Війна змінила країну, а також життя кожного трудового колективу, кожної людини, у тому числі й закладів освіти. Кіровоградський медичний фаховий коледж ім. Є.Й. Мухіна – особливий, адже готує кадри, потрібні у будь-який час: і для фронту, і для тилу. Наша розмова з в. о. директора закладу Світланою Бондарь – про особливості роботи коледжу в умовах воєнного часу.
- Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф в Україну, розгубленість, страх, розпач відчував кожен з нас. Світлано Олександрівно, пригадайте ті стресові дні. Що змінилося в роботі закладу в організаційному плані?
- Надзвичайно важко було у перші дні війни, коли серед викладачів не було чіткого розуміння, що відбувається, серед студентів і їхніх батьків панувала розгубленість. Одна справа, коли ти відповідаєш лише за себе, інша – коли за тобою колектив, цілий заклад, і ти повинен бути прикладом стійкості та витримки. Саме такі думки супроводжували мене у перші дні війни, тому й вдалося швидко внести корективи в діяльність коледжу. Нашвидкуруч до навчальних тем вносилися корективи, зокрема – виховний компонент: сутність поняття патріотизму, уміння надавати допомогу, психологічна адаптація, розуміння ситуації… Ми усвідомлювали: головне завдання – домогтися, щоби не було в колективі паніки. Оперативно проводили для викладачів психологічні курси, аби стабілізувати моральний клімат, зняти напругу серед студентів. Найбільше непокоїло нерозуміння того, що нас очікує. Ми не могли прогнозувати навіть на тиждень, тож приймали рішення самотужки. Від’їзд студентів за кордон, надання академвідпусток теж внесли свої корективи. Тоді виникло питання, як зберегти контингент студентів. Поступово ситуація стабілізувалася. Певно, включилися якісь внутрішні ресурси, й ми самі перелаштувалися, освітній процес скоригували до умов воєнного стану. Прислужились нам гіркі ковідні уроки. За ці два роки настільки відшліфували дистанційний формат навчання, що саме це дало можливість під час воєнного стану охопити навчанням тих студентів, які не тільки перебували в Кропивницькому чи за межами області, але й тих, які виїхали за кордон. Внесли зміни у терміни проходження державної практики, яка завжди проводилася влітку – перенесли її наперед, на зиму, оскільки у цей час у лікарнях було забезпечено подачу електроенергії та тепла. Це також надало можливість організувати очний формат навчання для решти студентів, з урахуванням потужності укриття, що розраховане лише на половину студентів (під укриття переобладнали книжковий архів). У цей складний період навчання в закладі організовано в змішаному форматі. Щомісяця його змінюємо: через місяць кожна група виходить в очний формат. Випускні групи, які пишуть ЄДКІ, після переддипломної практики переходять на очну форму навчання. Хочу подякувати керівникам лікарень, особливо ЛДЦ «Ацинус», які приймали студентів на переддипломну практику після дистанційного навчання, з розумінням поставилися до них, допомогли їм оволодіти тими навичками, які можна опанувати тільки на робочому місці. Спрацювали чітко і лікарі, і медичні сестри відділень, і наші методичні керівники практики.
- А які зміни відбулися у навчально-виховному плані?
- Як і зазвичай, викладання навчальних дисциплін відбувається відповідно до нормативних документів, але певні нюанси у процес додали. Ми ухвалили таке рішення: незалежно від того, з якої навчальної дисципліни триває заняття, щоденно о 9-й годині приєднуємося до Всеукраїнської хвилини мовчання. Кожен студент повинен знати, що він має можливість навчатися завдяки тим воїнам-героям, які віддали за це своє життя. На вимогу сьогодення ввели виховний компонент навіть у клінічні предмети, освітні програми переглянули – задля опанування методів домедичної допомоги. Раніше слово «війна» ми сприймали віддалено й не розуміли, що це може відбутися і на нашій території, тому проводили лікнеп з усіх питань. Наприклад, студенти цікавилися, що потрібно класти у тривожну валізу. Тоді ми розробили відповідні пам’ятки і роздавали студентам. Змінилася тематика виховних годин: пріоритетним напрямком стало національно-патріотичне виховання. Я дуже вдячна студентській ради, її колишньому голові Сергію Степанову (нині – це військовий медик). Він зумів організувати хлопців та дівчат, які проводили бесіди на військово-патріотичні теми у коледжі, гуртожитку. Пам’ятаю перший рік війни, День вишиванки. Усі – і дорослі, і діти без оголошення прийшли у вишиванках. Таке було піднесення, єдність, що не передати словами. За ініціативи студентської ради в коледжі організовано Скриньку побажань, яку ми відкриємо у День нашої Перемоги. У вересні 2023-го та квітні 2024 року спільно з ГО «Цитадель» провели військово-патріотичні заходи, під час яких студенти мали можливість не тільки поспілкуватися з із захисниками України, а й потренуватися у наданні першої домедичної допомоги. Із початком повномасштабного вторгнення ми надавали переселенцям, які були проїздом у Кропивницькому, місця у гуртожитку. І зараз у гуртожитку виділено 60 місць для проживання ВПО. Співпрацюючи з громадськими організаціями, в цих секціях зробили капітальний ремонт, замінили вікна, меблі. У нас мешкають сім’ї з дітьми, зараз чекаємо на поповнення, переселенка має народити нового кропивничанина.
