Нещодавно, а саме 27 травня Україна разом із світовою спільнотою відзначала День працівників екстреної медичної допомоги – невід’ємної складової системи з надання невідкладної кваліфікованої допомоги людям в ситуації, спричиненій хворобою чи травмою.
У найважчі хвилини життя хворих та потерпілих вони стоять на варті і першими беруть на себе відповідальність за порятунок та здоров’я людей, в будь-який час готові прийти на допомогу. Від їхнього професіоналізму і досвіду залежить в буквальному сенсі найцінніше – чи буде людина жити, коли відлік йде на секунди і права на помилку немає. Лікарі «швидкої» на передовій кожен день і стикаються з безліччю найрізноманітніших складних хвороб і важких травм своїх пацієнтів, а ми завжди можемо розраховувати на їхній досвід і компетентність. Цілодобово вони виїжджають по викликах, і завжди там, де найбільш потрібні. Екстрена медицина – це місце, де кожний крок життя та взаємовідносини хворого i лікаря сповнені глибокого морального змісту, де кожна людина щомиті перебуває під впливом яскравого світла душі і таланту медика. А коли допомагаєш у складних та навіть – без перебільшення – екстремальних ситуаціях, то праця перетворюється на подвижництво. Порятунок життя – кредо їх діяльності. Працівники екстреної медичної допомоги України неодноразово довели суспільну вагу і значимість своєї професії, особливо в умовах непростого сьогодення. Останні роки стали складним періодом із великою кількістю викликів і переживань. Чи не найважче часи були на початку пандемії. Особливо в перші місяці, коли ще не було ані вакцин, ані чітких алгоритмів, як лікувати хворобу. На жаль, чимало працівників «швидкої», рятуючи життя пацієнтів, самі втратили здоров’я. Ще одна трагічна особливість нашого часу – те, що більше трьох років ми живемо в умовах війни, а система медицини катастроф працює із посиленим навантаженням і знову – на передовій, адже сучасна війна не має чіткої лінії зіткнення з ворогом, й у лікарів ЕМД побільшало роботи не лише через бойові дії та збільшення вимушених переселенців, а й через депресивні стани пацієнтів. Екстрена допомога – це не просто робота, а покликання. Хто одного разу потрапляє до цієї служби, майже ніколи її вже не залишить.
З керівником структурного підрозділу, старшим фельдшером Гайворонської підстанції КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Кіровоградського обласного Центру ЕМДіМК Романом Васильовичем Шульбою ми знайомі більше чверті століття. Я тоді працював сільським головою, а він – завідувачем фельдшерсько – акушерським пунктом. В усі часи медична сфера на селі – особлива, адже тут уміння і професіоналізм допомагають залишитися живими і здоровими багатьом людям. Працював без відпочинку, вихідних, свят, відпусток, без права на безтурботний сон, не міг собі дозволити хворіти. Провести прийом, надати медичну допомогу пацієнтам, оглянути хронічних хворих, ще й оперативно відреагувати на термінові виклики – далеко не весь перелік обов’язків, які виконував молодий фельдшер, працюючи в непростих умовах. Нагромаджувався досвід, постійно поповнювались знання й уміння, удосконалювались форми і методи роботи. Люди двох підопічних сіл донині добрим словом згадують його.
За словами його колег, Роман Васильович – фахівець нової генерації, який поєднує в собі сучасне управлінське мислення, глибокі медичні знання та щиру відданість системі екстреної медичної допомоги. На моє прохання він погодився поспілкуватись і коротко розповів про робочі будні медиків гайворонської «екстренки».
– Найпершою ланкою рятування людини є оперативно-диспетчерська служба – невидимий, але надважливий тил екстреної медичної допомоги. Щодня диспетчер приймає дзвінки від людей, яким потрібна негайна допомога, і швидко, точно, відповідально координує роботу бригад. Під час спілкування він має виявити підстави для виїзду бригади ЕМД, лише після цього медиків скеровують до пацієнта. Якщо ж таких підстав немає, то надається лише консультація телефоном. Окрім цього, пацієнту можуть рекомендувати звернутися до сімейного лікаря, якщо стан не є невідкладним, але потребує огляду чи обстеження. Диспетчеру постійно відомий стан кожного виклику і місцеперебування всіх автомобілів екстреної допомоги. На виклик має їхати бригада, яка знаходиться найближче. У критичній ситуації тому, хто викликає, важливо діяти швидко та правильно. А тому чітко та спокійно слід повідомити диспетчеру, що саме сталося, стан постраждалого, хто постраждав і назвати точну адресу виклику, хто і з якого номера телефону викликає бригаду. Не слід класти слухавку першими, адже диспетчер може поставити додаткові запитання або дати важливі інструкції до приїзду медиків. Ваше чітке пояснення ситуації – запорука правильної та швидкої медичної допомоги. Кожен з нас може опинитись у ситуації, коли комусь з рідних чи просто людині на вулиці необхідна допомога. Не зволікайте і викликайте швидку медичну допомогу при різкому погіршенні самопочуття. Для жителів Гайворонщини це – 0689961242.
