ОЛДІ У КРОПИВНИЦЬКОМУ: УКРАЇНІ ПОТРІБЕН АМФІТРІОН

Так, саме 13 листопада 1990 року Олег Ладиженський та Дмитро Громов написали у співавторстві перше оповідання «Кіно до труни і …». Того ж дня 27 років тому народився новий письменник-фантаст Олді, прізвище якого склали перші дві літери імен співавторів.

Пізніше – за вимогою видавця – з’явилися ім’я та по батькові, які відповідають першим літерам справжніх прізвищ в алфавітному порядку: Громов, Ладиженський.

Минулого тижня у день народження свого літературного тандема вони вперше завітали до Кропивницького. З цієї нагоди у прес-клубі реформ пройшла прес-конференція, під час якої письменники відповіли на ряд запитань.

– Розкажіть про свої перші враження від нашого міста.

– Ми встигли побачити лише центр міста. Дуже симпатичний. Ми взагалі любимо центри невеликих міст. Загалом любимо провінцію. Більше, ніж столицю. Деякий час провели у вашому театрі. Нам показали цю прекрасну будівлю. Розказали багато історій, як офіційних, так і неофіційних. Пройшлися Дворцовою і ще кількома вулицями – все гарно відреставроване, все чудово виглядає. Але в основному ми сьогодні бачимо журналістів. І вони нам теж подобаються.

– А що вам було відомо про наше місто до приїзду сюди? Історія, персоналії?

– Ми спеціально не займалися історією цього регіону. Хоча Харків набагато більший візуально, ми маємо приблизно один історичний етап розвитку. Тому тут бачимо дуже багато знайомого – архітектура, культура, мистецтво. До того ж я за фахом режисер, – говорить Олег Ладиженський, – як міг не знати про Кропивницького, Садовського, Заньковецьку…

– Коли ми дочекаємося екранізації ваших творів?

– У нас є доволі дивний досвід спілкування з діячами кіно. До нас протягом останніх 10 років надходили різні пропозиції зняти той чи інший фільм або серіал. На них ми завжди відгукувалися позитивно. Навіть один договір був укладений. Але всі ці історії закінчувалися однаково: панове кіношники кудись пропадали, припиняли відповідати на листи, телефонні дзвінки, емейли. Ми маємо приблизно сім-вісім готових сценаріїв. Серед них особливо привабливий для авантюрного костюмного фільму за романом «Пасинки восьмої заповіді», дія якого відбувається в Карпатах у середині XVIII сторіччя. Тому ми відкриті для співпраці у будь-якому діапазоні, від скромного бюджетного до такого, який потребує серйозних грошових вкладень.

– Розкажіть, будь ласка, про свою лабораторію. Як вам вдається писати удвох, а то й ще із залученням Валентинова чи подружжя Дяченків?

– Є два важливих моменти. Перший: виставити пріоритети. Тобто на першому місці має бути не «це Я придумав», або «Я придумав однозначно краще, тому так і робимо». На першому місці не амбіції, а те, що буде ліпше, цікавіше, гостріше для книги. Другий: працювати у співавторстві з людиною, з котрою давно особисто знайомий, з якою є достатньо спільних інтересів, підходів, поглядів. Не обов’язково усі, але достатня кількість перетинів.

– Як ви ставитесь до віртуального піратства, коли ваші твори потрапляють з «лівих» сайтів у вільний доступ без відповідної оплати?

– Так, наразі піратство неминуче зло. Не те щоби з ним необхідно змиритися, але, скажімо, дощ тебе промочив, неприємно, але він є. Тобто ми до цього ставимося філософськи: так, крадуть, так, це погано. І це стосується не лише нас – кіно, музики, інших письменників. Але… Що ми спостерігаємо останнім часом? Кількість людей, які чесно легально скачують наші твори за гроші, поступово, повільно, але збільшується. Моральний рівень не можна підняти заборонними засобами, лише заохочувальними. Наприклад, повагою до таких людей з боку письменників, митців і правильних читачів. Таких, які кажуть собі: «Що ж, я сам себе не поважаю, аби красти?».

