“МИ І ВРЯТУВАЛИ НАШ ТАНК, І ВИКОНАЛИ ЗАВДАННЯ!”

0
61
views

Під час одного з важких боїв за місто Часів Яр Донецької області росіяни підпалили та пошкодили танк 41-ї ОМБр. Однак, екіпаж бойової машини виконав бойове завдання та врятував машину і власні життя. Одним з учасників цього бою був військовослужбовець з Кіровоградщини.

“Ми повинні були знищити особовий склад ворога та підтримати нашу піхоту, – розповідає танкіст Петро. – Щойно наш екіпаж виїхав на виконання, як окупанти відкрили вогонь по нашому танку. Були влучання снарядів та мінометних мін, потім один за одним били FPV-дрони. Я – навідник, тож добре чув, як по башті наче гупало важким молотом. Але ми розуміли: якщо зупинимось, настане миттєва смерть. Тож виїхали на вогневу позицію і відпрацювали, як належить. Поклали у вороже лігво чітко один за одним чотири снаряди і перетворили його на мотлох разом із москальськими тарганами.

Але наш танк вже палав. Башту обволік густий дим. Добре, що ще не було відкритого вогню всередині. Бо ж у мене повний боєкомплект. Наш командир виліз назовні і намагався загасити полум’я. І я його рятував, бо він сам отримав опіки. І ми рвонули до своїх. І по нас знову гепало. Усі ми були поранені та контужені, але тримались. Наш механік-водій та командир танку творили дива. А командир нашої танкової роти за допомогою безпілотника з повітря вивів нас з цієї підступної пастки. Бо ми пересувалися вже навпомацки.”

Пошкоджений, палаючий танк із пораненим екіпажем врешті дістався до своїх. Хлопці із побратимами разом загасили пожежу. Потім виявилось, що на броні бойової машини не було живого місця від влучань, але могутній метал витримав та врятував хлопців. “За радіоперехопленнями ми згодом дізнались, що від того москальського барлогу лишилась купа сміття. От чого вони й так розлютились і намагались нас знищити за всяку ціну. А ще добре, що наші побратими з піхоти, які бачили наш палаючий танк, тоді не давали підняти голову своїм влучним вогнем ворожим гранатометникам та стрільцям. Бо якби у нас влучили з гранатомету чи мінометна міна прилетіла б – тоді все!”, розповідає Петро. Танкіст не вважає себе героєм, каже – робив, що мусив. Рідним про цей бій не розповідав, бо не хотів даремно їх хвилювати.

“ – Ми знову в строю і скоро знову мститимемось русні, – констатує навідник. – До речі, у моєму житті це вже другий подібний випадок. Бо я 18-річним юнаком служив в Афгані. Тоді під час одного з боїв “духи” оточили в ущелині нашу колонну техніки. Я служив механіком-водієм бронетранспортера і побачив, як палає наша БМП. Її командир був контужений й поранений та не міг вибратись з башти. Тож я кинувся за ним у полум’я та витягнув побратима. Сам добряче попікся, але врятував товариша. Із початком повномасштабного вторгнення рф до України я негайно приїхав з Польщі і добровільно просився на службу. Але у центрі комплектування мене спершу кілька разів завертали за віком та станом здоров’я. Бо мені вже далеко за 50. Втім, врешті добився свого.

Але соромно, що є така молодь, яка відвертається від війни, наче її не існує. Так не можна робити! Інакше ворог просто знищить усіх нас!”

 

Доля України – твоя доля! Виборюй своє мирне майбуття!

Приєднуйся до 41-ї окремої механізованої бригади!

Телефон для довідок: (066) 058 79 29

 

Матеріал підготовано у співпраці

зі Службою зв`язків з громадськістю 41-ї ОМБр

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here