У нас завжди чергують бригади лікарів, готових будь-якої хвилини надати невідкладну допомогу у критичних ситуаціях – дві в місті Гайворон та по одній в селі Хащувате та селищі Завалля. Кожний автомобіль оснащений необхідними засобами життєзабезпечення, зокрема сучасною апаратурою для моніторингу життєвих показників та відповідає сучасним стандартам, що дозволяє надавати першу кваліфіковану допомогу, використовуючи реанімаційне обладнання для вчасного діагностування, проведення реанімаційних заходів.
В салоні встановлений універсальний дефібрилятор підвищеної надійності, електрокардіограф, пульсоксиметр для визначення рівня кисню в крові, апарат ШВЛ із подачею кисню, системи для катетеризації, дренажу та інтубації, спеціальна каталка для зручного розміщення в салоні і транспортування хворих, спеціальне висувне обладнання для крапельниць, вакуумний матрац для перевезення пацієнтів із політравмою, система для фіксації шийного відділу хребта (комір Шанца), що використовують при ДТП, інше обладнання для надання кваліфікованої невідкладної допомоги пацієнтам із різними медичними проблемами, повний набір медикаментів, витратні матеріали – бинти, шини, крапельниці, шприци, пластирі тощо. 
В авто світло і просторо, фельдшер може стояти в повний зріст, що теж полегшує умови надання медичної допомоги хворому. Обладнаний автомобіль і кондиціонером: у спеку тут прохолодно, а у мороз – тепло. Здається, ніби це лікарняна палата, що дозволяє надавати необхідну медичну допомогу безпосередньо на місці події або під час транспортування. Називають такий автомобіль ще реанімацію на колесах. Завдяки підвищеній прохідності автівка може вивозити хворих з найбільш важкодоступних локацій. Звичайно, ми радіємо, що маємо таке устаткування, але мріємо його використовувати якомога рідше.
Та вирішальним фактором завжди були і є люди. Надто – коли йдеться про справжніх трудівників, тих, хто поклав свою долю на олтар охорони здоров’я. Наші медики – люди, віддані обраній професії, вірні клятві Гіппократа. Можна закінчити навчальний заклад, отримати диплом, займати посаду чи виконувати обов’язки, але справжнім медиком так і не стати, адже майже одразу видно, що спеціаліст пасивний, йому не вистачає душевності, уваги до хворого. Такі у нас не затримуються. Тому й не дивно, що робота тих, хто з душею працює в медицині, озивається вдячністю в серцях пацієнтів. Колектив нашої екстреної медичної допомоги складається з тридцяти п’яти працівників, яких знає багато жителів громади. 
Це дипломовані фахівці високої кваліфікації, які вміють надавати невідкладну допомогу та працювати з пацієнтами різної тяжкості: парамедики міста Гайворон – Адріана Романівна Шульба, Віктор Віталійович Нішенко, Олександр Володимирович Демидов, Олександр Володимирович Дехтерьов, Тетяна Григорівна Подолян, Світлана Олександрівна Кияшко, Тетяна Миколаївна Щербата, Юрій Іванович Підхлібний; парамедики села Хащувате – Олег Петрович Білоус, Алла Анатоліївна Притуляк, Олег Миколайович Гончарук, Валентин Віталійович Кравець; парамедики селища Завалля – Олена Сергіївна Щербань, Валентина Анатоліївна Якубовська, Валентин Миколайович Рабенюк, Валентина Вікторівна Бойко; екстрені медичні техніки міста Гайворон – Володимир Михайлович Волощук, Богдан Васильович Сосніцький, Вадим Олександрович Шеремета, Сергій Степанович Цвіркун, Олександр Миколайович Білоус, Володимир Андрійович Бевзюк, Артем Вікторович Пашковський, Олександр Сергійович Деркач, Владислав Володимирович Грабовський; села Хащувате – Євгеній Васильович Білоус, Василь Михайлович Сіденко, Анатолій Пилипович Кудринський, Олександр Михайлович Бойко; селища Завалля – Володимир Веніамінович Грабовський, Сергій Володимирович Бойко, Станіслав Зиновійович Остапчук, Сергій Віталійович Миколюк. 