Піратські інтернет-видавництва (коли є факт тиражування, то це вже видавництво, а не бібліотека) – це дуже прибутковий бізнес. Наприклад, минулоріч в Росії, коли судили власника однієї з найбільших піратських бібліотек Інету, було доведено, що його прибуток складав від мільйона рублів на місяць. Отже, перемогти таких одним лише нашим письменницьким обуренням неможливо. По-перше, для того, щоб вимагати зняти з сайту твої тексти, існують спеціально навчені люди, які представляють закон. І нехай вони цим займаються! По-друге, переконати усіх читачів купувати легальні версії неможливо тому, що у суспільстві панує злодійська мораль. Зверніть увагу: навіть можновладці постійно користуються словами «бєспрєдєл», «опустити» тощо. Злодійський жаргон відбиває злодійську мораль. Згідно з цією мораллю інтелектуальна праця не має вартості. Скільки коштують твої мізки? І чи можна їх розпиляти, як той бюджет?

Читати також: “КСЕРОКС ТА ПРИНТЕР БУЛИ НЕ ЗАВЖДИ” http://wp.me/p8Jzal-Vk

– Який з героїв ваших творів може бути корисний нинішній Україні?

– Є різні типи героїв. Як у книгах, так і в житті. Є герой – сильна особистість. На будь-яку проблему він кидається, як півень, ляскаючи крилами, тупаючи шпорами. Він б’є у стіну, іноді проламує її, тому що сильний. Та частіше він розбиває голову. Є герой слабкий. Обломов – він лежить на дивані, рефлектує, мріє, щоб він зробив, якби… Та нам більше по душі людина вперта. У неї немає стільки сил, як у сильної, щоб битися лобом у стіну. Але вона і себе поважає достатньо, аби все ж підвестися з дивана. Далі робить те, що може. Робить уперто, спокійно, день за днем, не здійснюючи подвигів, не намагаючись перескочити через історичну епоху, не наслідуючи «весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем»… Просто щодня робить те, що повинна. Дивишся, 30 років пройшло – гори немає. Побільше ось таких героїв ми б порадили своїй рідній країні. З наших творів це – Амфітріон.

– Коли і як у кожного з вас склалися інтимні стосунки з музою літератури?

Д.Г.: – У мене це було у першому класі, коли я написав своє перше оповіданнячко.

О.Л.: – У мене так само це почалося у першому класі. У мене батько естрадний драматург. Тому у мене був під рукою приклад. І починав я швидше як поет. Ним я усвідомив себе, коли ми переїхали на нову квартиру. Вона була в жахливому стані, тому ми почали з ремонту. Отже, і я почав писати про ремонт, коли інші писали про кохання. Далі також в основному були сатиричні вірші.

– Які б поради ви дали молодим письменникам в роботі над словом, образами, сюжетом?

– Не займайтеся цим. Це жорстока професія. Та якщо серйозно, немає універсальних рецептів. Найпростіший: багато читати гарної класичної літератури та різнобічні словники й довідники. Тобто працювати над словом на прикладі класиків.  А якщо ви чудом знайдете нормальні літературні курси, то вам треба вже мати половину відповідей на ті запитання, на які ви бажаєте отримати відповідь. Тобто вам треба вже щось представляти з себе в літературі, аби відрізняти, де шарлатанство, де кон’юнктура, де навчають добре, а де ні.

– Ви трудоголіки?

– Ні, ми просто режимні хлопці. Ми працюємо за розкладом. Піднімаємося о шостій, на початку сьомої. Робимо ранкову гімнастику. Ми працюємо п’ять-шість днів на тиждень. Окрім того, що ми пишемо, треба спілкуватися з видавцями, читати і обговорювати угоди, працювати з художниками, вичитувати макети. Плюс інформаційне забезпечення через Інет теж забирає час. Отже ми працюємо до обіду. Після обіду намагаємося хоча б годину поспати. Мозок треба виключати, інакше перегораєш. Потім продовжуємо.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Фото Ігор Демчук

 

Напишіть відгук