НАШІЙ ОБЛАСТІ – ВІСІМ ДЕСЯТИЛІТЬ!

0
157
views

10 січня 1939 р. у рамках продовження радянської адміністративної реформи в УРСР були створені нові територіальні одиниці. У цей день спільною постановою Ради Народних Комісарів СРСР і Центрального Комітету ВКП (б) створено декілька нових областей.

Серед інших і Кіровоградську, до якої увійшли 30 районів, що раніше належали до Миколаївської, Одеської, Київської, Дніпропетровської та Полтавської областей.

Хоча Кіровоград вперше опинився на чолі адміністративної одиниці республіканського підпорядкування, історія міста як адміністративного центру налічувала у той час вже близько 180 років. З самого початку заснування фортеця св. Єлисавети стала фактичним центром так званої Нової Сербії. У 1764  р. з Нової Сербії та Новослобідського полку була утворена Єлисаветинська провінція у складі Новоросійської губернії, до якої увійшла значна частина північних земель Запорізької Січі. Після Кючук-Кайнарджійської мирної угоди між Російською імперією та Туреччиною провінція перестає бути прикордонною і втрачає своє воєнно-стратегічне значення.

У 1783-му територія провінції була розподілена на повіти і включена до складу Катеринославського намісництва. Проте територія майбутньої Кіровоградщини і тепер опинилася у складі відносно компактної групи територій, зібраних у Новомиргородському, Єлисаветградському та Олександрійському повітах.

У 1795 р. території сучасної Кіровоградщини були на короткий час роз’єднані – Новомиргородський (з 1799 р. – Ольвіопольський) та Єлисаветградський повіти опинилися у складі Вознесенського намісництва, Олександрійський залишився у Катеринославському. Проте вже у 1802 р. всі три повіти були знову зібрані у складі новоствореної Миколаївської (з 1803 р. – Херсонської) губернії.

Перебуваючи у складі Херсонської губернії, Єлисаветград поступово перетворювався на визначний осередок ярмаркової торгівлі. У місті відбувалося чотири ярмарки на рік, тричі на тиждень – торги. Товари стікалися до міста з усієї європейської частини Російської імперії, Ліво- та Правобережної України.

Одночасно відбувалося поступове заселення та колонізація краю, розвиток міського життя. Якщо у 1784 р. у повіті налічувалося трохи більше 2000 міських мешканців,  на початок 20 ст. тільки у повітовому центрі мешкало 61,5 тис. осіб. Вже наприкінці 19 ст. Єлисаветград став визначним промисловим осередком краю. Середня кількість робітників на промислових підприємствах складала 35-37 осіб. У місті працювало найбільше підприємство – завод Ельворті з 2000 робітників.

Єлисаветград був фактичним культурним осередком краю, маючи найбільшу серед трьох повітових центрів частку письменних мешканців, найбільш визначні освітні та культурні заклади. Тут почав працювати перший український професійний театральний колектив під керівництвом М.Л.Кропивницького, який увійшов в аннали історії світової культури як Театр корифеїв. Із 25 навчальних закладів вищого розряду трьох повітів провідні зосереджувалися саме у майбутньому обласному центрі.

Перша світова війна 1914-1918 рр. і революційні події 1917-1921 рр. не змінили суттєво статус міста. В Єлисаветграді зосереджувалися органи земського самоврядування, які фактично організовували життя повіту під час формування Української Народної Республіки, гетьманату П.Скоропадського, періоду наступу Добровольчої армії. У місті розташовувалися більшовицькі війська, що намагалися контролювати сільські волості. Місто зазнало погрому бригадою «червоного» отамана Григор’єва під час повстання, що почалося в Олександрійському повіті.

У післяреволюційний час Єлисаветград – з 1924 р. Зінов’євськ – став центром нової територіально-адміністративної одиниці – округу. Разом з тим значна частина районів майбутньої Кіровоградщини опинилася у складі Олександрійського та Первомайського округів. Окремі райони належали до Дніпропетровського, Кременчуцького, Уманського округів. У той же час, коли у 1925 р. Олександрійський округ було ліквідовано, п’ять його районів знову підпорядковано Зінов’євську.