В нашому колективі є лікарі, долі яких опалені війною. Саме завдяки таким фахівцям ми можемо гарантувати якісну та безпечну допомогу навіть у найскладніших клінічних ситуаціях…
Екстрений виїзд швидкої допомоги дозволяє у максимально короткі терміни надати невідкладну допомогу пацієнтові, врятувати його здоров’я та життя у критичних ситуаціях. Бригада виїжджає через 1-3 хвилини після прийому дзвінка, що дає можливість приїхати до хворого максимально швидко та надати професійну допомогу, адже без нашої допомоги серце зупиняється не на хвилину, а назавжди, якщо не встигнути. Приїхавши, лікарі швидкої допомоги оцінюють стан пацієнта і при необхідності проводять екстрену терапію для стабілізації стану. Вони залишаються з пацієнтом до поліпшення самопочуття або проводять транспортування до стаціонарних медичних закладів для виконання обстежень та госпіталізації. Життя не зупиняється, коли команда діє злагоджено та професійно. В кожній бригаді є екстрений медичний технік. Такий термін використовується у багатьох країнах для визначення працівника екстреної медичної служби певної кваліфікації. Це власне спеціаліст базового рівня, він є професіоналом, маючи певний рівень кваліфікації та знань, що дозволяє йому виконувати свої функціональні обов’язки. Дана професія в Україні впроваджена в ході реформи швидкої медичної допомоги. Хоча екстрені медичні техніки зазвичай працюють на автомобілях медичної допомоги, їх не слід плутати з «водіями швидкої допомоги» чи «санітарами швидкої допомоги» — персоналом, якого в минулому не навчали екстреній медичній допомозі чи керуванню транспортом.
За словами Романа Васильовича їх робота не буває однотипною і монотонною – тут все кипить і швидко змінюється. Різні хворі, різні випадки. Найчастіше пацієнти мають інсульти, інфаркти, які останнім часом «помолодшали» до 40-50 років, цукровий діабет. Потрапляють люди з різними кровотечами, отруєнням, після аварій. Робота у працівників «екстренки» – фізично важка. Практично відсутнє право на сон, бо треба бути завжди напоготові. З метою підтримки високого рівня підготовки медичних фахівців та підвищення їх кваліфікації систематично проводиться навчання бригад із запровадженням світових програм, де оновлюються підходи та вдосконалюються методи надання невідкладної швидкої допомоги пацієнтам різних вікових груп на догоспітальному етапі, зокрема відпрацьовуються практичні навички, що дає можливість зберегти життя нашим громадянам. А тому постійне навчання – це запорука ефективної та професійної роботи.
– Фізичну важкість не можна зрівняти з моральною. Остання — найскладніша. Інколи доводиться бачити смерть і треба мати значну витримку, коли є виклики до безнадійно хворих, які перебувають на межі. В їхніх очах доводиться бачить страх, відчай, намагання ухопитися за життя, яке полишає знесилене та виснажене хворобою тіло. І справжній лікар все ще співпереживає їм. А ще важче — не брати до серця біль і страждання дітей, бачити сльози і розпач батьків. Досвід навчив приховувати перед пацієнтами свої емоції, сприймати все, як роботу, але час від часу душа все-таки болить. За стільки років роботи багато історій вже стерлись з пам’яті, на їх місце накладаються інші. Ідеш, буває, містом, а з тобою хтось вітається, посміхається, — розповідає Роман Васильович, — говорить: це ж ви мене виходили. І після цього розумієш: неважливо, кого і що ти пам’ятаєш. Головне, що пам’ятають тебе і твій труд.
– Особливо хочу нагадати, що в екстреній медицині відсутні «несерйозні стани», бо кожне окреме захворювання чи травма мають обмежений час для допомоги і викликати екстрену медичну допомогу потрібно тільки в разі крайньої потреби. А тому за необґрунтований виклик екстрених служб без нагальної потреби передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність. Адже фальшивий виклик, чи перебільшення симптомів задля приїзду медиків загрожують не тільки штрафом тому, хто викликав, а й смертю людині, яка в цей час справді потребувала допомоги і не дочекалася її. Відповідальне використання служби ЕМД допомагає рятувати життя тим, хто справді цього потребує. Дбаймо про своє здоров’я та підтримуймо тих, хто щоденно бореться з хворобою. Будьмо уважними на дорозі. Дуже часто трапляються випадки, коли ускладнений дорожній рух, а водії нехтують правилами і не надають перевагу автомобілю екстреної медичної допомоги, який рухається з увімкненими проблисковими маячками та звуковою сиреною. Взаємоповага на дорозі – це не просто гарні слова, а запорука життя! Кожна хвилина, яку невідкладна допомога витрачає на дорогу, може бути критичною для пацієнта, якого вона везе до лікарні, або до якого поспішає на виклик.
