ВІКТОР ШИШКІН: «ЧИННОМУ ПРЕЗИДЕНТУ НЕ ТРЕБА ЗАЙМАТИСЯ ПЛАГІАТОМ!»

0
182
views

Минулого тижня в актовій залі ОУНБ ім. Чижевського відбулася зустріч з відомим правником, першим Генеральним прокурором України (1991­-1993), дійсним державним радником юстиції (1992), заслуженим юристом України (1996), народним депутатом України перших трьох скликань, суддею Конституційного Суду України (2006-­2015) Віктором Шишкіним.

Він є автором та співавтором великої кількості законодавчих актів, у тому числі Конституції України. Відомий нестандартною оцінкою суспільно­політичних процесів та дій окремих політиків.

На зустрічі Віктор Іванович презентував книгу «Чому я був проти», поділився власним баченням окремих подій новітньої історії та відповів на запитання небайдужих громадян.

Пропонуємо окремі нотатки з виступу правознавця.

– Я вважав, що наше суспільство буде продукувати саме позитивних суддів. Але вийшло так, що призначає суддів політична влада. Незалежно від того, робили це парламент чи президент, вони зрозуміли вагомість судової влади. Особливо Медведчук, коли був на посаді голови адміністрації президента Кучми. Політична влада фактично осідлала структури, які фільтрують і формують судову владу. Наприклад, чому Ківалов так рвався у Вищу раду юстиції і очолив її у порушення закону? І з цим погодився і Верховний суд, і парламент. Не можна було за тим законодавством призначати його головою Вищою ради юстиції, тому що неприпустимо одночасно займати цю посаду і бути народним депутатом. Але наша політична влада дозволила це.

Найбільш одіозними в судовій системі є три суди Києва: Печерський, Шевченківський та Солом’янський. Туди передають найбільш сумнівні справи. Згадаємо суддю Кірєєва, якого висмикнули з якоїсь периферії і всунули у столичний суд, причому у Печерський, який найбільше слухав сумнівних справ. Тобто коли ми сьогодні висуваємо конкретні претензії конкретним суддям, ми повинні придивитися, як вони туди потрапили. А потрапили вони туди через політичну владу. А за політичну владу, шановні земляки, ми усі відповідальні, тому що самі її обираємо. Яку обрали, така й посадила нам на шию таких суддів. Звісно, ми можемо висувати претензії і президентам, й іншим представникам влади, але…

Я й донині дивуюся президенту Ющенку. Він мене, наприклад, призначив і ще когось. Та коли прийшов Янукович, троє з його призначенців одразу перебігли у стан Януковича. А що, до цього не можна було проаналізувати, хто є хто і чим вони жили. І через їхні рішення, і через їхнє майно, і через їхні статки. Чому цього аналізу не зробив той, хто їх призначав? Чому після Майдану за постановою Верховної Ради Порошенко не звільнив тих суддів Конституційного суду, які були призначені попередньою владою і брали участь в узурпації Януковичем влади? А з’їзд суддів виконав таке ж доручення? Ми парламентська республіка, і доручення вищого законодавчого представницького органу українського народу домінує над усіма. Верховна Рада у цьому плані хоч на міліметр, але вище президента, тому що вона приймає закони. А президент лише видає укази, які є підзаконними нормативними актами.

За цей період у нас змінилося чотири чи п’ять механізмів формування суддівської влади. Говорять, мовляв, давайте будемо обирати їх напряму. Я не проти. Але тоді перед очима виникає кульок з гречкою. Тільки вже не від кандидатів у депутати, а від кандидатів у судді. А ще кажуть, в Америці обирають суддів. Не зовсім так. В Америці також не всіх суддів обирають. Усі федеральні судді у США призначаються вищою владою – президентом за згодою сенатського комітету з суддів. В континентальній Європі взагалі ніде суддів напряму не обирають. Тому, якщо так робитимуть у нас, чи не буде «гречки», чи будуть потім нормальні правочинці? Не знаю.

Ідея мирових суддів належить не Зеленському. Вона виникла ще у 1990-х роках, коли писалася Конституція 1996 року. Тому чинному президенту плагіатом не треба займатися. Треба сказати: «Я підтримую ідею, народжену у 90-х роках». І я писав на цю тему. У мене є стаття «Мирові судді» в журналі «Право України» середини 90-х років. Що ж має на увазі термін «мирові судді»? Зеленський про це не сказав. Тому що мирові судді, які в Московії, та мирові судді, які в Італії, – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Мирові судді у Московії – це елемент державної судової системи. А Італії – це елемент місцевого самоврядування. До речі, такі ж судді були у колишніх Російській та Австро-Угорській імперіях. Наприклад, відомий медик Пирогов був мировим суддею.