- Чи вплинув воєнний стан на набір студентів? Чи збільшилася кількість, чи зменшилася, і як змінив суворий час здобувачів освіти?
- Якщо ковід дещо розхолодив студентів, навіть знизив бажання навчатися, то війна змінила їх у протилежному напрямку. Дистанційка була тоді, і зараз, але ставлення до неї абсолютно різне. Студенти одразу подорослішали. Багато з них почали волонтерити у ГО «Кропхаб», «Добромир», притулку для тварин «Щасливий пес» й продовжують цю діяльність і зараз, залучаючи до неї нову студентську молодь. З’явилася відповідальність за свої дії, розуміння того, що відбувається. Відчуваємо, що навіть ті студенти, які виїхали разом із батьками за кордон, вболівають за долю країни. До речі, жоден викладач, і це наша гордість, не залишив країну і робоче місце. Усі викладачі залишаються на місці, поруч зі студентами. Війна, звісно, вплинула на набір студентів. Дещо він знизився, особливо на базі 11 класів. Це пов’язано з тим, що майбутні медики та фармацевти, яких ми готуємо, є військовозобов’язаними. Деяких батьків це зупинило, і вони не радили дітям вступати у медколедж. Цьогоріч у квітні проводили День відкритих дверей і пояснювали, що військовий облік не коледж придумав, і не сьогодні він з’явився. Медики і фармацевти завжди мали бути готовими виконувати свої професійні обов’язки у будь-яких непередбачуваних ситуаціях. Водночас на базі 9 класів набір стабільний. Протягом року організували роботу підготовчих курсів для абітурієнтів, тож завчасно бачимо той контингент, який прийде до нас.
- Відомо, що заклад, крім основного освітнього процесу, запровадив кілька проєктів. Розкажіть про них.
- Так, працюємо й у цьому напрямку. Найбільший наш проєкт –тренінговий центр «Медхаб», відкритий за підтримки ЮНІСЕФ. Це проєкт суто студентський. Студенти самостійно взяли участь у конкурсі та отримали грант на суму 50 тисяч гривень. Завдяки тому, що наш тренінговий центр взяв гарний старт, його учасники отримали додаткове фінансування. Проєкт закінчився, але «Медхаб» працює й досі. Співпрацюємо з населенням, підприємствами – навчаємо надавати першу домедичну допомогу. Виїжджаємо навіть за межі Кропивницького. Це все проводимо безкоштовно. І я теж долучаюсь до групи лекторів-викладачів. Оскільки за професією я лікар-гінеколог, то організувала лекторій для молоді «Підліткова контрацепція», де підіймаю питання статевого виховання окремо для хлопчиків і для дівчаток.
- Вашому закладу упродовж його історії було притаманне волонтерство. Зараз, треба думати, воно тільки підсилилось. У чому конкретно виражається допомога ЗСУ?
- Волонтерство сьогодні – це не просто необхідність, а стиль життя кожного українця, тим паче медика. Тож з перших днів війни ми прийняли рішення надавати всіляку допомогу військовим медикам, у першу чергу –випускникам коледжу. Колектив закладу долучився до проведення «Мовних перегонів», організованих за ініціативи ГО «Кропхаб», зібравши під час заходу кошти на закупівлю дронів для військових. Для підтримки технічного стану автомобілів військових медиків в січні 2024 року було придбане усе необхідне на суму майже 34 тисячі гривень. Колектив коледжу систематично проводить збір коштів на придбання медпрепаратів та перев’язувальних матеріалів для медпункту ЗСУ, у якому несуть службу випускники коледжу. Наприкінці березня провели благодійний ярмарок та концерт, під час яких зібрали кошти на допомогу ЗСУ. Подібні заходи провели також у День вишиванки. А на День героїв актив студентського самоврядування організував акцію «Стрічка Перемоги». Це неповний перелік доброчинних справ викладацько-студентського колективу – наш внесок у Перемогу. Тільки з початку року ми зібрали понад 100 тисяч гривень. До цього треба додати проведені тренінги з надання домедичної допомоги потерпілим унаслідок надзвичайних ситуацій чи бойових дій, лекції, заходи для підтримки онкохворих дітей. Усі ці заходи тісно переплелись із освітнім процесом і стали способом нашого життя.