У 1930 р. були скасовані округи і утворений Зінов’євський район УРСР, який з 1932 р. увійшов до складу Одеської області. У 1934 р. місто було перейменовано ще раз. Тепер воно називалося Кірове. Одеській області  було підпорядковано 50 адміністративних одиниць – 4 великих міста і 46 районів. Такі розміри не дозволяли керівництву області контролювати і організовувати діяльність всіх суб’єктів господарювання, кількість яких суттєво зросла за часів першої п’ятирічки. Особливо це стосувалося периферійних районів суміжних областей, до яких належали і райони майбутньої Кіровоградської області.

Метою нового етапу реформування було наближення керівних органів безпосередньо до об’єктів управління, посилення контролю за промисловими підприємствами, кількість яких зросла за період виконання 1-го п’ятирічного плану, і колгоспами, становище в яких стабілізувалося за час «сталінського неоНЕПу» і які дозволяли собі певні економічні вольності на зразок перевищення розмірів присадибної ділянки понад встановлений для артілі наділ і здачу земель в оренду одноосібним господарствам за половину врожаю.

Окрім того зростала кількість МТС, що працювали з колгоспами на засадах господарчого розрахунку, хоча і фінансувалися державою. Розвиток машинно-тракторних станцій вважався у той час найважливішим засобом підйому продуктивності сільського господарства. Новостворені МТС одночасно страждали від нестачі запасних частин до тракторів і комбайнів, вимагали прискіпливого керівництва і суттєвої допомоги з боку республіканських органів влади. Серйозними були наміри керівництва СРСР щодо розширення промислового потенціалу області, зокрема щодо забезпечення населення країни товарами масового попиту та новими видами продовольчих товарів відповідно до третього п’ятирічного плану розвитку країни.

У 1939 р. місто було перейменовано у Кіровоград і визначено центром нової області. Фактично протягом місяця областю керувало Оргбюро ЦК КП(б)У у складі представників ЦК А.Мірошкіна, Колупаєва, Лободи та Оргкомітет Президії Верховної Ради УРСР, який очолював В.Іщенко. Перше їхнє засідання відбулося 17 січня 1939 р. у присутності голови Верховної Ради УРСР Л.Корнійця, заступника голови Оргкомітету Луценка, заступника завідуючого сільськогосподарським відділом ЦК КП(б)У Терещенка та начальника міського відділу НКВС Коробцова. На засіданні відбулися перші кадрові призначення, які головним чином стосувалися організації господарського життя нової області. Починаючи з другого засідання, Оргбюро і Оргкомітет почали усунення «недоліків».

24-27 лютого 1939 р. перша Кіровоградська обласна партійна конференція обрала перший склад Обласного комітету Комуністичної партії (більшовиків) України. Проте першим секретарем Обкому було обрано А.Мірошкіна – представника Оргбюро ЦК. Протягом року у колгоспах були усунені відхилення від Статуту сільськогосподарської артілі, були значно зменшені недоїмки із постачання м’яса та молока, проведена весняна сівба, а восени – збір урожаю, налагоджено роботу МТС, введені заходи з посилення відповідальності за порушення трудової дисципліни на промислових підприємствах, сформований радянський та партійний апарат обласного управління, збільшена кількість комуністів та комсомольців.

Лише після цього в області були проведені вибори до обласної ради. Перша сесія ради, яка відбулася 31 грудня, обрала обласний виконавчий комітет, який очолив колишній голова Оргкомітету ВР УРСР В.Іщенко. Вже у березні 1940 р. друга обласна партійна конференція завердила  постійний склад обкому КП(б)У та новий склад бюро обкому з дев’яти осіб. Першим секретарем обласного комітету КП(б)У став Ф.Горенков, який очолював обласну організацію до 1946 р. Тепер область мала повний набір радянських управлінських організацій і могла продовжити існування як повноцінна адміністративна одиниця. У 1940 р. до складу області належало 30 адміністративних районів, 6 міст, 9 селищ міського типу. Населення області налічувало 1 млн 176 тис. 906 громадян. В області працювало 1809 колгоспів, 39 радгоспів, 64 МТС, 7 МТМ.