***
Час нині суворий і скупий на хороші слова, але я хочу висловити щиру вдячність працівникам «екстренки», не озираючись на можливі іронічні коментарі та в’їдливі випади, на які такий щедрий наш люд. Про роботу лікарів та фельдшерів «швидкої» я знав поверхово і примітивно, як і більшість пересічних українців. Звичайно, коли чуєш сирену і бачиш проблискові маячки, то мимовільно стискається серце, але одразу ж і перемикаєшся на інші думки. До лікарів майже не звертався, не дивлячись на перенесений багато років тому інфаркт. Але звичайний теплий весняний день докорінно змінив моє життя і неначе раптово земля пішла з під ніг. Вранці було все добре, але через деякий час мій стан почав стрімко погіршуватись. Я присів на землю і раптово втратив свідомість, а коли опритомнів, то відчув слабкість у всьому тілі. За наполяганням рідних мене оглянула завідувачка сільським ФАПом і викликала бригаду ЕМД. І навіть після цього не поставився всерйоз до свого стану. Тільки тоді, коли раптово знизилися до критичного тиск і частота пульсу, зрозумів у повній мірі всю серйозність ситуації. Важко передати словами, що відчуваєш в цей момент. Бригада не просто вчасно прибула — вони зробили все можливе й навіть більше, аби дати мені шанс. Було прийнято колегіальне рішення терміново госпіталізувати мене до Уманської районної лікарні. В процесі госпіталізації в салоні автомобіля ЕМД мій стан різко погіршився. Екстрений медичний технік Євгеній Васильович Білоус зупиняє автомобіль і йде на допомогу парамедику Олегу Миколайовичу Гончаруку (їхні імена я дізнався пізніше). Разом вони розпочинають реанімаційні заходи, і завдяки злагодженим діям, оперативному прийняттю рішень і чіткій командній роботі їм вдалося стабілізувати мій стан. І так майже сотню кілометрів — коли дорога стає випробуванням, а рішучість і професіоналізм — єдиною надією. Серце здавалося, але не здалась команда. Хірург, який здійснював операцію по встановленню електрокардіостимулятора, через день, перевіряючи мій стан, посміхаючись сказав:
– Можете святкувати свій другий день народження. Але в першу чергу подякуйте лікарям «швидкої», тому що, якби не їхні грамотні дії, ми були б безсилі.
В той злощасний, а можливо щасливий, день в нашому селі швидкі встигли врятувати трьох чоловіків: 77-літнього ветерана праці доставили в Кропивницький, а 50-літнього учасника бойових дій – в Умань (його серце зупинилось вже в палаті, та уманські лікарі встигли реанімувати). Свої імена вони просили не вказувати.
Серед безлічі спеціальностей і місць роботи ви обрали одне з найскладніших – на «екстрені»! В усі часи ваша праця є не просто важливою – вона є життєво необхідною і незамінною. Ви – справжні герої, які, ризикуючи власним життям і здоров’ям, щоденно надаєте допомогу тим, хто її потребує найбільше. Ваше відважне виконання обов’язків в умовах постійної загрози викликає глибоку повагу і вдячність. Кожен виїзд, кожне врятоване життя, кожна надана допомога – це свідчення вашого професіоналізму, мужності і самовідданості. Ви є тим світлом, яке вказує шлях навіть у найглибшій пітьмі, а неймовірні зусилля підтримують надію у найскладніші моменти нашого існування. Низький вам уклін і глибока повага за сумлінну і відповідальну працю, за те, що, незважаючи на всі труднощі, ви продовжуєте виконувати свій професійний обов’язок, беручи на себе тягар людського болю і страждань. Ми щиро вдячні усім медикам, які сьогодні, незважаючи на ризики для свого здоров’я, власні проблеми та турботи, рятують життя, допомагають полегшити біль, подолати хворобу й убезпечити від неї інших. Терплячих пацієнтів, спокійних робочих змін, міцних нервів і сімейного благополуччя! Нехай ваша праця завжди буде шанована, кожен виклик завершується врятованим життям, а тепло людської вдячності зігріває ваші серця і слова подяки звучать якомога частіше! Успіхів вам і усіляких людських гараздів!
Валерій РУБІЖЕВИЧ, член національних спілок журналістів і краєзнавців України,
село Чемерпіль Голованівського району