Якщо Зеленський мав на увазі італійську систему, то я гордий тим, що він буде реалізовувати ідею 90-х років. Якщо російську, вибачайте, чим тоді мировий суддя кращий за суддю Фортечного чи Подільського району? Отже, якщо хтось пропонує новий термін, повинен дати йому визначення. До речі, я не агітую, я прихильник іншої політичної сили, але минулого року Юлія Тимошенко пропонувала проект нової Конституції і там був закладений інститут мирових суддів саме на основі італійської системи. Тобто коли громада обирає собі мирового суддю. Але йому як непрофесіоналу виділяється лише певна категорія справ.

Яке рішення обере Конституційний суд щодо розпуску парламенту? Не знаю. Я знаю тенденції щодо обговорення. На сьогодні можливі варіанти мають приблизно порівну прибічників. Але якщо я був би суддею Конституційного суду, стовідсотково, з повною мотивацією, яку вже висловлював, я б голосував за скасування цього указу як неконституційного. Відсутність парламентської коаліції відсилає нас до порядку, встановленому статтею 83 Конституції. Там сказано про утворення коаліції на початку, але вона говорить і про її розпуск, коли вона відсутня. А коли вона відсутня, дається ще місяць на її формування, і лише після цього у президента виникає підстава для її розпуску. І тут найголовніше: а факт припинення повноважень коаліції є? Хто може сьогодні чітко встановити факт припинення повноважень коаліції? При цьому я вважаю, що ця Верховна Рада найгірша з усіх восьми Верховних Рад. Але, як кажуть, Платон мені друг, та істина дорожче. Якою б вона не була, для цього мають бути підстави. Я їх не бачу. Але це лише моя суб’єктивна точка зору.

Щодо Антикорупційного суду, я не бачу в ньому ніякої необхідності. Я підтримую думку представника США, який заявив Порошенку: «У нас усі судді антикорупційні!». Якщо немає довіри іншим суддям, треба їх звільняти.

Висновок Конституційного суду, що зміни до Конституції 2004 року прийняті з порушенням конституційної процедури, правильний. У Конституції прямо записано, що порушення конституційної процедури під час прийняття нормативного акта є однією з підстав для визнання його неконституційним. Але у чому полягав мій протест і моя окрема думка: цей суд ‒ спеціальний орган конституційної юстиції, і судом може не називатися, це орган конституційного контролю, тому він мав розписати подальший механізм, те, що слід робити у цій позиції. Тому що парламент до половини йшов правильним шляхом, а потім пішов неправильно. Отже, в одній частині я вважаю, що Конституційний суд зробив правильний висновок, а в заключній результативній частині прийняв погане рішення, що і стало підставою для Януковича, Лавриновича і Лукаш надрукувати ту Конституцію.

Аналогічний у мене підхід до рішення про «незаконне збагачення». Людина у кримінальному провадженні не повинна доводити, що вона «не верблюд». Їй повинні довести, що вона винна. А коли з’явилася ця стаття і в якій редакції? Вона виникла у 2011 році при президенті Януковичі. Її назва стовідсотково співпадала з її змістом. Там була дана дефініція незаконного збагачення. Тепер спробуйте її знайти у редакції 2014 року. А як без дефініції висувати звинувачення? Розумники у парламенті 2014 року міняють дефініцію, закладають нову. Назва статті про незаконне збагачення залишається, а всередині зовсім не зрозуміло, що таке незаконне збагачення. Тобто назва статті не відповідає розумінню. І коли кажуть, що завдяки Конституційному суду прикрили усі справи і когось випустили, давайте спочатку обговоримо депутатів. Це було у жовтні 2014-го. У лютому 2015 року майбутній генеральний прокурор Луценко та іже з ним вносять оті огидні, як на мене, чотири слова, які фактично змушують людину доводити, що вона не злочинець. А це антиконституційно.

P.S. Книга В. Шишкіна «Чому я був проти» може бути корисною для політологів, юристів, громадських діячів. «Половина книги – це судові акти. До них додані окремі думки. Тому що Конституційний суд – це не рішення суду в загальній юрисдикції. Воно хоча й прив’язано до Конституції, але має політичне й суспільне забарвлення”, – наголосив автор. Отже, книга присвячена роботі у Конституційному суді й роз’яснює позицію автора, яку він займав при обговоренні того чи іншого рішення.

Записав Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Фото Ігоря ДЕМЧУКА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here