці з числа правоохоронців почали повертати до неї довіру.
Серед цих батальйонів поліції особливого призначення був і наш Кіровоградський батальйон патрульної служби поліції особливого призначення «Кіровоград». Командир батальйону – В’ячеслав Шевченко. Добровольчий батальйон патрульної служби поліції особливого призначення створений в травні 2014 року у структурі УМВС України в Кіровоградській області. 10 грудня 2016 року батальйон перейменовано на «Святослав» — на честь князя Святослава, а з 2023 спецпризнченці увійшли в роту спеціальних операцій «Еней» (ОШБр «Лють»). Бійці батальйону під час відряджень у зону АТО несли службу на першій лінії оборони. Охороняли громадський порядок, щоби не допустити громадських зіткнень і кровопролиття між місцевим населенням, який був 50 на 50. Одні за ДНР і расею, інші за вільну і незалежну Україну.
ВЕЛИКА ВИСКА: НА ПЕРЕПОНІ СПІЛЬНОЇ БІДИ
Жителі села Велика Виска не стояли осторонь цієї біди. Сьогодні згадаймо перших добровольців-краян.
Олександр Квак. Коли почались військові дії на сході України, по телебаченню побачив рекламу, в якій запрошували обороняти Україну. Одразу ж зателефонував на “гарячу лінію”. Потім поїхав до обласного військового комісаріату, де й написав заяву. З липня 2014 у складі 57-ї бригади був у зоні АТО гранатометником. Брав участь у боях за Горлівку, Майорське… Пробув у зоні АТО декілька місяців.
Віталій Іщенко. Поліцейський взводу №1 роти №1 БПСПОП «Кіровоград». З серпня 2014 року перебував у зоні АТО. З 2022 року – в лавах ЗСУ.
Віктор “Білий” Гуліков. Народився в 1987 році в місті Алушта в Криму. Згодом сім’я переїхала до Великої Виски, де Вітько закінчив школу. До армії працював електромонтером на заводі “Червона зірка” в Кіровограді. Строкову службу проходив в прикордонних військах. Після армії працював на будівництві в обласному центрі. Навесні 2014 року, не роздумуючи, пішов до Кіровоградського військового комісаріату та записався добровольцем. Півтора місяці проходив перепідготовку в Канатовому, а через два місяці був уже під Кримом. З серпня 2014 року – в зоні АТО в складі 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї бригади. Старший сержант «Білий» командував взводом. На війні він виріс у званні від старшого солдата до старшого сержанта.
Має низку нагород: орден «За мужність» I ступеня (22.06.2022), орден «За мужність» II ступеня (20.07.2016), орден «За мужність» III ступеня (27.06.2015), міністерську відзнаку “Знак пошани”, медаль “За жертовність і любов до України”. Він боронив Україну вісім років. Захищаючи рідну землю, на Луганщині, отримав поранення голови. Довгі місяці коми… 9 серпня 2022 року серце Героя перестало битися.
ВШАНОВУЮЧИ ПОДВИГ ДОБРОБАТІВ
Чи вистояла б Україна без мужності добровольчих батальйонів? У чому сутність руху добробатів і де його витоки? Якою була роль добровольців під час найважливіших етапів битви України проти гібридного агресора? І що чекає на добробати у майбутньому? На ці питання вирішила відповісти група експертів і журналістів. Вони створили унікальний проєкт і видали книгу “Добробати” – це хроніка історії руху і водночас роздуми над його природою. Створення добробатів, їхній бойовий шлях і сучасний стан — усе це безпосередньо з уст учасників подій,політиків, військових, громадських діячів та волонтерів.
Насамкінець пропоную поезію кропивничанки Ірини Небеленчук «Свіча». Він написаний на честь тих, хто поміж нами, у пам’ять про тих, кого забрали небеса.
Ми запалимо свічку. Святий той нехай огонь
Подолає непевність, останні душі вагання.
Не задуй його вітре! Ти, Боже, боронь –
Той від свічечки вогник, немов оберіг кохання!
Не згасає хай свічка. Промічик її тепла
Потічком розіллється у душах воскреслих наших.
Хай зневіру й байдужість випалює він дотла
І наповнить снагою нетлінні життєві чаші.
Хай палає свіча! Хай горить і удень, і вночі,
Щоб ніколи-ніколи не згасла в серцях надія,
Лиховісно-захланні не краяли душу сичі
І лишалась людям повіки-віків їхня мрія.
Затамуємо подих!.. А свічка незгасно горить
Поміж грози й дощі, у січневі сніги й буревії.
Щоб палав той огонь, щоб не гаснув ніколи й на мить.
І хай пам’яті свічка горить, мерехтить, пломеніє.
Підготувала Зонатта ІЩЕНКО,
бібліотекарка Великовисківського ліцею
Мар’янівської сільської ради,
Новоукраїнського району