- Студентське життя, як правило, швидко закінчується. Розпочинається період працевлаштування випускників. Був час, коли спостерігалось перенасичення медичними кадрами середньої ланки. Чи є сьогодні проблеми з працевлаштуванням?
- У зв’язку із відкриттям ЛДЦ «Ацинус» мережа робочих місць для медичних сестер розширилася. Не можу сказати, що війна погіршила ситуацію із працевлаштуванням. Наші кадри затребувані на ринку праці, адже відкрилося багато приватних клінік, є релоковані лікувальні заклади. Наші дипломи цінуються і за кордоном. З початку військових дій Польща, Чехія беруть наших фахівців навіть без підтвердження диплому. Крім того, чимало випускників продовжує навчання у вишах. Зараз працюємо над двома великими проєктами. І, мабуть, будемо їх продовжувати й після війни. Перший – «Героїчний шлях наших випускників». Друга світова вже відійшла в історію, а ця війна – ще свіжа рана, і відстежити героїчний шлях випускників – це справа честі для нас. Куратори збирають історії, накопичують матеріали, будемо їх узагальнювати і випускати книгу пам’яті. Другий проєкт – «Випускники коледжу – наша гордість». Йдеться про тих випускників, які на своїх робочих місцях досягли певних здобутків. Це не обов’язково професори, головні лікарі… У проєкті є великий розділ «Не зраджую професії», в якому розкривається роль медичних сестер, фельдшерів, які успішно пропрацювали по 30-40 років і заслуговують на повагу та шану. Тобто ми не перериваємо цей зв’язок: коледж – студент – випускник. Вважаю, що позитивно на вибір професії вплинуло підвищення зарплати. Коли бажання і мрії підкріплюються гідною оплатою праці – це гарний стимул і для вибору професії, і для майбутньої роботи.
До розмови долучається голова студентської організації профспілки Ольга Дубченко. До речі, з її обранням на цю громадську посаду діяльність первинки ожила, набула цілеспрямованого змісту.
- Чим конкретно займається студпрофком?
- Вирішуємо чимало питань студентів, надаємо матеріальну допомогу тим, хто її потребує. Великий і улюблений розділ – культурно-масова робота. Зараз, у зв’язку з військовим станом, дещо змінилося її спрямування – більше проводимо заходів задля підтримки наших захисників. Наприклад, до Дня героїв України організували благодійну акцію – «Стрічки за донат», а також виготовляли браслети з українською символікою. Таких акцій проводимо багато. З нагоди Дня захисника України влаштувати урочистий захід та збір коштів для ЗСУ. До Дня боротьби з раком збирали кошти для онкохворих дітей. Студенти – легкі на підйом, швидко відгукуються на пропозиції студпрофкому і долучаються до заходу.
- Чи відчувають студенти свою належність до профспілки?
- Думаю, що так. Ми організовуємо фотозони спільно зі студентською радою, влаштовуємо концерти, які носять, переважно, патріотичне забарвлення. Вносить свої корективи дистанційна форма навчання: одні студенти беруть участь у заході, інші – спостерігають з екрана комп’ютера. Навіть профспілкові збори проводили у змішаному режимі. Розуміємо нинішню обстановку, єднаємося заради перемоги, робимо свої внески у її наближення і мріємо про мирне життя. Мені подобається працювати зі студентами (сама нещодавно була у цьому статусі), щось організовувати, пропонувати. Залучаю до профспілки юнаків і дівчат, як кажуть, завчасно. Працюючи у приймальній комісії, не забуваю зробити вставку про нашу профспілку, її роль, популяризую культмасову роботу, яка у нас на високому рівні. Намагаюся знайти підхід до кожного вступника. Ще подобається спілкуватися зі слухачами, які приходять до нас на підготовчі курси. Вони дуже активні, захоплені, їм цікаве усе нове. Очолюю студентський профком не так давно, але уже зрозуміла, що ця посада дуже відповідальна і водночас цікава. Якщо виникають питання, звертаюся до старших колег – голови профкому викладачів чи голови обкому профспілки працівників охорони здоров’я Лариси Козлової.