Проте у 1941 р. мирне життя країни та нашого краю було перервано нападом нацистської Німеччини та її союзників. 5 серпня 1941 р., на 44 день радянсько-німецької війни, Кіровоград був зайнятий німецькими військами. До кінця серпня 1941 р. німецькими військами була окупована вся область. В умовах ворожої окупації налагодити системний опір окупантам не вдалося, проте протягом усього періоду ворожого панування в області знаходилися люди, що вірили у перемогу над ворогом. Основна ж маса населення намагалася просто пережити тимчасове панування ворога.

28 вересня – 3 жовтня 1943 р. розпочалося звільнення території Кіровоградської області від німецько-фашистських окупантів. Частини Степового фронту під командуванням генерал-полковника І.Конєва форсували Дніпро і почали визволення Онуфріївського та Новогеоргіївського районів області.

Одночасно почалося відновлення радянської влади. Вже 27 жовтня 1943 р. відбулося перше після початку звільнення засідання бюро Кіровоградського обкому КП(б)У. На засіданні були присутні виконуючий обов’язки першого секретаря обкому Ф.Горенков, голова виконавчого комітету обласної ради І.Ігнатенко, другий секретар обкому В.Іщенко, начальник обласного відділу НКВС Лазарев, заступник начальника облвідділу НКДБ Міхальчук, редактор «Кіровоградської правди» Шагін, секретар обкому комсомолу Ковальчук. На засіданні були затверджені керівні кадри для щойно визволених Новогеоргіївського та Онуфріївського районів, а також для Олександрійського району, який ще не був визволений.

10-15 березня 1944 р. військами ІІ-го та ІІІ-го Українських фронтів території районних центрів Велика Виска, Златопіль, Новомиргород, Устинівка, Гайворон, Бобринець, Тишківка та ін. очищено від окупантів. Завершилося звільнення території новоствореної Кіровоградської області від німецько-фашистських загарбників. 400 воїнів Радянської армії, які брали участь у боях за звільнення Кіровоградської області, удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

25 травня 1944 року Кіровоградська обласна рада депутатів трудящих прийняла рішення «Про мобілізацію робочої сили на завод «Червона зірка», що поклало початок відновленню промисловості області. Наприкінці 1944 року відновлено роботу на 235 підприємствах, 166 промислових артілях (серед яких значилися кіровоградські заводи «Червона зірка», «Профінтерн», «Ремонтно-механічний завод ім. Таратути», дві буровугільні шахти, завод гірського воску в м. Олександрія; Хирівський лісозавод у Знам’янському районі).

 

19 лютого 1945 р. було скликано перше після визволення області засідання IV сесії Кіровоградської обласної ради депутатів трудящих. Із довоєнного складу ради (71 депутат) були запрошені 25. На засіданні з’явилися 20, решта були відсутні з різних причин. Зібрання було повністю присвячене виконанню Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, одиноким і багатодітним матерям, покращення охорони материнства і дитинства». Також на засіданні були затверджені рішення, ухвалені виконкомом обласної ради з часу від ІІІ до IV сесії ради. Лише 29 грудня 1947 р. розпочала роботу перша сесія Кіровоградської обласної ради депутатів трудящих другого скликання. До складу обласної ради було обрано 71 депутата. Сесію відкрив найстаріший депутат ради, заслужений лікар Української РСР Олександр Миколайович Модестов.

Важке післявоєнне десятиліття було повністю присвячене відновленню господарства нашої області. Завдяки виснажливій праці сотень тисяч мешканців області, незважаючи на численні природні та штучні труднощі, до середини 1950-х рр. область відновила свій промисловий та сільськогосподарський потенціал. 14 листопада 1958 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР Кіровоградську область за значні заслуги у збільшенні виробництва зерна та сільськогосподарської продукції нагороджено орденом Леніна. Того року Кіровоградщина здала державі 46,3 млн пудів хліба. У 1971 р. були отримані найвищі урожаї зернових в Україні та СРСР. Ульяновський район області зайняв перше місце по Україні серед господарств лісостепової зони з вирощування зернових культур, а Новоукраїнський став кращим серед господарств степової зони України. Районам присуджено перехідні Червоні прапори ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР та призначено грошові премії. Валовий збір зерна в області досяг 3 млн 111 тис. тонн, урожайність зернових – 35,7 ц/га. Державі здано 1 млн 410 тис. тонн зерна. ЦК КПУ та Рада Міністрів УРСР визнали область переможцем по степовій зоні України і нагородили перехідним Червоним прапором і грошовою премією. Найбільший збір зерна в області за роки її існування – 3 млн 210 тис. 300 тонн. Кіровоградщина виробила 2538 кг зерна на душу населення, зайнявши перше місце по УРСР, 128,3 кг м’яса на душу населення – друге місце по УРСР. Урожайність зернових склала 39,1 ц з га (третє місце), урожайність озимих сягнула 43,8 ц з га.

Постійно зростав і промисловий потенціал області. У 1959 році на території області було введено у дію найпотужнішу на той час в УРСР Кременчуцьку гідроелектростанцію і найбільше в Україні Кременчуцьке водосховище, площа якого становить 2252 кв.км, що стало основним джерелом надходження води для потреб населення та народного господарства. Наступного року запрацювали всі 12 гідроагрегатів електростанції. У 1968 р. відомим геологом Героєм Соціалістичної Праці М.Смоліним були відкриті родовища урану на території Кіровоградської області. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20.04.1971р. головного геолога партії Кіровської експедиції М.Смоліна нагороджено орденом Леніна. У 1985 р. кількість працюючих у господарському комплексі області склала 445,2 тис. осіб, що перевищувало рівень 1940 р. утричі, а рівень 1960 р. ‒ у 1,8 раза. Кількість працюючих з вищою і середньою спеціальною освітою склала 137,3 тис.

Кіровоградська область постійно нарощувала культурний та освітній потенціал. 9 червня 1967 р. на базі філії Харківського політехнічного інституту було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування, який 14 грудня 1998 р. отримав статус Кіровоградського національного технічного університету. У 1978 р. на базі школи вищої льотної підготовки та льотно-штурманського училища було створене Кіровоградське вище льотне училище цивільної авіації. 10 липня 1993 р. постановою уряду України на базі Кіровоградського вищого льотного училища цивільної авіації було створено Державну льотну академію, що згодом отримала статус Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету. 4 квітня 1997 р. уряд України найстаршому ВНЗ Кіровограда, Кіровоградському педагогічному інституту, надав статус Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.К.Винниченка.

16 квітня 1969 р. вперше вийшла в ефір передача Кіровоградського обласного телебачення. У 1970 р. відбувся тиждень української літератури на Кіровоградщині. Гостями були понад 70 відомих українських письменників, які провели творчі зустрічі з читачами у всіх містах та районних центрах, а також у багатьох селах області. 29.09.1971 р. на Хуторі Надія відбулося перше свято театрального мистецтва, яке переросло у Всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». 03.12.1984 р. було створено обласну організацію Спілки письменників України. У 1988 р. в Кіровограді вперше пройшло всеукраїнське Свято рідної мови. 13.12.1989 р. створено обласну організацію Всеукраїнської (нині – Національної) спілки краєзнавців України.

Разом з Україною Кіровоградщина вступила у добу незалежності. 27 вересня 1991 року було скликано народних депутатів на сьому сесію Кіровоградської обласної ради – першу сесію демократичного скликання. На сьому сесію обласної ради двадцять першого скликання прибув 101 народний депутат із 120. Окрім депутатів обласної ради, на сесію було запрошено народних депутатів України, СРСР, керівників відділів, управлінь, комітетів облвиконкому, обласних організацій і установ, голів районних та міських рад, перших заступників голів райвиконкомів і міськвиконкомів, які не були депутатами обласної ради. У роботі сесії також взяв участь завідуючий відділом радянського будівництва Секретаріату Верховної Ради України В.Волонець.

Нині українське місто Кропивницький разом з усією Україною бореться за суверенне право українського народу на власну долю, економічне та духовне процвітання. Отримавши у непрості часи високий статус обласного центру республіки, наше місто з честю пронесло його через всі буремні події другої половини 20 ст. – Велику Вітчизняну війну, повоєнну відбудову, розквіт і падіння радянської держави. Місто і зараз продовжує залишатися інтелектуальним, культурним, промисловим та адміністративним центром нашого регіону – невід’ємної частини великої, соборної, суверенної України.

Олег БАБЕНКО, директор обласного Державного архіву

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here